ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 129/913/21
провадження № 51-6175 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
представника потерпілої ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 04 травня 2023 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 22 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12021020090000019 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст постановлених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 04 травня 2023 року засуджено ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Зазначеним вироком також вирішено питання щодо запобіжного заходу та долі речових доказів.
Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він у ніч з 19 січня на 20 січня 2021 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у приміщенні літньої кухні за місцем свого проживання, що на АДРЕСА_1, маючи умисел на позбавлення життя ОСОБА_9, прикладаючи значну фізичну силу, завдав останньому приблизно десять ударів кулаками обох рук по тулубу, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_9 помер на місці події.
Вироком Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_11 задоволено частково.
Вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 18 липня 2023 року стосовно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасовано.
Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, ставить питання про зміну вироку місцевого суду та вироку апеляційного суду, просить перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК і призначити йому покарання за цією статтею у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
На обґрунтування своїх вимог указує, що ОСОБА_6 неодноразово у своїх показаннях звертав увагу, що у нього з ОСОБА_9 були дружні стосунки, часто розпивали разом спиртні напої, він не мав умислу на його вбивство, а ударів завдав, щоб заспокоїти, оскільки ОСОБА_9 почав кидатися на нього з арматурою та ножем. Крім того, під час судового розгляду свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підтвердили показання ОСОБА_6 про те, що у останнього із загиблим були нормальні дружні стосунки. Вказує, що за наявності у приміщенні літньої кухні ножів, арматури, ОСОБА_6 завдавав ударів кулаками по тулубу, а не у життєво важливі органи, що також підтверджує відсутність у нього умислу на вбивство ОСОБА_9 . Наголошує, що відмовляючи у задоволенні його апеляційної скарги, апеляційний суд не надав оцінки показанням ОСОБА_6, про те, що коли засуджений йшов до підвалу за консервацією, то ОСОБА_9 ще був живий і ОСОБА_6 нічого не заважало позбавити життя ОСОБА_9 . При цьому ОСОБА_6 після події місце проживання не покинув, та коли виявив ОСОБА_9 мертвим, сам викликав швидку медичну допомогу та поліцію.
Вказані обставини у їх сукупності вказують про відсутність у ОСОБА_6 умислу на вбивство ОСОБА_9, однак такі обставини проігноровані судами обох інстанцій, чим істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону.
У письмових запереченнях представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8, вказуючи про безпідставність касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5, та представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, не оспорюючи встановлені фактичні обставини, захисник вказує, що суди зазначеним обставинам надали неправильну правову оцінку.
Зокрема, на переконання захисника, судами не було доведено наявність умислу у ОСОБА_6 на вбивство ОСОБА_9, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК.
Однак з такими доводами захисника колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.
Під час аналізу та встановлення причинного зв`язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками слід виходити з того, що причинний зв`язок як зв`язок між явищами об`єктивної дійсності у кримінальних правопорушеннях із матеріальним складом має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку (conditio sine qua non). Суспільно небезпечному діянню має бути властива (внутрішньо і органічно притаманна за його характером) неминучість чи реальна можливість заподіяння відповідного наслідку. Діяння з урахуванням його характеру, місця, часу, обстановки, способу, знарядь та засобів вчинення кримінального правопорушення має закономірно спричиняти наслідок.
При цьому, одного лише передування діяння в часі в послідовному розвитку подій недостатньо для встановлення необхідного причинного зв`язку, адже загальновідомо, що "після цього" не завжди означає "внаслідок цього" (post hoc non est propter hoc). Діяння повинно породжувати наслідки як результат негативного, руйнівного впливу на об`єкт кримінально-правової охорони, коли діяння є головною і визначальною умовою настання суспільно небезпечного наслідку.
Необхідний причинний зв`язок відображає закономірності розвитку об`єктивного світу, де причина сама в собі містить реальну можливість настання відповідного наслідку. За таких обставин суб`єкт здатен передбачати розвиток природного перебігу подій як закономірних явищ. Вчиняючи ті або інші дії, що із закономірністю тягнуть за собою настання певних наслідків, людина здатна їх передбачити як невідворотний чи можливий результат своїх дій, і саме тому необхідний причинний зв`язок має кримінально-правове значення, а суспільно небезпечні наслідки, заподіяні діянням особи за наявності в неї умислу чи необережності, ставляться їй у провину.
Натомість випадкові причинні зв`язки не відображають закономірностей розвитку подій, оскільки вони є наслідком випадкового перетинання причинно-наслідкових ланцюгів, де діяння містить абстрактну можливість спричинення наслідків, яка не відображає такого розвитку подій, за якого людина здатна їх передбачити. Ці зв`язки не можуть бути покладені в обґрунтування кримінальної відповідальності, оскільки обумовлюють психічне ставлення особи до наслідків у виді казусу, який не охоплюється змістом вини як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони будь-якого кримінального правопорушення.
Відповідно до встановлених фактичних обставин у кримінальному провадженні, ОСОБА_6, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи настання наслідку у виді смерті, із значною силою завдав ОСОБА_9 кулаками обох рук не менше десяти ударів по тулубу, чим заподіяв йому тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці події.
До таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань засудженого ОСОБА_6, який не заперечував, що саме він завдав ОСОБА_9 ударів кулаками по тулубу, від яких останній помер, проте заперечив умисел на позбавлення його життя.
Як вбачається зі змісту вироку, аналогічна позиція ОСОБА_6 зафіксована у протоколі слідчого експерименту від 21 січня 2021 року за його участю, відповідно до якого він детально розповів та показав, як саме він завдав ударів ОСОБА_9 . При цьому ОСОБА_6 вказував, що не бажав вбивати ОСОБА_9, а лише захищався від неправомірних та агресивних дій останнього.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 11 від 19 лютого 2021 року безпосередньою причиною смерті ОСОБА_9 став травматичний шок, який виник внаслідок закритої тупої травми грудної клітини через множинні двобічні переломи ребер.
На підставі оцінки сукупності доказів місцевий суд зазначив, що часткове визнання винуватості ОСОБА_6 є позицією захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності за свої дії, а тому дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та вказав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 .
Зокрема, спростовуючи такі доводи сторони захисту, апеляційний суд у своєму вироку вказав, що, досліджуючи умисел ОСОБА_6 на позбавлення життя ОСОБА_9, місцевий суд належним чином врахував механізм, характер, спосіб, множинність ударів та локалізацію тілесних ушкоджень, переважна більшість яких завдана у життєво важливі органи, поведінку обвинуваченого під час та після вчинення злочину, яка безумовно вказує на спрямованість його дій саме на позбавлення життя іншої людини, оскільки ОСОБА_6 не міг не припускати до яких наслідків призведуть його дії, особливо по відношенню до особи похилого віку, яка в силу стану сильного алкогольного сп`яніння не могла чинити суттєвий опір.