ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2024 року
м. Київ
справа № 369/7921/21
провадження № 61-5293 сво 23
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Синельникова Є. В.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Дасюк Віктор Володимирович,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дасюка Віктора Володимировича, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року у складі судді Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Олійника В. І., Сушко Л. П.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, треті особи: Білогородська сільська рада
Києво-Святошинського району Київської області (далі - Білогородська СР),
Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора (далі -
Києво-Святошинська РДНК), про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного заповіту.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є племінницею
ОСОБА_3, яка померла у жовтні 2020 року. Після її смерті була відкрита спадщина.
У листопаді 2020 року вона звернулася до Києво-Святошинської РДНК із заявою
про прийняття спадщини й дізналася про існування заповіту, складеного
ОСОБА_3 у квітні 2009 року на ім`я ОСОБА_4, ОСОБА_2
та на неї, ОСОБА_1 . Заповіт був посвідчений секретарем Білогородської СР.
ОСОБА_4 померла у квітні 2021 року. Тому на момент звернення до суду
із цим позовом є два спадкоємці за заповітом - вона та ОСОБА_2 .
Позивач уважала, що вищевказаний заповіт є нікчемним, оскільки в особи,
яка посвідчувала заповіт, були відсутні на це повноваження, а саме не було відповідного рішення виконавчого комітету сільської ради. Крім того, посилалася
на невідповідність форми заповіту вимогам законодавства, у тому числі форми посвідчувального напису та повноважень посадових осіб, а тому вважала,
що наявні підстави для визнання за нею, як спадкоємцем за законом, права
на спадщину померлої ОСОБА_3
ОСОБА_1 просила:
визнати нікчемним заповіт ОСОБА_3, який посвідчений секретарем Білогородської СР Вовк Т. М. від 07 квітня 2009 року та зареєстрований у реєстрі
за № 15;
застосувати наслідки нікчемного заповіту шляхом визнання за нею права
на спадщину померлої ОСОБА_3, як за спадкоємцем за законом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, зокрема: він складений у письмовій формі, підписаний власноручно заповідачем, посвідчений відповідальною посадовою особою органу місцевого самоврядування - секретарем сільської ради, яка уповноважена на вчинення нотаріальних дій, що не дає підстав зробити висновок про його нікчемність.
Суд першої інстанції відхилив посилання позивача про те, що у заповіті не вказано місце народження заповідача та заповіт складений неуповноваженою на те особою, оскільки вважав, що дані факти не є правовою підставою для визнання заповіту нікчемним. Текст оспорюваного заповіту виготовлений секретарем сільської ради, повноваження якого підтверджуються наявною в матеріалах справи копією рішення Білогородської СР "Про обрання секретаря сільської ради" від 11 квітня 2006 року № 4, у приміщенні сільської ради, на робочому місці секретаря, після того, як вона з`ясувала волевиявлення заповідача, підготувала проєкт документа, внесла його у відповідний реєстр тощо.
Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, надав оцінку матеріалам спадкової справи № 521/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_3, урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження
№ 12-304гс18) та постанови Верховного Суду (у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 14 травня 2018 року у справі
№ 756/14304/15-ц, провадження № 61-11896св18; від 09 січня 2019 року у справі
№ 759/2328/16-ц, провадження № 61-5800зпв18; від 22 січня 2020 року у справі
№ 674/461/16-ц, провадження № 61-34764св18).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дасюка В. В., залишено
без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав вважати оспорюваний заповіт нікчемним, оскільки обставини, на які позивач посилалася в обґрунтування нікчемності заповіту, спростовані під час розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦК України і вказав,
що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Білогородської СР і він відповідає вимогам законодавства щодо його форми.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що районний суд
не надав належної правової оцінки листу Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 01 червня 2021 року, в якому зазначено,
що на території села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області функціонувала Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме у квітні 2009 року нотаріусами вказаної державної нотаріальної контори вчинялися нотаріальні дії
на території вказаного населеного пункту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дасюк В. В., подав
до Верховного Суду касаційну скаргу на вищевказані судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2023 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2023 року прийнято до розгляду вказану справу та призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дасюка В. В., мотивована тим, що:
суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не врахували правові позиції Верховного Суду у даній категорії справ.
У спірних правовідносинах заповіт складено особою, яка не мала на це права,
він складений з порушенням його форми та посвідчення, а тому є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України). Секретар виконавчого комітету Білогородської СР Вовк Т. М. вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконавчого комітету сільської ради.
Проте, рішення виконавчого комітету Білогородської СР про уповноваження секретаря сільської ради Вовк Т. М. на вчинення нотаріальних дій відсутнє.
У цій частині посилається на правові висновки Верховного Суду у складі колегій суддів різних судових палат, викладені у постановах: від 24 жовтня 2018 року
у справі № 673/416/16-ц (провадження № 61-24156св18), від 12 червня 2019 року
у справі № 607/15112/17 (провадження № 61-46960св18), від 09 грудня 2019 року
у справі № 683/3061/18 (провадження № 61-18936св19), від 28 вересня 2022 року
у справі № 147/1062/21 (провадження № 61-6536св22) та інші, в яких, разом із іншим, зазначено, що повноваження посадової особи органу місцевого самоврядування
на вчинення нотаріальних дій підтверджуються саме рішенням виконавчого комітету відповідної ради;
у заповіті відсутня інформація щодо місця народження заповідача,
що є порушенням вимог законодавства щодо форми заповіту та указує на його нікчемність. При цьому правовий висновок Верховного Суду з указаного питання відсутній;
суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема лист Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 01 червня
2021 року, про те, що станом на 07 квітня 2009 року на території села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області функціонувала Перша обласна державна нотаріальна контора, чим порушили принцип змагальності сторін.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення
від представника ОСОБА_2 - адвоката Мєстєчкіної О. І. (по суті відзив
на касаційну скаргу), проте їх не надіслано іншим учасникам справи, а тому вони
до розгляду не приймаються та не розглядаються (частина четверта статті 395
ЦПК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2,
що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 105, т. 1).
ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_3, що підтверджується копіями свідоцтва про народження ОСОБА_3
№ НОМЕР_2, ОСОБА_6 № НОМЕР_3 та ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 (а. с. 10, 12, 13, т. 1).
Рішенням Білогородської СР від 11 квітня 2006 року № 4 Вовк Т. М. обрано секретарем Білогородської СР (а. с. 75, т. 1).
07 квітня 2009 року ОСОБА_3 було складено заповіт на ім`я ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 17, 106, т. 1).
Заповіт посвідчений секретарем Білогородської СР Вовк Т. М., зареєстровано
в реєстрі за номером 15.
Згідно з листом Білогородської СР від 27 травня 2021 року № 893/02 секретар виконавчого комітету Білогородської СР Вовк Т. М. вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконавчого комітету сільської ради (а. с. 23, т. 1).
У пункті 7 розподілу обов`язків між штатними працівниками виконавчого комітету Білогородської СР закріплено, що секретар виконавчого комітету здійснює
всі нотаріальні справи (а. с. 24, т. 1).
У листі Білогородської СР від 26 серпня 2021 року № 1434/02-26 зазначено,
що наказом Міністерства юстиції Української Радянської Соціалістичної Республіки від 23 лютого 1977 року № 12/5 було створено Першу Київську обласну державну нотаріальну контору, яка станом на 2009 рік знаходилася у приміщенні
Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою:
вулиця Мельниченка, 1, місто Київ. Відповідно до наказу Головного управління юстиції у Київській області від 21 січня 2010 року № 17/5 із 22 січня 2010 року
до 25 липня 2011 року вказана державна нотаріальна контора розміщувалася
у приміщенні Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори (вулиця Богдана Хмельницького, 113, місто Боярка, Києво-Святошинський район, Київська область). Крім того, з архівної інформації вбачається, що з 26 липня
2011 року до ліквідації (16 березня 2018 року) Перша Київська обласна державна нотаріальна контора знаходилася за адресою: вулиця Леніна, 33, село Білогородка, Києво-Святошинський район, Київська область (а. с. 76, т. 1).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів
з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступлення від висновків колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові
від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19),
та колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 17 листопада 2021 року у справі
№ 680/289/18 (провадження № 61-5837св21), в яких зазначено про наявність
у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень
про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій.
Проте, виключно виконавчий комітет сільської ради має повноваження покласти
на посадову особу цього органу місцевого самоврядування функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповітів. Секретар сільської ради може посвідчувати заповіт на підставі відповідного рішення виконавчого комітету сільської ради, у протилежному випадку, він не має на це повноважень,
а відповідний заповіт є нікчемним у силу вимог частини першої статті 1257
ЦК України. При цьому наявність у посадовій інструкції секретаря сільської ради повноважень забезпечувати виконання нотаріальних дій не є самостійною підставою для вчинення таких дій, оскільки покладення зазначених обов`язків
на посадову особу органу місцевого самоврядування повинно фіксуватися
у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету відповідної ради.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року
у справі № 607/15112/17-ц (провадження № 61-46960св18); у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі
№ 683/3061/18 (провадження № 61-18936св19); у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі
№ 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19); у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі
№ 647/2133/19 (провадження № 61-12081св20); у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі
№ 517/129/20 (провадження № 61-8933св22).
Разом із цим, у постанові від 25 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19) вважав, що секретар сільської ради мав повноваження на вчинення нотаріальних дій навіть за умови відсутності рішення виконавчого комітету відповідної ради про покладення на нього вчинення цих дій. Крім того, на відміну від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 жовтня 2022 року
у справі № 647/2133/19 (провадження № 61-12081св20), у цій справі колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що обов`язок доведення факту неприйняття відповідного рішення виконавчим комітетом сільської ради лежить саме на позивачеві.
У постанові від 17 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 680/289/18 (провадження
№ 61-5837св21) дійшов висновку, що секретар сільської ради мав право вчиняти нотаріальні дії, так як її обрано на посаду із здійсненням повноважень секретаря виконавчого комітету ради на підставі рішення сільської ради й таке право закріплено положеннями її посадової інструкції. Тобто у цій справі заповіт посвідчено належною посадовою особою органу місцевого самоврядування,
яка мала на те повноваження відповідно до статті 1251 ЦК України, статті 37
Закону України "Про нотаріат", статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". За встановлених судами у цій справі обставин, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном відповідав вимогам закону. При цьому вказано, що апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову через неналежний спосіб судового захисту своїх прав, проте помилково встановив у своїй постанові нікчемність заповіту, оскільки він відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначив
про існування різного підходу між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду до розуміння та тлумачення норм права при вирішенні вказаного питання.
Також різним є підхід щодо питання, на кому зі сторін лежить обов`язок доведення факту наявності чи відсутності рішення виконавчого комітету відповідної ради
про покладення на посадову особу вчинення нотаріальних дій.
Тобто відсутній однозначний висновок щодо правових наслідків наявності/відсутності у секретаря сільської ради (виконавчого комітету сільської ради) повноважень на вчинення нотаріальних дій на підставі пункту 2 Розділу І Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року
№ 22/5 (далі - Інструкція № 22/5), за умови відсутності рішення відповідного органу про покладення на цю особу вчинення цих дій та щодо розподілу тягаря доказування цього факту між сторонами.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про відхилення аргументів, викладених у касаційній скарзі,
та відмову в задоволенні касаційної скарги, з таких мотивів.
Щодо посвідчення заповіту секретарем органу місцевого самоврядування
та відсутності підстав для нікчемності заповіту внаслідок незазначення в заповіті місця народження заповідача
У справі, яка Верховним Судом переглядається, спір виник між сторонами з приводу визнання заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним у зв`язку
з відсутністю у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, оскільки відсутнє рішення виконавчого комітету сільської ради про покладення
на секретаря сільської ради вчинення нотаріальних дій.
Судами встановлено, що 07 квітня 2009 року ОСОБА_3 було складено заповіт на ім`я ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, який посвідчено секретарем Білогородської СР Вовк Т. М., зареєстровано в реєстрі за номером 15.
ОСОБА_1, позивачка, є племінницею ОСОБА_3 .
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Білогородської СР від 11 квітня 2006 року № 4 Вовк Т. М. обрано секретарем Білогородської СР, остання вчиняла нотаріальні дії відповідно
до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконавчого комітету сільської ради.
Позивач в касаційній скарзі наполягає на тому, що рішення виконавчого комітету Білогородської СР про уповноваження секретаря сільської ради Вовк Т. М.
на вчинення нотаріальних дій відсутнє, у заповіті відсутня інформація щодо місця народження заповідача і це є підставою нікчемності заповіту. Такі доводи
є помилковими.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм,
що містяться в актах цивільного законодавства (див.: зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду
у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року
в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує,
що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм
(див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див.: постанову Верховного Суду
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21)).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає
в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами
їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту
як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього
як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку
з його смертю (див.: зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду
від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).
Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі,
із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації
у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно
або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися
при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків
при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи
з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом;
3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений
з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача
(стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 (див.: пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).
Нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій (пункт 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, у редакції, чинній