ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 916/2266/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" - Кравець О.І., адвокат (ордер від 02.10.2023 АМ №1065835), Тетеря С.І., адвокат (ордер від 28.09.2023 АІ №1468933),
відповідача -приватного аграрного підприємства "Дзвін" - Куцевол Д.В., адвокат (ордер від 30.11.2022 АЕ №1165502),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги приватного аграрного підприємства "Дзвін" та товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна"
на рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2023 (суддя Петренко Н.Д.),
додаткове рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2023 (суддя Петренко Н.Д.),
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (головуючий суддя: Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П.),
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (головуючий суддя: Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П.), ухвалену за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2023,
та ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 (головуючий суддя: Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П.), яка постановлена за результатом розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу при апеляційному перегляді
у справі № 916/2266/22
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" (далі - Товариство, позивач)
до приватного аграрного підприємства "Дзвін" (далі - Підприємство, відповідач),
про стягнення штрафних санкцій у розмір 4 967 706 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для стягнення неустойки, а саме штрафу за не поставку товару.
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулося до суду з позовом до Підприємства про стягнення з останнього штрафу за договором поставки від 03.02.2021 № К2102-5523 у розмірі 4 967 706,00 грн.
Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору поставки від 03.02.2021 № К2102-5523 в частині виконання взятих на себе зобов`язань із своєчасного відвантаження товару.
Відповідач, у своє чергу, заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні. У відзиві відповідач просив суд зменшити розмір штрафу, заявленого до стягнення, до суми 600 000,00 грн, яка відповідачем вже була сплачена. Крім того, Підприємство зазначало про порушення підсудності, посилаючись на те, що частина п`ята статті 29 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню у даному випадку. Відповідач вважав, що справа повинна розглядатися за його місцезнаходженням.
Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.05.2023 у справі №916/2266/22 (суддя Н.Д. Петренко) позовні вимоги Товариства задоволено частково: стягнуто з Підприємства на користь позивача штраф за договором поставки від 03.02.2021 №К2102-5523 у розмірі 2 483 853,00 грн. та витрати зі сплаті судового збору у розмірі 74 515,59 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема, тим, що матеріалами справи доведено та підтверджено порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині поставки товару, що стало підставою для нарахування позивачем штрафу згідно з умовами договору поставки у розмірі 4 967 706,00 грн Водночас, розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми штрафного стягнення, місцевий господарський суд врахував, що: сторони, укладаючи 10.12.2021 додаткові угоди стосовно врегулювання питання сплати постачальником штрафу, не могли передбачити воєнний стан, введений в Україні з 24.02.2022, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України; відповідачем була здійснена часткова сплата штрафу у розмірі 600 000,00 грн у період з дня укладання додаткових угод до введення воєнного стану; разом з цим, з огляду на те, що з дня останньої оплати - 01.02.2022 відповідачем більше не сплачувалися кошти в рахунок погашення штрафу, прострочення поставки товару мало місце до військової агресії Російської Федерації проти України; відповідачем не було здійснено поставку товару; позивач не сплачував передоплату за договором, проте сторони, укладаючи 10.12.2021 додаткові угоди, не могли передбачити воєнний стан, введений в Україні. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення штрафу на 50% до 2 483 853,00 грн, який і стягнув з відповідача на користь Товариства.
Згідно з додатковим рішенням господарського суду Одеської області від 18.05.2023 у справі № 916/2266/22 (суддя Н.Д. Петренко) задоволено заяву Товариства щодо розподілу судових витрат та стягнуто з Підприємства на користь позивача 49 367,64 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У вказаному додатковому рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем факту надання йому правничої допомоги на заявлену до стягнення суму. Однак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна", суд відшкодував позивачу понесені витрати на правничу допомогу у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам, а саме, у розмірі 49 367,64 грн (50% від 98 735,28 грн.).
При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи Підприємства про недоведеність Товариством заявлених до стягнення витрат, з огляду на те, що законодавством України передбачено відшкодування витрат на оплату правничої допомоги незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, але за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Також суд зазначив про складність справи № 916/2266/22 та врахував поведінку відповідача у ході розгляду справи, яка зумовила неодноразове відкладення розгляду справи, у зв`язку з поданням низки процесуальних клопотань та заяв, що в свою чергу зумовило збільшення кількості судових засідань за участю представника позивача та необхідність надання позивачем відповідних процесуальних заяв у відповідь на заявлені клопотання відповідача.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2023 зі справи № 916/2260/22 залишено без змін. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 додаткове рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2023 у справі № 916/2260/22 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо задоволення заяви Товариства стосовно розподілу судових витрат у справі № 916/2266/22. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим.
Згідно з ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 відмовлено у задоволенні заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу при апеляційному перегляді справи № 916/2260/22.
Відмовляючи у задоволенні заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу при апеляційному перегляді зі справи, апеляційний господарський суд з посиланням на підпункт "б" частини четвертої статті 282 та частину четверту статті 129 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) вказав про те, що 14.09.2023 апеляційним судом залишені апеляційні скарги позивача та відповідача без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін, тому відсутні підстави для винесення додаткового рішення та покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Підприємство у касаційних скаргах на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору та на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін додаткове рішення місцевого господарського суду, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині стягнення з Підприємства штрафу у розмірі 2 483 853 грн та ухвалити нове рішення у скасованій частині про відмову в позові; додаткове рішення та постанову суду апеляційної інстанції про стягнення з Підприємства на користь Товариства витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 49 367,64 грн скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви Товариства.
У касаційних скаргах Товариства на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору та на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін додаткове рішення місцевого господарського суду, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в зазначеній частині нове рішення про повне задоволення позову; скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким змінити розподіл судових витрат та стягнути з Підприємства на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 98 735,028 грн. Крім того, Товариство просить Суд стягнути з Підприємства судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 74 515,59 грн та витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції в сумі 52 658,78 грн; також просить Суд скасувати ухвалу апеляційного господарського суду від 27.09.2023 та ухвалити нове судове рішення у справі № 916/2260/22, згідно з яким стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені ним у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у заявленому позивачем розмірі, тобто, в повному обсязі задовольнити заяву Товариства.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
В обґрунтування доводів касаційних скарг в частині задоволених позовних вимог (з урахуванням уточненої касаційної скарги) Підприємство посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 904/3526/20, від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19 та від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, зокрема, стосовно застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України. Також зазначає, що правова позиція Верховного Суду про необхідність обов`язкового врахування та оцінки судами обставин наявності значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків при застосуванні до спірних правовідносин приписів наведених статей та вирішенні питання про зменшення неустойки і розміру такого зменшення, що підлягає стягненню з боржника, є усталеною і викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19;
- із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 6 частини першої статті 310 ГПК України зазначає, що судами попередніх інстанцій було порушено вимоги статей 27, 29 ГПК України. Вважає, що господарські спори з вимогами до Підприємства повинні розглядатися за територіальною підсудністю за місцезнаходженням відповідача - у господарському суді Тернопільської області, що було проігноровано судами попередніх інстанцій.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду Підприємство в обґрунтування доводів касаційної скарги (з урахуванням усунених недоліків) посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що суди попередніх судових інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та додатковій постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, зокрема, щодо застосування приписів статей 126, 129 ГПК України;
- пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 6 частини першої статті 310 ГПК України та зазначає, що судами попередніх інстанцій було порушено правила територіальної юрисдикції.
В обґрунтування доводів касаційних скарг в частині відмови в задоволенні позову Товариство посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:
- у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 923/878/21, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 02.08.2023 у справі № 916/1788/22 (що сам по собі факт військової агресії Російської Федерації проти України не є підставою для звільнення або зменшення розміру відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань);
- у постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 908/1198/22 (що введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість здійснення підприємницької діяльності та отримання коштів від контрагентів);
- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер; заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення; одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою);
- у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, від 23.02.2022 у справі № 927/436/21, від 08.06.2023 у справі № 917/5/22, від 12.07.2023 у справі № 922/2720/21(що господарські санкції, які встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат);
- у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 08.09.2021 у справі № 914/416/20, від 21.10.2021 у справі № 914/2153/20, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, від 06.12.2022 у справі № 912/2427/21 (що за змістом частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) під розміром збитків потрібно розуміти саме суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків);
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, постановах Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 08.09.2021 у справі № 914/416/20, від 21.10.2021 у справі № 914/2153/20, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 09.03.2023 у справі № 902/317/22 (що при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру порушеного зобов`язання боржника та розміру штрафних санкцій);
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 (що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін);
- із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норм статті 233 ГК України, пункту 3 частини першої статті 3, статей 551, 627 ЦК України у подібних правовідносинах, коли сторони договору, керуючись свободою договору, уклали додаткову угоду до нього, згідно з якою сторона, що порушила договір, взяла на себе зобов`язання сплатити штрафні санкції за порушення договору у повному розмірі, передбаченому договором, в узгоджені сторонами строки, але не виконала це зобов`язання і не ставить питання про внесення змін до додаткової угоди в частині суми штрафних санкцій чи строків їх сплати; норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у випадку, коли сторона просить зменшити нараховані їй штрафні санкції, посилаючись на обставини військової агресії Російської Федерації проти України, а саме про те, за яких умов обставини військової агресії Російської Федерації проти України та введення воєнного стану на території України можуть бути підставою для зменшення судом штрафних санкцій; норм статті 233 ГК України у разі часткового виконання боржником зобов`язання зі сплати штрафних санкцій, а не самого зобов`язання, за порушення якого було нараховано штрафні санкції;
- пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили надані позивачем докази задовільного майнового стану відповідача, що дозволяє йому виконати свої зобов`язання зі сплати штрафу за невиконання договору поставки у повному обсязі, взятому ним відповідно до умов додаткових угод до договору, і не навели в оскаржуваних судових рішеннях мотиви відхилення цих доказів;
- серед іншого підставою для касаційного оскарження судових рішень щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник визначає те, що на момент звернення до суду з цією скаргою відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 129 ГПК України під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу у разі часткового задоволення судом позовних вимог про стягнення штрафних санкцій не з підстав їх необґрунтованості, а з підстав застосування судом права на їх зменшення відповідно до норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
Стосовно оскарження ухвали апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у доводах касаційної скарги Товариство посилається на порушення судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про відмову у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/2266/22 норм процесуального права, а саме, за доводами скаржника, суд безпідставно послався на норми підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 282 ГПК України, не застосував частину четверту статті 129 ГПК України, порушив вимоги статей 244, 281 ГПК України та всупереч висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 912/2620/21, від 27.09.2023 у справі № 903/657/22, постановив за результатами розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у цій справі оскаржувану ухвалу, а не постанову.
Доводи інших учасників справи
Товариство у відзиві на касаційні скарги Підприємства просить Суд у їх задоволенні відмовити, з посиланням, зокрема, на необґрунтованість доводів касаційних скарг, відповідно, залишити рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду без змін.
Касаційне провадження
Ухвалою Верховного Суду від 18.10.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору та на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін додаткове рішення місцевого господарського суду.
Ухвалами Верховного Суду від 06.11.2023 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Підприємства на судові рішення попередніх інстанцій по суті спору та на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін додаткове рішення місцевого господарського суду, а також за касаційною скаргою Товариства на ухвалу апеляційного господарського суду від 27.09.2023, яка постановлена за результатом розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу при апеляційному перегляді, призначено розглядати скарги Підприємства та Товариства у справі № 916/2266/22 спільно, розгляд скарг призначено на 23.11.2023.
У судовому засіданні 23.11.2023 Судом оголошено перерву до 05.12.2023.
04.12.2023 від Товариства надійшли додаткові пояснення, які останнє просить Суд врахувати під час розгляду справи.
Під час підготовки справи № 916/2266/22 до касаційного розгляду Судом встановлено, що ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2023, зокрема, прийнято до розгляду справу № 911/2269/22 за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції публічного акціонерного товариства "Центренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 та рішення господарського суду Київської області від 07.04.2023 у справі № 911/2269/22. Призначено розгляд касаційної скарги у засіданні Касаційного господарського суду на 19.01.2024.
Передаючи справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів у справі № 911/2269/22 (у складі колегії суддів: Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.) з`ясувала, що Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 підтримав зменшення судом апеляційної інстанції заявленої до стягнення у вказаній справі суми пені на 99% та зазначив, що апеляційним судом було встановлено наявність обставин, за наявності яких господарський суд може зменшити неустойку (частина третя статті 551 ЦК України), зокрема, що порушення відповідачем у вказаній справі своїх зобов`язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи останнього про звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі.
Таким чином, Верховний Суд у зазначеній справі фактично дійшов висновку про те, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.
Разом з тим, під час розгляду касаційної скарги у справі № 911/2269/22, колегія суддів, не погодившись з вказаними висновками, зазначила, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити із того, що одним із завдань застосування таких санкцій до боржника, є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань. При цьому, надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21.
Отже, зменшення розміру пені на 99% від заявленої позивачем суми порушує баланс інтересів сторін, оскільки таке зменшення не стимулює боржника до належного виконання покладених на нього договірних зобов`язань та позбавляє позивача можливості отримати передбачену укладеним сторонами договором компенсацію за невиконання його умов.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 про можливість зменшення заявленої пені до 1%, оскільки у такому разі фактично відбувається звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій, що не відповідає вищенаведеним правовим нормам та усталеній судовій практиці.
Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2023 зупинено касаційне провадження за касаційними скаргами Підприємства та Товариства зі справи № 916/2266/22 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/2269/22.
У зв`язку з усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у цій справі, ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024 поновлено касаційне провадження за касаційними скаргами Підприємства та Товариства зі справи № 916/2266/22, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 08.02.2024.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх судових інстанцій встановлено що :
- 03.02.2021 Товариством (покупець) та Підприємством (постачальник) укладено договір поставки № К2102-5523 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити й передати, а покупець зобов`язався оплатити і прийняти від постачальника сільськогосподарську продукцію - кукурудзу 3-ого класу, урожаю 2021 року (товар), (пункт 1.1 договору);
- відповідно до пункту 3.1 договору кількість товару, який підлягає поставці, становить 3 000 метричних тон +/- 2% за вибором постачальника (згідно даних, отриманих при зважуванні товару під час вивантаження в пункті призначення). Вага є остаточною згідно з даними, отриманими при зважуванні під час вивантаження в пункті призначення;
- згідно з пунктом 4.1 договору попередня ціна товару за 1 метричну тонну становить гривневий еквівалент 244,51 доларів США, в тому числі ПДВ, за курсом, що погоджується між сторонами на дату укладання цього договору, що становить 27,9000 грн за 1 долар США. На дату укладення цього договору попередня ціна в національній валюті становить 5 683,33 грн плюс ПДВ 1 136,67 грн, разом 6 820,00 грн за одну метричну тонну. Ціна договору розуміється як DAT - TOB "Бруклін-Київ" та/або DAT- TOB "Боріваж", та/або DAT - TOB "ТІС-Зерно". Сторони домовились, що розрахунки за товар здійснюються в національній валюті України:
- пунктом 4.2 договору встановлено, що постачальник має право зафіксувати новий курс для визначення остаточної ціни на весь об`єм товару (його частину) за цим договором до кінця періоду поставки, як визначено в пункті 5.2 цього договору, якщо інше не буде погоджено між сторонами. Фіксація нового курсу для визначення остаточної ціни може відбуватися за курсом НБУ (курс гривні до долара США) станом на 12:00, що зазначається в графі "Довідкове значення курсу гривні до долара США на 12:00" та публікується поточного дня на сайті НБУ або за будь-яким іншим курсом, що погоджується між сторонами, за вибором покупця;
- курс фіксується шляхом направлення повідомлення покупцеві (електронною поштою, згідно з пунктом 10.15) на весь об`єм товару (його частину) за цим договором. Повідомлення про фіксацію курсу на конкретно визначений в такому повідомленні об`єм товару є дійсним з моменту підтвердження, відправленого покупцем (електронною поштою, згідно з пунктом 10.15) та не може бути відкликане постачальником. Після отримання підтвердження покупця про фіксацію курсу сторони зобов`язані підписати додаткову угоду про фіксацію курсу на відповідний об`єм товару. Така додаткова угода є невід`ємною частиною цього договору;
- за умовами пункту 4.3 договору, якщо постачальник не скористався правом фіксації курсу, згідно з пунктом 4.2 договору, до кінця періоду поставки товару та між сторонами не погоджено інше, фіксація нового курсу для визначення остаточної ціни здійснюється покупцем за формулою "Курс USD/UAH" мінус 0,05 гривні за один долар США. "Курс USD/UAH" визначається як курс гривні до долару США станом на 12.00, що зазначається в графі "Довідкове значення курсу гривні до долара США на 12:00" та публікується поточного дня на сайті НБУ на наступний день після дня поставки або на наступний робочий день, якщо поставка відбулася в святкові та/або вихідні дні;
- постачальник зобов`язується передати товар на умовах DAT (поставка на терміналі) - ТОВ "Бруклін-Київ" за адресою: 65026, Україна, Одеська обл., м. Одеса, пл. Митна, 1, та/або (винятково за вибором покупця) DAT (поставка на терміналі) - ТОВ "Боріваж" за адресою: 67550, Україна, Одеська обл., Лиманський р-н, смт. Нові Біляри, вул. Індустріальна, 10, ТА/АБО (винятково за вибором Покупця) DAT (поставка на терміналі) - ТОВ "ТІС-Зерно" за адресою: 67543, Україна, Одеська обл., с. Визирка, вул. Чапаева, 60 (термінал), що є пунктом призначення за умовами цього договору. Умови поставки визначаються й розуміються відповідно до "нкотермс" 2010 року (пункт 5.1 договору);
- відповідно до пункту 5.2 договору товар повинен бути відвантажений відповідно до показників якості та у кількості згідно розділів 2 та 3 цього договору у період з 01.11.2021 по 21.11.2021. Датою відвантаження є дата у відповідній електронній залізничній накладній, поставлена під час її оформлення на станції відправлення товару, проте датою поставки товару є дата приймання товару в пункті призначення товару;
- згідно з пунктом 5.19 договору постачальник вважається таким, що здійснив свої зобов`язання з поставки товару, з дати приймання товару в пункті призначення;
- положеннями пункту 7.4 договору поставки сторони передбачили, що за непостачання товару за дійсним договором постачальник зобов`язується сплатити покупцеві штраф у розмірі 30% від загальної вартості непоставленого товару;
- відповідно до пункту 10.1 договору цей договір набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань;
- 03.02.2021 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої розділ 4 договору - "Ціна товару" було доповнено новим пунктом в наступній редакцій: " 4.2 у разі зміни ставки ПДВ, у випадках, передбачених чинним законодавством України, ціна товару коригується з урахуванням зміненої ставки ПДВ. Сума ПДВ за кожною поставкою визначається за ставкою чинною у відповідний період, на підставі податкового законодавства України, зокрема, у відповідності до ст. 187 ПК України. При цьому, підписання будь-якої додаткової угоди до договору, в такому випадку, не є обов`язковим".
Матеріалами справи підтверджується та не оспорюється відповідачем, що товар за укладеним договором з боку Підприємства поставлений не був.
У зв`язку з цим, позивач звернувся до відповідача з претензією від 03.12.2021 за вих. № 13563, в якій вимагав сплатити штраф у розмірі 5 567 706,00 грн згідно з пунктами 7.3, 7.4 договору. Вказана претензія була направлена на адресу Підприємства 06.12.2021, що підтверджується відповідними описом вкладення у цінний лист, поштовою накладною та фіскальним чеком АТ "Укрпошта".
Судами також встановлено що:
- 10.12.2021 сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору, згідно з якою, у зв`язку з непоставкою /недопоставкою товару протягом періоду поставки в строк, визначений у договорі, сторони, на підставі положень договору, домовилися врегулювати спірні відносини за договором шляхом сплати постачальником продавцю штрафу у розмірі 5 567 706,00 грн (пункт 2 вказаної додаткової угоди). Сплатити штраф відповідач повинен до 20.05.2022. Крім того, згідно з вказаною угодою сторони домовились, відповідно до пункту 4.2 договору зафіксувати курс в розмірі 26,64 грн. за 1 долар США для визначення остаточної ціни на товар і визначили, що остаточна ціна товару за договором за його 1 метричну тонну становить 5 426,61 грн плюс ПДВ 759,73 грн., разом 6 186,34 грн з ПДВ. Сторони погодились, що у разі невиконання умов цієї додаткової угоди у вказані строки - до 20.05.2022 включно, до постачальника буде застосовуватися відповідальність, передбачена в договорі, у повному обсязі.
- додатковою угодою від 10.12.2021 № 4 до договору сторони визначили графік сплати штрафу у загальному розмірі 5 567 706,00 грн, а саме:
100 000,00 грн. до 17.12.2021 включно;
500 000,00 грн. до 01.02.2022 включно;
500 000.00 грн. до 01.04.2022 включно;
сплата всієї суми штрафу до 20.05.2022 включно.
Суди встановили, що відповідач здійснив часткову оплату штрафу у розмірі 600 000 грн, що не заперечував і сам відповідач.
24.05.2022 відповідач звернувся до позивача з листом за вих. № 251, в якому, посилаючись на воєнну агресію Російської Федерації та вторгнення останньої на територію України і пов`язані з цим економічні, виробничі та фінансові складнощі, в тому числі, у його роботі, зазначив про те, що на даний час Підприємство не може виконати свої зобов`язання перед Товариством у повній мірі, тому запропонував провести з цього приводу переговори для пошуку компромісу на взаємовигідних умовах.
У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, після граничного строку поставки товару (21.11.2021) покупець (Товариство) був вимушений придбати товар в інших суб`єктів господарювання (альтернативних постачальників). На підтвердження чого надав суду відповідні договори поставки та докази, які наявні в матеріалах справи. При цьому, позивач зазначав про те, що придбання товару відбувалось за більш високою ціною, що призвело до реальних збитків позивача у вигляді додаткових витрат, які є різницею між ціною товару за спірним договором (виходячи з умов договору та додаткової угоди № 3 до нього 3 000 метричних тонн *6 513,75 = 19 541 250,00 грн) та ціною за договорами на поставку кукурудзи 3-го класу урожаю 2021 року, яка була сплачена іншим постачальникам (у загальній сумі 23 381709,50 грн).
У зв`язку з вищенаведеними обставинами Товариство звернулось до суду з відповідним позовом про стягнення Підприємства 4 967 706,00 грн штрафу (з урахуванням сплати відповідачем суми штрафу у розмірі 600 000,00 грн із загальної суми 5 567 706,00 грн, який (штраф) визначений сторонами у додаткових угодах № 3 та № 4 до договору).
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення штрафу у розмірі 30% (пункт 7.4 договору), за не поставку товару, а також щодо наявності/відсутності підстав для зменшення суми штрафу за поданим клопотанням Підприємства в порядку приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій по суті спору, Підприємство (відповідач) у доводах касаційної скарги (уточнена касаційна скарга) посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 904/3526/20, від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19 та від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, зокрема, стосовно застосування приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. Також Підприємство зазначає про те, що правова позиція Верховного Суду про необхідність обов`язкового врахування та оцінки судами обставин наявності значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків при застосуванні до спірних правовідносин приписів наведених статей та вирішенні питання про зменшення неустойки і розміру такого зменшення, що підлягає стягненню з боржника, є усталеною і викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19.