ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 753/11848/19
провадження № 61-8409св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4,які є правонаступниками ОСОБА_5,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Мицик Ю. С., та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щовона з 26 березня 1977 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 грудня 2005 року у справі № 2-6455/05, про що відділом РАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві зроблено актовий запис від 28 травня 2010 року.
Незважаючи на розірвання шлюбу, вони продовжували проживати однією сім`єю як подружжя за адресою: АДРЕСА_1, а свідоцтво про розірвання шлюбу вони отримали лише у 2010 році.
Вказувала на те, що у 2005 році ОСОБА_2 уклав інвестиційний договір та в подальшому під час шлюбу і за спільні кошти за цим договором сплатив за будівництво квартири АДРЕСА_2, а 04 жовтня 2007 року йому видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру, тому вона завжди вважала спірну квартиру їхньою спільною сумісною власністю.
У червні 2019 року вона вирішила продати вказану квартиру, у зв`язку з чим звернулася до ріелтора, який листом від 07 червня 2019 року повідомив, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Вважала, що квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а отже, при її відчуженні ОСОБА_2, відповідно до вимог статті 65 СК України та статті 369 ЦК України, повинен був отримати її як співвласника письмову згоду.
Зазначала, що вона не знала і не могла знати про укладення оспорюваного договору, оскільки на час укладення вказаного договору (26 вересня 2013 року) вона з ОСОБА_2 однією родиною вже не проживала, згоди на продаж спірної квартири вона не давала.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року залучено до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 (батько) та ОСОБА_4 (мати).
З урахуванням зазначеного та заяви про зміну предмета позову від 10 листопада 2020 року, ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 26 грудня 2005 року до 28 травня 2010 року;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 26 вересня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстрований у реєстрі за № 9026;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Морозової С. В. як державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 6256046 від 26 вересня 2013 року, яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 26 грудня 2005 року до 28 травня 2010 року.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 26 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстрований у реєстрі за № 9026.
Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозової С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 6256046 від 26 вересня 2013 року, яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимогиОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 26 грудня 2005 року до 28 травня 2010 року (день отримання ОСОБА_2 свідоцтва про розірвання шлюбу) проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, оскільки впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини у період з 26 грудня 2005 року до 28 травня 2010 року підтверджується показаннями свідків, а також цей факт визнаний відповідачем ОСОБА_2 . Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю до 2010 року підтверджується й тим, що при відчуженні останнім земельної ділянки (яка була придбана та відчужена вже після офіційного розірвання шлюбу між сторонами) ОСОБА_1 надавала нотаріальну згоду на здійснення відчуження такого майна її чоловіком, а останній не тільки не заперечував проти цього, але й використав таку згоду при оформленні відчуження землі.
Установивши, що у період проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти придбали спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що таке нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі, тобто на нього поширюється режим спільного майна подружжя.
Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 26 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу укладений без письмової згоди ОСОБА_1, покупцем за цим договором був ОСОБА_5 - син ОСОБА_4, з якою продавець ОСОБА_2 зареєстрував шлюб 11 червня 2010 року і з цього часу вказані особи проживали спільно однією сім`єю. Покупець ОСОБА_5 на час реєстрації шлюбу матір`ю та вітчимом був неповнолітнім і лише через три роки, відразу після досягнення ним повноліття, вітчим ОСОБА_2 продав йому квартиру, яка була об`єктом права спільної сумісної власності (стаття 65 СК України, стаття 369 ЦК України).
Враховуючи те, що договір купівлі-продажу укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відразу після досягнення останнім повноліття, а також те, що ОСОБА_2 продав квартиру члену своєї сім`ї - своєму пасинку, і ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнали те, що вони були обізнані, що квартира АДРЕСА_2, яка була предметом договору, була набута ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період проживання однією сім`єю та за спільні кошти, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що набувач майна ОСОБА_5 мав змогу знати про те, що це майно є спільною сумісною власністю його вітчима і його колишньої дружини.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про недобросовісність при укладенні оспорюваного договору як продавця, так і покупця, а тому визнав вказаний договір недійсним, оскільки він укладений одним із співвласників без згоди іншого співвласника.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не пропустила строк звернення до суду з позовом, оскільки про порушення свого права вона дізналась 07 червня 2019 року з листа агентства нерухомості, яким їй було повідомлено про продаж ОСОБА_2 квартири ОСОБА_5, що узгоджується за статтею 261 ЦК України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 26 грудня 2005 року до 28 травня 2010 року, оскільки факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю протягом п`яти років після розірванні шлюбу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 26 вересня 2013 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_5, оскільки таке рішення є законним та обґрунтованим.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, так як такий позивачем не пропущений.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2023 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що позивач не довела факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 26 грудня 2005 року по 28 травня 2010 року, а саме наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 без встановлення джерела походження грошових коштів, за які придбана ця квартира, а також не врахували ступінь участі кожного з подружжя у придбанні майна.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, є сином ОСОБА_4, та з 11 червня 2010 року (з дати реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ) є пасинком ОСОБА_2 .
За договором купівлі-продажу від 26 вересня 2013 року ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_2 спірну квартиру за 820 000,00 грн.
Визнаючи ОСОБА_5 недобросовісним набувачем квартири, який, на думку суду, знав чи мав можливість знати про набуття його вітчимом квартири у період спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 у період з 26 грудня 2005 року до 28 травня 2010 року, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно переклали на відповідача обов`язок доводити свою добросовісність.
ОСОБА_5 у період з 26 грудня 2005 року до 28 травня 2010 року був дитиною, не знав і не міг знати ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_1, ані обставини їхнього спільного проживання однією сім`єю.
Згідно з пунктом 1.8 оспорюваного договору купівлі-продажу від 26 вересня 2013 року продавець квартири ( ОСОБА_2 ) у своїй заяві стверджує, що на момент придбання нерухомого майна у зареєстрованому шлюбі не перебував, фактичних шлюбних відносин ні з ким не підтримував, квартира набувалася ним за особисті кошти.
Висновок про добросовісність чи недобросовісність придбання ОСОБА_5 квартири істотно впливає на правові наслідки договору для покупця.
Також суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач пропустила строк звернення до суду з вимогами про визнання договору недійсним та не довела, що вонане могла дізнатися про порушення її права раніше, ніж з листа агентства нерухомості, не надала доказів на спростування своєї можливості й обов`язку знати про стан її майнових прав.
Крім того, суди не врахували, що позивачка звернулася до суду з цим позовом, а відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 визнали позов, з єдиною метою - позбавити його ( ОСОБА_3 ), який є рідним батьком та спадкоємцем померлого ОСОБА_5, права власності на цю квартиру.
Суди безпідставно розглянули в одному провадженні вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю, яка передбачає розгляд в порядку окремого провадження, з іншими вимогами.
При цьому суди допустили порушення норм процесуального права, не врахували, що ОСОБА_1 у червні 2019 року пред`явила позов до померлої особи - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) та у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2023 року у справі № 738/1054/20 (провадження № 61-7302св21), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19); відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частини п`ятої статті 12 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шайко С. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 березня 1977 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірваний рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 грудня 2005 року у справі № 2-6455/05, про що відділом РАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві зроблено актовий запис від 28 травня 2010 року.
04 жовтня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на підставі наказу № 1718-С/КІ ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2, яка складається з трьох кімнат загальною площею108,9 кв. м. Підставою видачі ОСОБА_2 свідоцтва, крім іншого, зазначено: список інвесторів, акти про прийняття будинку в експлуатацію та прийому-передачі квартири, довідка про виплату 100 % вартості квартири.
Згідно з пунктом 2 акта прийому-передачі квартири інвестору квартира побудована згідно з чинними будівельними нормами та на підставі договору від 06 квітня 2005 року № 49632.
11 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_6 .
06 вересня 2013 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу продав, а ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, купив квартиру АДРЕСА_2 за 820 000,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Згідно зі спадковою справою спадкоємцями ОСОБА_5 є: його батько ОСОБА_3 та мати ОСОБА_4 .
Допитаний в судовому засіданні у суді першої інстанції свідок ОСОБА_7, який є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_1, повідомив суду, що його квартира знаходиться в одному під`їзді з батьками і він майже кожного дня бував у них вдома. Про те, що батьки розірвали шлюб ще у 2005 році, йому не було відомо, оскільки вони до 2010 року продовжували проживати однією сім`єю, піклувалися один про одного, спільними зусиллями придбали квартиру, земельну ділянку, а потім збирали кошти на придбання автомобіля для нього. Все було як завжди. А в травні 2010 року батько повідомив, що йде до іншої жінки, зібрав речі і більше в квартиру не повернувся.
Свідок ОСОБА_8, яка є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_1, суду показала, що батьки жили разом до 2010 року, поки батько не пішов до іншої жінки. Жили батьки дружно, піклувались один про одного, разом відпочивали, їздили в село, про розірвання шлюбу їй та брату відомо нічого не було. Спірну квартиру батьки придбавали разом за спільні кошти, разом в ній робили ремонт. У 2006 році батьки разом купили автомобіль.
Свідок ОСОБА_9 показав, що знає сім`ю ОСОБА_1 ще з 2003 року. Часто бував у них в квартирі на АДРЕСА_3, де вони постійно проживали, приходив ремонтувати сантехніку, допомагав робити ремонт. Це була звичайна сім`я, всі питання побуту вони вирішували разом, іноді з ним розраховувалась ОСОБА_11, а іноді ОСОБА_2 .
Допитаний в судовому засіданні у суді першої інстанції свідок ОСОБА_12, який є сусідом сторін, показав, що з 2005 року знає родину ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Оскільки він із сім`єю ОСОБА_1 жили в одному під`їзді, вони часто зустрічались та спілкувались, він бачив як сім`я ОСОБА_1 робила ремонт у квартирі. В 2006 році подружжя ОСОБА_1 мало намір будувати дачу. Десь з травня - червня 2010 року він не бачив ОСОБА_2, а через півтора місяці дізнався, що ОСОБА_2 залишив дружину. Така звістка його здивувала.
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Іванчик Р. Б. подав заяву про застосування строку позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 26 грудня 2005 року по 28 травня 2010 року (день отримання ОСОБА_2 свідоцтва про розірвання шлюбу) проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, оскільки впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Верховний Суд погоджується з таким висновком судів, оскільки факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини у період з 26 грудня 2005 року до 28 травня 2010 року підтверджується показаннями свідків, а також цей факт визнаний ОСОБА_2 .
Крім того, факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю до 2010 року підтверджується також і тим, що при відчуженні останнім земельної ділянки (яка була придбана та відчужена вже після офіційного розірвання шлюбу між сторонами) ОСОБА_1 надавала нотаріальну згоду на здійснення відчуження такого майна її чоловіком, а останній не тільки не заперечував проти цього, але й використав таку згоду при оформленні відчуження землі.