ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Банаська О. О., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Погрібного С. О., Ткача І. В.
у справі № 990/140/23
провадження № 11-159заі23
1. 01 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень та стягнення коштів на відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2023 року.
2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі ухвалила рішення про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2023 року без змін.
3. З мотивами судового рішення та результатами вирішення цієї справи не погоджуємось, а тому відповідно до частини третьої статті 34 КАС України висловлюємо свою окрему думку з таких міркувань.
4. Рух справи в судах
5. У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРУ, в якому просив:
- визнати протиправним і нечинним Закон України від 18 жовтня 2022 року № 2689-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 2689-ІХ) у частині пункту 6 частини другої та пункту 6 частини першої розділу I;
- визнати протиправним і нечинним Закон України від 18 жовтня 2022 року № 2690-ІХ "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 2690-ІХ) у частині пункту 1 частини другої та пункту 2 частини другої розділу I;
- стягнути з ВРУ на свою користь кошти: "психологічні" - у розмірі трьох мільйонів гривень; "фізичні" - у розмірі одного мільйона гривень; "матеріальні" - у розмірі п`ятдесяти тисяч гривень.
6. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 15 липня 2003 року його засуджено Чернігівським апеляційним судом (справа № 1-12/2003 (№ 52-452)) до довічного ув`язнення. Посилався на те, що прийняття ВРУ законів № 2689-ІХ та № 2690-ІХ порушує його права на рівність перед законом, звернення до суду та погіршує його становище як ув`язненого до довічного позбавлення волі. Наполягав на тому, що внесені законами № 2689-ІХ, № 2690-ІХ зміни до кримінального законодавства позбавляють його перспективи звільнення від відбування покарання та поставили в нерівне становище з іншими ув`язненими до довічного ув`язнення, які відбули менше 15 років, та з тими, котрим довічне позбавлення волі призначено після прийняття ВРУ зазначених вище законів, до котрих будуть застосовані інструменти перевиховання. Зазначене, на переконання позивача, є дискримінацією та формою катування, спричиненням додаткових багатолітніх моральних та фізичних страждань. Уважав, що при прийнятті законів № 2689-ІХ та № 2690-ІХ ВРУ свідомо вчинила щодо нього протиправні дії та нанесла моральних, фізичних та матеріальних збитків.
7. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2023 року на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовлено у відкритті провадженняу справі.
8. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені лише ті акти, дії чи бездіяльність ВРУ, які прийнято, вчинено, допущено у правовідносинах, у яких ВРУ реалізовує свої владні (управлінські) повноваження.
9. Cпір у цій справі за висновком суду не є публічно-правовим у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги стосуються законотворчої діяльності відповідача, під час здійснення якої парламент не реалізовує публічно-владних управлінських функцій. Також суд першої інстанції зазначив, що розгляд цього спору з урахуванням його предмета і суб`єктного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.
10. В апеляційній скарзі позивач просив скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2023 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції не взяв до уваги норм чинних законів України при вирішенні питання прийнятності позову, чим порушив його право на доступ до правосуддя для захисту та оскарження протиправних дій, які скоєні у відношенні до нього ВРУ.
Постанова Великої Палати Верховного Суду
11. Постановою від 01 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2023 року - без змін.
Постанова мотивована тим, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах вже звертала увагу на те, що положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України необхідно розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, ВРУ, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких парламент реалізує свої владні (управлінські) функції.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що при здійсненні законотворчої діяльності ВРУ не виконує владних управлінських функцій, які можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді, а також прийняла до уваги, що прийняті ВРУ закони як юридична форма реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні є об`єктом судового конституційного (а не адміністративного) контролю.
З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги пред`явленого ОСОБА_1 позову стосуються законотворчої діяльності ВРУ, яка не є реалізацією публічно-владних управлінських функцій, у зв`язку із чим цей спір не підлягає розгляду як судами адміністративної, так і судами будь-якої іншої юрисдикції, тобто не підлягає судовому вирішенню взагалі.
12. З такими висновками Великої Палати Верховного Суду частково не погоджуємося з огляду на таке.
Мотиви окремої думки
13. У своєму позові ОСОБА_1, окрім вимоги про визнання протиправними та нечинними законів, також просив суд стягнути на свою користь кошти на відшкодування заподіяної йому прийняттям цих законів моральної та майнової шкоди.
14. Прийнявши постанову про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в справі без змін, Велика Палата Верховного Суду тим самим констатувала, що як вимоги про оскарження законів ВРУ, так і вимоги про відшкодування шкоди не підлягають вирішенню судами будь-якої юрисдикції, тобто не підлягають судовому розгляду взагалі.