ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 497/2446/2021
провадження № 61-5434св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявниця - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Болградська міська рада Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року у складі судді Висоцького С. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2023 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та історія справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Болградська міська рада Одеської області, у якій просила встановити факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, з липня 2014 року до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 включно, за адресою АДРЕСА_1 .
Заява обґрунтована тим, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина і ОСОБА_1 вчасно подала заяву про її прийняття, оскільки вважає себе спадкоємцем четвертої черги спадкування як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років.
Нотаріусом відмовлено в оформленні спадщини у зв`язку з відсутністю документа, що підтверджує факт родинних зв`язків.
Заявниця стверджує, що з ОСОБА_2 вона проживала однією сім`єю з липня 2014 року до дня його смерті в її будинку, піклувалася про нього, вела з ним спільне господарство та мала спільний бюджет, турбувалася та лікувала ОСОБА_2, а після смерті - вона з чоловіком його поховали.
Посилаючись на положення статті 1264 ЦК України та статей 293, 315 ЦПК України, з метою оформлення спадщини просила суд встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає певні критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Із посиланням на постанову Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) судом першої інстанції зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у сукупності факт ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків протягом п`яти років до часу відкриття спадщини. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. При цьому указано, що заявниця не підтвердила належними та допустимими доказами факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю протягом п`яти років до часу відкриття спадщини, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками в цей період часу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Болградського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що заявниця і ОСОБА_2 проживали по сусідству, ОСОБА_1 надавала спадкодавцю допомогу в догляді та по господарству, що не є тотожним із фактом проживання однією сім`єю. Доказів проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, сплати побутових послуг, наявності взаємних прав та обов`язків заявницею як суду першої, так і апеляційної інстанцій надано не було. Власне ставлення заявниці до ОСОБА_2 як до дідуся, періодичне придбання продуктів харчування та участь у похованні не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, а також їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками протягом п`яти років до часу відкриття спадщини.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі заявниця просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 711/348/17 (провадження № 61-33234св18) та від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15 (провадження № 61-28987св18).
Заявниця указує на те, що суди попередніх інстанцій не повно та не всебічно дослідили надані нею докази і дійшли помилкового висновку про відсутність підстав задовольнити вимоги заяви у цій справі. Суди не врахували письмових пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що заявниця з чоловіком ставилися до ОСОБА_2 як до члена сім`ї, дбали про нього, вели з ним спільне господарство. Судами не допитано свідків і не роз`яснено заявниці її права, зокрема щодо подання клопотання про допит свідків у судовому засіданні, що, на думку заявниці, унеможливило встановлення дійсних обставин справи для правильного її вирішення. Судами помилково встановлено характер правовідносин між заявницею та ОСОБА_2 і указано на догляд останнього, а не проживання з ним однією сім`єю, а також не враховано існування довіреності ОСОБА_2, виданої на ім`я заявниці для вчинення визначених дій від його імені.
Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
За частиною третьою статті 395 ЦПК України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень (рішення).
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Болградського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 19 січня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Болградського районного суду Одеської області цивільну справу № 497/2446/2021.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
28 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, з метою прийняття спадщини в порядку спадкування за законом четвертої черги та просила встановити факт постійного проживання однією сім`єю заявниці та ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, з липня 2014 року до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 включно, за адресою АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 мав у власності земельну ділянку та будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки про склад сім`ї № 1826 від 19 вересня 2017 року до складу сім`ї ОСОБА_2 входить лише він. Проживає ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .
20 вересня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір довічного утримання (догляду), однак нотаріально договір не посвідчено.
Згідно із довіреністю від 01 лютого 2018 року ОСОБА_2 визначив своїми представниками ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з наданням певного переліку повноважень. Строк дії довіреності три роки.
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 06 серпня 2019 року у справі № 497/770/19 припинено обтяження - заборону відчуження нерухомого майна, 3/4 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Смерть настала у стаціонарі Одеської обласної клінічної лікарні, що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 85 від 14 лютого 2020 року).
ОСОБА_6, який є чоловіком заявниці ОСОБА_1, організовував та оплачував поховання померлого ОСОБА_2 в місті Одесі, що підтверджено договором-замовленням № 056048 від 14 лютого 2020 року та свідоцтвом про поховання № 033233 від 15 лютого 2020 року.
08 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, яке отримано приватним нотаріусом 19 серпня 2020 року, та того ж дня заведено спадкову справу № 66287302.
Постановою приватного нотаріуса від 20 липня 2021 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки нею не надано документів, які підтверджували будь-які родинні відносини з померлим ОСОБА_2 .
Судами встановлено, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факту спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю з липня 2014 року до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 включно, за адресою АДРЕСА_1, а також існування з останнім спільного побуту та взаємних прав і обов`язків у цей період часу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).