ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 278/1621/21
провадження № 61-13700св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватне товариство "Глибочанське-ОСМВ",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 07 червня 2023 року в складі судді Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Галацевич О. М., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного товариства "Глибочанське-ОСМВ" (далі - ПП "Глибочанське-ОСМВ", підприємство) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та відшкодування шкоди.
В обґрунтування позову вказала, що на підставі державного акта на земельну ділянку від 22 серпня 2008 року вона є власником земельної ділянки площею 2,0307 га, яка розташована на території Глибочанської сільської ради Житомирського району Житомирської області.
Як їй стало відомо, починаючи з 2014 року, її земельну ділянку без належних правових підстав використовує ПП "Глибочанське-ОСМВ". Підтвердженням цього факту є подана до суду позовна заява самого підприємства до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, де підприємство не заперечує такий факт, та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 травня 2021 року, згідно із яким щодо зазначеної земельної ділянки зареєстровано право оренди.
Вказала, що ніяких договорів з відповідачем з цього приводу вона не укладала та не підписувала, що свідчить про відсутність її волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами щодо земельної ділянки, належної їй на праві власності.
З огляду на зазначене ОСОБА_1 просила суд:
- зобов`язати відповідача звільнити самостійно зайняту земельну ділянку площею 2,0307 га з кадастровим номером 1822081800:02:000:0306, яка розташована на території Глибочанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, привести її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням та стягнути шкоду у розмірі 7 332,92 грн., заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки;
- скасувати запис про державну реєстрацію речового права № 5435546 від 22 квітня 2014 року щодо проведення державної реєстрації права оренди.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 07 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем факту відсутності між сторонами орендних правовідносин, а також наданням відповідачем належних та допустимих доказів на спростування обставин відсутності волевиявлення позивача на виникнення таких правовідносин. Вказані обставини на переконання судів свідчать про недоведеність позивачем обставин самовільного зайняття відповідачем належної їй земельної ділянки. Таким чином, суди дійшли висновків щодо укладення сторонами спірного договору оренди землі шляхом вчинення конклюдентних дій. При цьому суди узяли до уваги такі обставини: надання позивачем відповідачу копій паспорту та картки платника податків, реєстраційних документів на земельну ділянку; надання повноважень (довіреності) ОСОБА_2 на здійснення дій від її імені щодо земельної ділянки з кадастровим №1822081800:02:000:0306, в тому числі і отримання грошових коштів за договором оренди земельної ділянки; нарахування та сплата як податковим агентом відповідачем податку на доходи фізичних осіб за ОСОБА_1 з отриманої останньою орендної плати (паїв); показання свідків, які зазначили, що на особисті прохання позивача отримували орендну плату за неї та ставили підпис у бухгалтерських документах.
Водночас суди дійшли висновків про те, що оскільки користування ПП "Глибочанське-ОСМВ" належною позивачці земельною ділянкою не пов`язане з позбавленням її права володіння нерухомим майном, тому у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки та приведення її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, необхідно відмовити.
З огляду на зазначенесуди дійшли висновків про відсутність підстав до задоволення і похідних позовних вимоги про скасування запису про державну реєстрацію за ПП "Глибочанське-ОСМВ" права оренди спірної земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 травня 2023 року у справі № 357/3155/21, від 26 квітня 2022 року у справі № 378/1194/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 610/3162/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що положення статті 18 Закону України "Про оренду землі" виключають можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, оскільки такий договір не може бути зареєстрований. При вирішенні спору в цій справі суди попередніх інстанцій фактично надали договору оренди земельної ділянки, підробку якого доведено належними та допустимими доказами, статусу дійсного. Ефективним способом захисту своїх прав позивач вважає саме повернення їй спірної земельної ділянки, оскільки ця нерухомість знаходиться у фактичному користуванні відповідача без належних правових підстав.
У жовтні 2023 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що позивач надала добровільну згоду та висловила свою волю на укладення договору оренди землі від 10 лютого 2014 року, що свідчить про відсутність порушення її права та безпідставність позовних вимог. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспореним.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 557841 від 22 серпня 2008 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим №1822081800:02:000:0306 площею 2,0307 га, яка розташована на території Глибочанської сільської ради Житомирського району Житомирської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказала, що їй стало відомо, що 02 лютого 2014 року строком на 7 років було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки, в якому сторонами зазначені вона як орендодавець та ПП "Глибочанське-ОСМВ" як орендар.
10 лютого 2014 року між цими ж сторонами було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки за договором оренди землі від 10 лютого 2014 року.
17 жовтня 2017 року укладено додаткову угоду, якою зокрема продовжено строк дії договору оренди землі до 31 жовтня 2024 року.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 25702345 від 18 травня 2021 року право оренди ПП "Глибочанське-ОСМВ" на спірну земельну ділянку зареєстровано 22 квітня 2014 року.
Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами проведення почеркознавчого дослідження № СЕ-19/106-22/5510-ПЧ від 30 листопада 2022 року підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Орендодавець" у договорі оренди землі від 10 лютого 2014 року, в акті прийому-передачі земельної ділянки від 10 лютого 2014 року та додатковій угоді від 17 жовтня 2017 року до договору оренди землі від 10 лютого 2014 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.
Згідно із нотаріально посвідченою довіреністю, виданою 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2, останньому надано право здійснювати певні дії від імені позивачки при реалізації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822081800:02:000:0306, в тому числі і отримувати грошові кошти за договорами оренди земельної ділянки.
Відповідно до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку ПП "Глибочанське-ОСМТ" позивачу було нараховано та сплачено суму доходу, з якого утримано податок, період - 4 квартал 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 років.
У матеріалах справи містяться розрахункові відомості щодо орендної плати по паям за 2018-2020 роки, згідно із якими ПП "Глибочанське-ОСМВ" виплатило ОСОБА_1 орендну плату за 2018 рік у сумі 2 463,68 грн, за 2019 рік - 2 463,68 грн, за 2020 рік - 4 223,45 грн (а. с. 88, 94, 95).
У провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває справа № 278/1091/21 за позовом ПП "Глибочанське-ОСМВ" до ОСОБА_2 про відшкодування збитків за самовільне зайняття земельної ділянки площею 2,0307 га з кадастровим номером 1822081800:02:000:0306.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі з таких підстав.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України, тут і далі у редакції, чинній на час укладення спірного договору).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі.
Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.
Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19 (провадження № 61-9846св20) та від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц (провадження № 61-9582св22).