ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 753/21685/17
провадження № 61-6141св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі за первісним позовом та відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року і додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року, ухвалені у складі судді Трусової Т. О., та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5, у якому просили стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 865 450,23 грн витрат на усунення недоліків майна, зобов`язати ОСОБА_3 не чинити їм перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями, які призначені для забезпечення потреб усіх співвласників (допоміжні приміщення) будинку АДРЕСА_1 у садовому товаристві "Берізка-2" (далі - СТ "Берізка") у м. Києві, та визнати за ними право постійного безоплатного користування (сервітут) нежитловими приміщеннями, а саме: 1/13,1 (сходи); 15/14 (сходи); 29/8,5 (сходи); 43/11,1 (сходи); 44/48,3 (підсобне); 45/12,8 (підсобне); 46/4,9 (сауна), 47/16,3 (підсобне); 48/2,8 (ванна); 49/1,7 (вбиральня); 50/74,0 (підсобне); 51/16,1 (котельня); 50/6,0 (сходи); 51/40,9 (підсобне); 52/8,0 (підсобне); 53/35,8 (підсобне); зобов`язати відповідачів усунути перешкоди та визнати за ними право постійного безоплатного сервітуту щодо нежитлових приміщень, які розташовані у цокольному поверсі, призначені для обслуговування потреб усіх співвласників будинку, зареєструвати сервітут у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 належить по 12/100 частини садового будинку АДРЕСА_2 та по 12/100 частини земельної ділянки, розташованої за вищевказаною адресою.
Спірний будинок є житловим, має загальну площу 711,5 кв. м та поділений на шість ізольованих квартир із приміщеннями для обслуговування будинку у цокольному поверсі, із визначенням та виділенням в натурі часток (квартир) кожного зі співвласників, а саме: 12/100 частини ОСОБА_1 (трикімнатна квартира на третьому поверсі); 12/100 частини ОСОБА_4 (трикімнатна квартира на третьому поверсі); 12/100 частини ОСОБА_2 (трикімнатна квартира на другому поверсі); 12/100 частини ОСОБА_3 (трикімнатна квартира на першому поверсі); 12/100 частини ОСОБА_6 (трикімнатна квартира на другому поверсі); 40/100 частини ОСОБА_5 (трикімнатна квартира на першому поверсі).
Спірний будинок побудований ОСОБА_5 за участі ОСОБА_3 господарським способом із суттєвим порушенням державних будівельних норм щодо забезпечення будинку інженерними мережними системами життєзабезпечення та на момент придбання будинок мав приховані конструктивні недоліки, що призвело до численних проблем у його експлуатації, а саме через стан систем електроживлення, водопостачання, каналізації, водовідведення (дощова каналізація), пожежогасіння, гідроізоляції, сміттєвидалення).
Вказували на те, що вони мають право постійного користування нежитловими приміщеннями, розташованими у цокольному поверсі, які призначені для обслуговування потреб усіх співвласників будинку, а ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заперечують це право та чинять перешкоди у користуванні вказаним майном.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1, який діяв також як представник ОСОБА_4, відмовився від позовних вимог до вже померлого на той момент ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Вказану заяву про відмову від позовних вимог до померлого ОСОБА_5 також підтримала ОСОБА_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2015 року прийнято відмову позивачів від позовних вимог до ОСОБА_5 та закрито провадження у цій частині позову.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року у справі № 753/17184/13-ц у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року у справі № 753/17184/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року у справі № 753/17184/13-ц рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року та додаткову ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 лютого 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-157ск17).
При новому розгляді справи ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги (заява від 04 березня 2021 року) та просив суд:
- визнати право на безоплатне постійне користування приміщеннями загального призначення у будинку АДРЕСА_3, а саме: 1/13,1 (сходи, 1-й поверх); 15/14,7 (сходи, 2-й поверх); 43/11,1 (сходи, цокольний поверх); 44/48,3 (підсобне, цокольний поверх); 45/12,8 (підсобне, цокольний поверх); 47/16,3 (підсобне, цокольний поверх); 50/74,0 (підсобне, цокольний поверх); 51/16,1 (котельня, цокольний поверх);
- зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні зазначеними приміщеннями загального призначення у будинку АДРЕСА_3, та усунути всі створені перешкоди у користуванні зазначеними приміщеннями, в тому числі: відкрити для позивача вільний вхід/в`їзд до таких приміщень; видати позивачу ключі від встановлених на вході/в`їзді до таких приміщень замків; повідомити осіб, які здійснюють охорону таких приміщень, про право позивача;
- стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь витрати на усунення недоліків майна (майнову шкоду) з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих станом на 01 лютого 2021 року, в загальному розмірі 1 958 892,10 грн.
Уточнена позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 як спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є правонаступником померлого відповідача ОСОБА_5, а отже, він має відповідати за зобов`язаннями останнього, зокрема щодо відшкодування витрат на усунення недоліків будівництва.
Вказував на те, що наявність ухвали суду про закриття провадження у справі в частині вимог до померлого відповідача ОСОБА_5 не впливає на участь ОСОБА_3 у справі як правонаступника, оскільки він брав участь у справі як відповідач з самого початку, а закриття справи відбулося без урахування його нотаріальної заяви про прийняття спадщини після смерті батька.
Зазначав, що заяву про відмову від позову до ОСОБА_5 він подавав у хворобливому стані, що було наслідком неправомірних дій щодо нього з боку родичів відповідача, а суд не роз`яснив йому наслідки відмови від позову, чим порушив його права. З огляду на вказане вважав свою відмову від позову процесуально нікчемною.
Вказував на те, що він має право користуватися усіма зазначеними у позові приміщеннями, оскільки за договорами дарування частин будинку у співвласників виникла спільна часткова власність на будинок та право користування приміщеннями загального призначення, а тому таке право виникло і у нього як у покупця частки будинку та кореспондуючий цьому праву обов`язок сторін договору дарування надавати йому ці приміщення у користування. Посилаючись на те, що з дня укладення договору купівлі-продажу і до моменту звернення до суду з позовом вільно користувався приміщеннями загального призначення, використовуючи їх для ремонту інженерних мереж та зберігання власних речей, договір купівлі-продажу містить посилання на Правила користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, а ризики, пов`язані з невизначеністю у договорі купівлі-продажу переліку приміщень загального призначення, має нести продавець.
Зазначав, що цивільний закон надає йому право звернутися з вимогами про відшкодування збитків, завданих недоліками товару, як до продавця такого товару, так і до його виготовлювача, а отже, він правомірно звернувся до суду з позовом до продавця ОСОБА_3, який отримав від нього кошти за проданий товар, та до номінального виготовлювача (забудовника) ОСОБА_5 . Якщо відповідач ОСОБА_3 вважає, що у завданні збитків є вина його матері ОСОБА_7, він зможе скористатись своїм правом звернутися з регресним позовом.
Ураховуючи, що позовну заяву подано 11 жовтня 2013 року, вважав, що саме з цієї дати слід відраховувати період прострочення боржника у зобов`язанні про відшкодування вартості усунення недоліків товару. Базою для розрахунку є сума збитків у розмірі 655 607,00 грн, підтверджена висновком експертів.
При новому розгляді справи ОСОБА_2 просила суд: зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями, які призначені для забезпечення потреб усіх співвласників (допоміжні приміщення) будинку АДРЕСА_2 ; визнати право постійного безоплатного користування (сервітут) нежитловими приміщеннями, а саме: 1/13,1 (сходи); 15/14 (сходи); 29/8,5 (сходи); 43/11,1 (сходи); 44/48.3 (підсобне); 45/12,8 (підсобне); 46/4,9 (сауна), 47/16,3 (підсобне); 48/2,8 (ванна); 49/1,7 (вбиральня); 50/74,0 (підсобне); 51/16,1 (котельня); 50/6,0 (сходи); 51/40,9 (підсобне); 52/8,0 (підсобне); 53/35,8 (підсобне).
У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 про зобов`язання утриматись від дій, що порушують право, та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, здійснюючи недобросовісно свої права власників належних їм частин садового будинку, чинять йому перешкоди у користуванні майном, намагаються завдати максимальної шкоди його правам та інтересам та його родини, що полягає у позбавленні можливості користуватися електричними кабелями внутрішньої мережі будинку, відключенні від електромережі їх частини будинку, захопленні належної їм електрощитової і встановленні на ній замка. Такими діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 унеможливили нормальне проживання у будинку та завдали йому майнової шкоди, яка пов`язана із витратами на забезпечення електроенергією, пошуком місця проживання та іншими непередбачуваними витратами. ОСОБА_1, маючи згідно зі своїм договором купівлі-продажу частини садового будинку лише право на користування сантехнічним та електричним обладнанням, незаконно заволодів цокольним поверхом, пошкодив у ньому замки та почав розміщувати у ньому два своїх автомобілі та власне майно без дозволу володільця.
Також ОСОБА_3 вказував на те, що він є правонаступником свого батька, але не є його процесуальним правонаступником з дати постановлення судом ухвали про відмову позивачів від позову до ОСОБА_5 .
Зазначав, що він не є належним відповідачем за майновими вимогами про відшкодування витрат на усунення недоліків майна.
Вказував на те, що у спірних правовідносинах він діяв як представник продавця ОСОБА_7 ; вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до якісних характеристик частини будинку не входили до предмета договору купівлі-продажу; про усі характеристики будинку останні знали ще до укладення договору. Експертний висновок підготовлений з порушенням порядку призначення та проведення експертизи, у зв`язку з чим є неналежним і недопустимим доказом. До приміщень загального призначення відносяться лише сходи, перешкод у користуванні якими він ніколи не чинив, а цокольний поверх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не належить.
При цьому вказував, що у нього та його батька ніколи не існувало з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільної власності на приміщення садового будинку, оскільки всі приміщення були поділені в натурі та відокремлені.
З огляду на зазначене, ОСОБА_3, з урахуванням відмови від вимог до ОСОБА_4, просив суд: зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 утримуватись від дій, що порушують права та інтереси ОСОБА_3 та інших ОСОБА_8, а саме: не чинити йому перешкоди у користуванні електричною мережею та електрощитовою першого поверху садового будинку АДРЕСА_2 ; не входити в приміщення цокольного поверху за відсутності або без дозволу володільця цих приміщень або його представника; не використовувати цокольний поверх як сховище власних речей чи інших потреб без дозволу володільця цих приміщень.
Протокольною ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року у справі № 753/21685/17 позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 об`єднано в одне провадженнядля спільного розгляду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як співвласників житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 (згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - садового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 806925680000), на постійне безоплатне користування приміщеннями загального призначення у цьому будинку, а саме: сходами цокольного поверху площею 11,1 кв. м, номер приміщення 41; сходами першого поверху площею 13,1 кв. м, номер приміщення 1; сходами другого поверху площею 14,7 кв. м, номер приміщення 14; підсобним приміщенням цокольного поверху площею 12,8 кв. м, номер приміщення 43; котельнею, розташованою в цокольному поверсі площею 16,1 кв. м, номер приміщення 49 (номери приміщень визначені згідно з Технічним паспортом на вказаний будинок, виготовлений ПП "Актив Інвест" станом на 09 серпня 2016 року).
Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкод у користуванні зазначеними вище приміщеннями загального призначення та надати вільний доступ до приміщень загального призначення цокольного поверху шляхом надання ключів від встановлених на вході до цих приміщень дверей.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/6 частини вартості робіт з електропостачання житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_4, з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період з 01 листопада 2013 року до 01 березня 2021 року, у загальному розмірі 159 295,37 грн.
Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 утримуватись від дій, що порушують права та інтереси ОСОБА_3 як співвласника житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 (згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - садового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 806925680000).
Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, що забезпечують електропостачання вказаного житлового будинку та надати до них вільний доступ шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції.
У решті вимог первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Визнаючи право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як співвласників спірного житлового будинку на постійне безоплатне користування приміщеннями загального призначення у цьому будинку, суд першої інстанції, установивши, що з договору дарування вбачається намір сторін надати в користування співвласникам будинку приміщення, необхідні для експлуатації та підтримання його належного стану, та право користування обладнанням (механічним, електричним, сантехнічним та іншим), яке обслуговує потреби усього будинку, в тому числі систему опалення, артезіанську свердловину та водопровід, очисну станцію з комунікаціями, дійшов висновку про визнання права постійного безоплатного користування розташованими на цокольному поверсі котельнею площею 16,1 кв. м та підсобним приміщенням площею 12,8 кв. м, у якому знаходиться обладнання, що забезпечує функціонування будинку. Також з метою усунення перешкод у користуванні належним позивачам майном (квартирами) та вказаними приміщеннями, суд дійшов висновку про надання права користування усіма сходами будинку, в тому числі і сходами цокольного поверху, оскільки у протилежному випадку позивачі не зможуть потрапити до приміщень загального призначення.
Зобов`язуючи ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкод у користуванні приміщеннями загального призначення та надати вільний доступ до приміщень загального призначення цокольного поверху шляхом надання ключів від встановлених на вході до цих приміщень дверей, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не допускає позивачів у цокольний поверх, де розташовані приміщення загального призначення, вимоги про визнання права користування якими суд визнав обґрунтованими.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права постійного безоплатного користування приміщеннями: 44/48,3 (підсобне, цокольний поверх); 47/16,3 (підсобне, цокольний поверх); 50/74,0 (підсобне, цокольний поверх), суд першої інстанції виходив із того, що ці приміщення перейшли в одноособове володіння та користування ОСОБА_5 і не є приміщеннями загального призначення.
Стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/6 частини вартості робіт з електропостачання спірного житлового будинку з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 як співвласник спірного будинку уклав колективний договір щодо заміни системи електропостачання спірного будинку, за умовами якого зобов`язався нарівні з іншими співвласниками здійснювати фінансування відповідних робіт, однак не сплатив частину вартості робіт з електропостачання спільного майна.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 витрат на усунення недоліків майна (спірного житлового будинку), суд першої інстанції виходив із того, що виготовлювачем (забудовником) спірного будинку був ОСОБА_5, який помер, продавцем (відчужувачем) товару була ОСОБА_7, а відповідач ОСОБА_3 у спірних правовідносинах з позивачем ОСОБА_1 діяв не від свого імені, а від імені та в інтересах продавця майна на підставі довіреності, посвідченої 23 грудня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О., що унеможливлює покладення на нього відповідальності за недоліки чужого майна.
Суд першої інстанції зазначав, що відсутні правові підстави для покладення на ОСОБА_3 як на спадкоємця виготовлювача неякісного товару відповідальності за недоліки майна, оскільки позивачі відмовились від позовних вимог до ОСОБА_5 та ухвалою суду від 04 вересня 2015 року закрито провадження у справі щодо ОСОБА_5 .
З цих же підстав постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року, скасовано ухвалу суду першої інстанції від 03 вересня 2019 року про залучення до участі у справі ОСОБА_3 як правонаступника померлого відповідача ОСОБА_5 .
Зобов`язуючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 утримуватись від дій, що порушують права та інтереси ОСОБА_3 як співвласника житлового будинку, та не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, що забезпечують електропостачання цього житлового будинку, та надати до них вільний доступ шляхом надання ключів від трансформаторної підстанції, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 чинять ОСОБА_3 перешкоди у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, які забезпечують електропостачання спільного майна.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не використовувати цокольний поверх як сховище власних речей чи інших потреб без дозволу володільця цих приміщень, суд першої інстанції виходив із того, що суду не надано належних та достатніх доказів вчинення позивачами таких дій.
Суд першої інстанції зазначив, що визнання судом права користування позивачів приміщеннями загального призначення, в тому числі і тими, які розташовані у цокольному поверсі, виключає задоволення вимог зустрічного позову про зобов`язання позивачів не входити в приміщення цокольного поверху за відсутності або без дозволу володільця цих приміщень.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року клопотання ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 12 346,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 230,52 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що витрати сторін зі сплати судового збору, витрати позивача ОСОБА_1, пов`язані з проведенням експертизи, та витрати відповідача, що пов`язані з явкою до суду, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають розподілу за правилами, установленими статтею 141 ЦПК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу є необґрунтованими і недоведеними.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що в загальному користуванні співвласників мають бути приміщення котельні площею 16,1 кв. м, та приміщення площею 12,8 кв. м, у якому знаходиться обладнання, що забезпечує функціонування будинку в цілому. При цьому відмінності в літерному позначенні таких приміщень, які виникли через виготовлення технічних паспортів у різний час та різними організаціями, не змінюють такого факту, що в загальне користування суд визначив саме ці два допоміжні приміщення із зазначенням конкретної їх площі, що не дає можливості двоякого трактування їх складу та ідентифікації. При цьому сторонами в ході розгляду справи не було доведено, що інші приміщення в цокольному поверсі будинку необхідні для забезпечення його функціонування. За таких умов, зважаючи, що таку решту приміщень не було передано в користування сторонам при набутті прав на частину будинку, а також неможливість визначити їх призначення як таких, що забезпечують функціонування будинку, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про часткове задоволення вимог щодо визнання права сторін користування рядом приміщень будинку та зобов`язав власників не чинити перешкоди в цьому.
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при відчуженні часток садового будинку ОСОБА_3 діяв саме як повірений від імені власника, а тому на нього не може бути покладено обов`язку компенсувати витрати на усунення прихованих недоліків проданої речі (будинку).
Апеляційний суд зазначав, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_1 довів, у тому числі і за допомогою експертних досліджень, вартість таких витрат. Встановивши розмір їх частини, яку мав сплатити, але не сплатив ОСОБА_3, та визначивши початок періоду прострочення ОСОБА_3 такого зобов`язання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/6 частини вартості робіт з електропостачання спірного житлового будинку, з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних.
Також апеляційний суд виходив із того, що в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження як посилання позивачів на створення їм перешкод у користуванні приміщеннями, які суд визначив необхідними для забезпечення функціонування будинку, так і посилання відповідача на перешкоди у користуванні ним обладнанням для електропостачання будинку. При цьому сам лише той факт, що в оскаржуваному рішенні суд вказав на неприпустимість перешкод у користуванні трансформаторною підстанцією, яка знаходиться поза межами будинку, не змінює того факту, що предметом розгляду справи в цій частині було обладнання для електропостачання будинку, що знаходиться в ньому, замовлене і встановлене на підставі вищевказаного колективного договору. За таких умов виправлення такого недоліку судового рішення у разі необхідності можливе саме в порядку статті 269 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, частково змінити рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції, а саме задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 .
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, у зв`язку із застосуванням невідповідного технічного паспорта, в якому частина підсобних приміщень змінила своє призначення, не в повній мірі визначив склад приміщень загального користування, право користування якими підлягає визнанню за всіма власниками будинку.
Суд першої інстанції помилково не застосував техпаспорт на спірний житловий будинок, виготовлений КП "КМБТІ" у 2008 році під час прийняття будинку в експлуатацію та проведення технічної інвентаризації, визнав значну кількість приміщень загального призначення, які розташовані у цокольному поверсі будинку, такими, що перейшли в одноособове володіння і користування ОСОБА_5, а саме: приміщення № 44 площею 48,3 кв. м (підсобне, цокольний поверх), № 47 площею 16,3 кв. м (підсобне, цокольний поверх), № 50 площею 74,0 кв. м (підсобне, цокольний поверх).
Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав покладення на відповідача ОСОБА_3 як на правонаступника померлого відповідальності за збитки, спричинені померлим відповідачем ОСОБА_5 позивачу ОСОБА_1, які полягали у виготовленні та продажу неякісної частини будинку.
Посилання суду першої інстанції на наявність постанови Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року та постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року про скасування ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року про залучення відповідача ОСОБА_3 до участі у справі як правонаступника померлого відповідача ОСОБА_5 не має значення для правовідносин процесуального правонаступництва ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 у справі № 753/21685/17, оскільки таке правонаступництво відбулось ще 30 січня 2015 року, та тому що відповідач ОСОБА_3 вже на той момент брав участь у справі, постановлення окремої ухвали про його залучення до справи як правонаступника іншого померлого відповідача ОСОБА_5 . ЦПК України (у чинній на той момент редакції) не вимагалась, достатньо було лише зазначити цей факт у судовому рішенні.
Крім того, задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач чинить ОСОБА_3 перешкоди у користуванні електричними мережами та трансформаторною підстанцією, які забезпечують електропостачання спільного майна.
Також суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, помилково стягнув з відповідача ОСОБА_3 судові витрати лише в частині 355/1000 частини, а не в повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 26 вересня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 461/3581/16-ц (провадження № 14-421цс19), та у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 643/13788/15-ц (провадження № 61-25609св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18 (провадження № 61-913св20), від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) та інших.
У липні 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції, скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відмовити у задоволенні цих вимог; змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог та задовольнити повністю зустрічні позовні вимоги.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд першої інстанції, стягуючи з нього на користь ОСОБА_1 1/6 частини вартості робіт з електропостачання спірного житлового будинку, вийшов за межі позовних вимог, оскільки таку вимогу ОСОБА_1 не заявляв.
Суд першої інстанції не врахував, що в уточненій позовній заяві від 04 березня 2021 року ОСОБА_1 змінив усі свої позовні вимоги, які він заявляв у 2013 році, а також у позовній заяві (уточненій) ОСОБА_1 змінив і підстави позову, оскільки нові уточнення позовної заяви ґрунтуються на нових обставинах, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, які були відсутні при поданні первинної позовної заяви, що суперечить вимогам частин третьої та четвертої статті 49 ЦПК України.
Крім того, до апеляційної скарги були прикладені докази на підтвердження того, що він не відмовлявся від своїх зобов`язань за колективним договором від 02 грудня 2012 року щодо фінансування витрат, які йдуть на електрозабезпечення тих частин садового будинку, які йому належать. Розписки ОСОБА_1 і проектанта ОСОБА_9 в отриманні від нього грошей на загальну суму 30 300,00 грн доводять, що він до своєї відмови від наданого ОСОБА_1 доручення за колективним договором 2012 року бути його представником і опікуватись питаннями забезпечення електропостачання тих частин садового будинку, які належать ОСОБА_8, здійснював фінансування витрат, які спрямовувались на поліпшення якості майна, яке належить йому на праві власності, зокрема на електрозабезпечення своїх частин садового будинку (за умови отримання доказів факту сплати грошей, відповідних платіжно-розрахункових документів). Зазначені розписки не могли бути надані своєчасно до суду першої інстанції з причин, які не залежали від волі відповідача, оскільки він не знав і не міг знати, що до нього заявлені нові позовні вимоги, зі змістом яких та підставами задоволення яких він ознайомився лише з тексту вже ухваленого рішення у справі.
Крім того, суди на підставі недопустимих доказів, а саме: колективного договору (доручення) від 02 грудня 2012 року, проектно-кошторисної документації будівництва КТП (трансформаторної підстанції), експертного висновку від 18 лютого 2015 року, та пояснень ОСОБА_1, а не на підставі розрахунково-фінансових документів, встановили, що відповідачем порушені його зобов`язання довірителя профінансувати 1/6 частини витрат ОСОБА_1 як представника та повіреного за колективним договором, яким ОСОБА_1 надавалось доручення здійснити організаційні заходи з електрозабезпечення всього садового будинку шляхом фінансування будівництва трифазної КПТ. Прогноз, а не фактичні витрати ОСОБА_1 з електрозабезпечення садового будинку, який міститься в проектно-кошторисній документації 2014 року та який також зазначений у висновку експертизи, помилково покладений судом в обґрунтування розміру фактично понесених витрат. При цьому ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження здійснення фактичних грошових розрахунків за формою документів, передбачених чинним законодавством, не довів, що ним понесені реальні, а не лише заплановані витрати на електрозабезпечення частини будинку, що належать відповідачу, у розмірі, яка складає 1/6 частини всіх витрат представника ОСОБА_1 за колективним договором (доручення) від 02 грудня 2012 року.
Також суд не здійснював оцінку і дослідження Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на частини садового будинку АДРЕСА_5, який спростовує помилкове припущення суду щодо існування спільної власності на садовий будинок, оскільки в ньому не зареєстровано ні право спільної власності, ні спільні власники цього будинку, а зареєстровано лише право власності відповідача ОСОБА_3 на конкретне індивідуально визначене майно, а не на ідеальну частку у праві, а саме, право на 12/100 відокремлених в натурі і чітко визначених частин цього будинку, з позначенням нумерації, площі і назви (позначення) в технічному паспорті. Тобто відокремлена в натурі і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно частина приміщення садового будинку як індивідуально визначене нерухоме майно, яке належить одному ОСОБА_3, і яке складає 12/100 частин від всього садового будинку, доводить і підтверджує право особистої (індивідуальної) приватної власності на це майно і спростовує існування на нього одночасно права спільної власності з боку інших осіб, тобто спільних власників.
Суди не врахували, що не може існувати спільна часткова власність на розділений (поділений в натурі) об`єкт нерухомості між окремими власниками окремих виділених в натурі частин будинку, оскільки це суперечить статтям 355, 356 ЦК України.
Крім того, як зазначено у статті 367 ЦК України, у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється, а спірний садовий будинок ніколи не був у спільній власності і належав завжди виключно одному власнику - ОСОБА_5, який у 2008 році одні відокремлені ним приміщення свого будинку (48/100 частини) подарував рідним, 40/100 частини залишив собі, а інші відокремлені приміщення (12/100 частини) на третьому поверсі продав ОСОБА_4, але при цьому він не здійснював відчуження часток у спільній частковій власності на будинок та не створював спільну власність на своє майно. Садовий будинок був залишений власником ОСОБА_5 у своїй одноособовій власності, а відчуження було здійснено ним лише окремих, виділених в натурі за площею та позначених окремою нумерацією в технічному паспорті приміщень на другому та мансардному поверсі садового будинку.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме йому ( ОСОБА_3 ) як власнику належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном за власною волею, яке підтверджується його правовстановлюючим документом, договором дарування від 23 грудня 2008 року, а також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2 і його ( ОСОБА_3 ) спільними власниками всього садового будинку, до якого входять, у тому числі і ті приміщення, які подаровані і зареєстровані на праві приватної власності виключно за ним, без визнання при цьому нечинним договору дарування від 23 грудня 2008 року, є порушенням його права власності на майно, отримане в дар, оскільки встановлює право спільної власності.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що спір виник з приводу права користування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 чужим майном, яке належить на праві особистої власності його батьку, а не з приводу усунення порушень користування власним майном, тобто тим, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Суди не врахували та не взяли до уваги, що право користування чужим майном (сервітут) не був встановлений на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договорами купівлі-продажу та договором дарування і не був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На час звернення із позовом сервітут на цокольний поверх будинку не був встановлений і у позивачів не було права користування цим чужим майном, тому у суду відсутні підстави для визнання права позивачів на постійне безоплатне користування приміщеннями будинку, які на праві власності зареєстровані за відповідачем та його батьком, а також суд не може зобов`язувати відповідача не чинити перешкод у користуванні позивачами чужими приміщеннями, право на яке у них відсутнє та не доведено належними та допустимими доказами.
Суди не врахували, що цокольний поверх садового будинку належить йому на праві власності і не відноситься до приміщень загального призначення, а також не є спільною власністю з позивачами. До приміщень загального призначення у будинку відносяться сходи будинку з першого поверху до горища. У позивачів відсутні обмеження щодо вільного входження з вулиці до своїх відокремлених частин будинку, тобто вільного користування загальними приміщеннями садового будинку (сходами). Приміщення цокольного поверху садового будинку не відчужувались іншим особам і не відносились власником до приміщень загального користування і призначались для задоволення особистих потреб.
Пункт 18 договору купівлі-продажу від 17 березня 2012 року, на який посилається позивач, надає ОСОБА_1 можливість користуватись не приміщеннями цокольного поверху, що знаходились у власності ОСОБА_5, а лише обладнанням садового будинку (механічним, електричним, сантехнічним та іншим), що й використовувалось всіма позивачами безоплатно і безперешкодно протягом усього часу без будь-яких обмежень, оскільки всі позивачі ніколи не позбавлялись права користування водою, каналізацією та електрикою в садовому будинку.
Отже, оскільки у позивачів не виникло право постійного і безоплатного користування приміщеннями цокольного поверху садового будинку, які ними не придбавались, і які згідно з правовстановлюючими документами належать на праві власності ОСОБА_5, а не відповідачу, то у суду не було підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні цими приміщеннями, та похідних вимог про усунення перешкод у користуванні зазначеними приміщеннями.
Задоволені судом позовні вимоги про визнання права постійного і безоплатного користування позивачами чужим майном заявлені позивачами до неналежного відповідача, тобто не до тієї особи, яка має нести відповідальність за заявленими позовними вимогами. Належним відповідачем за вимогами позивачів з приводу користування ними чужим майном може бути лише власник цього майна, а не особа, яка за довіреністю і на підставі доручення власника здійснювала управління цим майном в інтересах і від імені власника. Відповідно до чинних правовстановлюючих документів право власності на приміщення цокольного поверху садового будинку належить ОСОБА_5, а не йому ( ОСОБА_3 )
При цьому суди не врахували, що позивачі після своєї відмови від позовних вимог до ОСОБА_5 більше не можуть заявляти власнику майна чи його правонаступнику свої вимоги з приводу цього майна чи з приводу користування цим майном, від яких вони вже відмовились. Крім того, він не є правонаступником за позовними вимогами до ОСОБА_5 .
Додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат є помилковим, оскільки суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог останніх.
Також суд помилково стягнув на користь ОСОБА_1 витрати на судово-будівельну експертизу, оскільки у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на усунення недоліків майна ОСОБА_1 відмовлено, а експертиза призначалась з метою визначення недоліків та вартості робіт у зв`язку з усуненням таких недоліків.
Крім того, суд безпідставно відмовив йому у стягненні витрат на правничу допомогу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 643/13788/15 (провадження № 61-25609св18); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позивач ОСОБА_2 судові рішення не оскаржувала, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 у касаційному порядку не переглядаються.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав пояснення до касаційної скарги та відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3, а також заяву про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 .
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року визнано необґрунтованим заявлений ОСОБА_1 відвід суддів Верховного Суду: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Коломієць Г. В. у цій справі. Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. В. передано для вирішення іншому судді. Заяви суддів Верховного Суду Гулька Б. І. та Луспеника Д. Д. про самовідвід задоволено, а справу передано для проведення повторного автоматизованого перерозподілу щодо суддів Гулька Б. І. та Луспеника Д. Д.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2023 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Шиповича В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. В. від участі у розгляді цієї справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку КВ № 135030, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 липня 2005 року № 5-5622 (ВСІ № 084202), ОСОБА_5 належала земельна ділянка площею 0,0637 га, розташована по АДРЕСА_6 .
Розпорядженням Дарницької районної державної адміністрації у місті Києві від 18 листопада 2005 року № 871 ОСОБА_5 надано дозвіл на знесення існуючого садового (дачного) будинку і будівництво господарським способом нового садового (дачного) будинку у АДРЕСА_7, на ділянці № НОМЕР_2 .