ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 910/186/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Солтекс капітал" (далі - Товариство, позивач-1) - не з`явився,
позивача-2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Толкфін" (далі - Компанія, позивач-2) - не з`явився,
відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач, скаржник) - Данилов К.О. (самопредставництво),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" (далі - ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор", третя особа) - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АМК
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 (головуючий - суддя Зеленіна Н.І.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 (головуючий - суддя Гончаров С.А., судді Станік С.Р., Яковлєв М.Л.)
у справі №910/186/21
за позовом Товариства, Компанії
до АМК
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор",
про визнання частково недійсним рішення від 01.10.2020 №608-р (далі - Рішення).
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання частково недійсним рішення АМК, відповідно до якого визнано, що позивачі вчинили порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату аукціону з продажу права вимоги, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон).
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство та Компанія звернулися до суду з позовними заявами до АМК про визнання недійсним і скасування Рішення АМК в частині, що стосується позивачів.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав, передбачених статтею 59 Закону, для визнання оскаржуваного рішення недійсним у частині, що стосується позивача-1 та позивача-2.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної та касаційної інстанцій
2.1. Справа №910/186/21 розглядалася судами неодноразово.
2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 позов Товариства задоволено повністю; визнано недійсним і скасовано пункт 1 Рішення у справі №143-26.13/113-19 у частині визнання позивача-1 винним у вчиненні порушення передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону; визнано недійсним і скасовано пункт 4 Рішення у частині накладення на Товариство штрафу в розмірі 145 126 грн; стягнуто з АМК на користь Товариства судовий збір у розмірі 4 204 грн; позовні вимоги Компанії задоволено повністю; визнано недійсним та скасовано пункт 1 Рішення у частині визнання позивача-2 винним у вчиненні порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону; визнано недійсним і скасовано пункт 3 Рішення у частині накладення на Компанію штрафу в розмірі 3 740 143 грн; стягнуто з АМК на користь Компанії судовий збір у розмірі 4 204 грн.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовів і стягнуто з позивачів на користь відповідача по 6 306 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
2.4. Постановою Верховного Суду від 08.02.2022 касаційні скарги позивачів задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 залишено без змін у частині відмови у задоволенні позовів Товариства та Компанії про визнання недійсним пункту 1 Рішення АМК стосовно Товариства та Компанії; у частині позовних вимог про визнання недійсними пунктів 3, 4 Рішення справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
2.5. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 позовні вимоги в частині, переданій на новий розгляд [визнання недійсними пунктів 3, 4 Рішення АМК], задоволено частково; визнано недійсним пункт 3 резолютивної частини Рішення АМК у частині накладення штрафу на Компанію у розмірі 3 400 143 грн; у задоволенні іншої частини позову [пункт 4 Рішення АМК] відмовлено.
2.6. АМК звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/186/21 в частині Компанії та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Компанії в частині нарахування штрафу.
2.7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №910/186/21 апеляційну скаргу АМК залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/186/21 - без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. АМК, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Компанії в частині визнання недійсним і скасування пункту 3 Рішення.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі АМК із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) зазначає, що причиною виникнення спору у даній справі стало питання нарахування штрафу за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів аукціону, що є порушенням пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 Закону.
4.2. Скаржник вказує, що зміст правовідносин, які виникли між АМК і позивачем стосуються правильності застосування статті 52 Закону у частині тлумачення поняття "доходу", як бази обрахування штрафу, у контексті визначення розміру штрафу.
4.3. Скаржник просить Суд відступити від висновків, які викладені у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21.
4.4. Обґрунтовуючи підстави для відступу та підстави оскарження, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме статей 1, 52 Закону та пункту 14.1.54 частини чотирнадцятої статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
4.4.1. Так, поняття "дохід" за статтею 52 Закону у контексті тлумачення та застосування законодавства про захист економічної конкуренції (у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції, а також про державну допомогу суб`єктами господарювання) має характер спеціальної норми (Іех specialis), і тому саме ця норма підлягає застосуванню органами АМК переважно перед іншими нормами законодавства, відповідно до принципу "Іех specialis derogat generali" - спеціальний закон витісняє загальний, а тому АМК просить відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21, на користь висновку, що в поняття "дохід" передбачене статтею 52 Закону, входить не лише чистий дохід від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг, а й інші доходи.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Від позивачів і третьої особи відзиви на касаційну скаргу до Суду не надійшли.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що АМК розглянуто справу за ознаками вчинення позивачами та третьою особою порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату організованого ПАТ КБ "Надра" за допомогою вебпорталу "Prozorro Sale" "голландського" аукціону з продажу: права вимоги за кредитним договором юридичних осіб із забезпеченням іпотеки земельних ділянок і майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва.
6.3. Аукціон проводився 05.02.2019 з початковою ціною продажу лота 2 590 436 503,50 грн (без ПДВ) згідно з регламентом роботи електронної торгової системи. Переможцем стало Товариство, придбавши право вимоги за кредитними договорами за ціною 777 130 951,05 грн. З переможцем укладено договори купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитними договорами.
6.4. За результатами розгляду справи АМК дійшов висновку про узгодженість дій позивачів і третьої особи, у зв`язку з їх пов`язаністю: наявністю спільних працівників; господарськими відносинами; фінансовою допомогою; синхронністю створення й завантаження електронних файлів, їх спільними помилками і підписантами; використанням однієї IP-адреси під час завантаження документів, входу в аукціон, так само як і під час провадження ними своєї господарської діяльності; спільним використанням засобів зв`язку; наявністю тісної комунікації та координації між учасниками аукціону.
6.5. Згідно з Рішенням, зокрема, визначено, що: Товариство, Компанія та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону з продажу прав вимоги за кредитним договором юридичних осіб із забезпеченням; за відповідне порушення на зазначених осіб накладено штрафи, в тому числі, на Товариство у розмірі 145 126 грн і на Компанію у розмірі 3 740 143 грн.
6.6. Суди попередніх інстанцій вказали, що:
- сукупність обставин цієї справи свідчить про вчинення відповідачами у антимонопольній справі порушення, передбаченого частиною другою статті 6 Закону. Характер та кількість виявлених співпадінь виключають можливість того, що подані для участі в аукціоні документи готувалися окремо та без обміну інформацією між учасниками торгів;
- постановою Верховного Суду від 25.01.2022 у даній справі встановлені підстави правомірності прийнятого Рішення АМК у частині пункту 1 оскаржуваного Рішення щодо вчинення позивачами та третьою особою порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону;
- у свою чергу, направляючи справу на новий розгляд в частині вимог про визнання недійсними пунктів 3, 4 Рішення, Верховий Суд зазначив, що під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, з`ясувати усі істотні обставини справи, дослідити всі надані учасниками справи докази і залежно від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення.
6.7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 224 Рішення визначено, що відповідно до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, наданої Комітету листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 29.05.2020 №19126-15-05-06-19, дохід за 2019 рік становить: у Товариства - 1 451 278 грн, у Компанії - 37 401 440 грн.
6.8. Суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що:
- з Рішення вбачається, що Комітетом визначено штраф у межах, що не перевищує 10% доходу позивача від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;
- разом з тим, відповідно до наявного в матеріалах антимонопольної справи звіту про фінансові результати за 2019 рік, чистий дохід Товариства від реалізації продукції (код рядка 2000) не містить показників; зі звіту про фінансові результати за 2019 рік, чистий дохід Компанії від реалізації продукції також не містить показників.
6.9. Суд апеляційної інстанції виснував, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про те, що показники щодо чистого доходу позивачів за 2019 рік від реалізації продукції відсутні, а відтак є такими, що дорівнюють нулю.
6.10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
- з огляду на зазначену відповідачем у оскаржуваному Рішенні суму доходу позивачів за 2019 рік, судом першої інстанції правильно встановлено, що Комітетом в якості доходу від реалізації продукції визначено сукупний дохід позивачів;
- частиною другою статті 52 Закону передбачено, що за чинення порушення передбаченого пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;
- таким чином, положення вказаної норми закріплено як базу для нарахування штрафу саме доход (виручку) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;
-з огляду на викладене, посилання апелянта на лист Головного управління ДПС у місті Києві від 29.05.2020 (вх.№7-01/7162 від 05.06.2020) та те, що закон залишає визначення точного розміру штрафу за органами Комітету залежно від обставин кожної конкретної справи; такі повноваження за своєю природою належать до дискреційних, які реалізуються органами Комітету з певною свободою розсуду, колегією суддів апеляційної інстанції відхиляються, як безпідставні.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 12.12.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/186/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. - головуюча, Бенедисюк І.М., Колос І.Б.
7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.12.2023 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/186/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.
7.3. Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/186/21 на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7.6 Верховний Суд відзначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від предмета, доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.7. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
7.8. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
8.2. Предметом касаційного оскарження є:
- рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 у справі №910/186/21, яким: визнано недійсним пункт 3 резолютивної частини Рішення АМК у частині накладення штрафу на Компанію у розмірі 3 400 143 грн;
- постанова Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №910/186/21, якою апеляційну скаргу АМК [в якій Комітет просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/186/21 в частині Компанії та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Компанії в частині нарахування штрафу] залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/186/21 - без змін.
8.2.1. Суд відзначає, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.
8.2.2. При цьому обсяг вимог касаційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям і зміст перевірки судового рішення.
8.2.3. Межами касаційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду касаційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 300 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу оскарження судового рішення і в разі наявності підстав, передбачених частиною четвертою статті 300 ГПК України з дотриманням статті 2 ГПК України, яка визначає завдання та основні засади господарського судочиства.
8.3. АМК вказує на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21, на користь висновку про те, що в поняття "дохід" передбачене статтею 52 Закону, входить не лише чистий дохід від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг, а й інші доходи.
8.4. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
8.5. Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
8.6. Стосовно визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.7. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.8. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.9. Предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним і скасування пунктів резолютивної частини Рішення АМК, яким визнано, що, зокрема, позивачі вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону.
8.10. Предметом розгляду у справі №910/4192/21 є визнання недійсними та скасування пунктів 1, 2 рішення АМК, яким визнано, що позивач вчинив порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів відкритих торгів (з публікацією англійською мовою) на закупівлю.
8.11. Суд виходить з того, що у справах №910/4192/21 та №910/186/21, одним з доводів позовних заяв позивачі визначали неправильне нарахування АМК штрафу, а саме стосовно визначення його розміру.
8.12. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту постанови Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21 та судових рішень у даній справі, дійшов висновку, що у контексті спірних правовідносин у вказаних справах, з урахуванням предмету оскарження, яким є рішення АМК, відповідно до яких позивачі притягнуті до відповідальності (вчинення антиконкурентних узгоджених дій [пункт 1 статті 50 та пункт 4 частини другої статті 6 Закону]), а розмір штрафу, який покладено на позивачів у вказаних справах, визначався АМК відповідно до приписів статті 52 Закону, за правовим регулюванням і кваліфікацією є схожими. Відмінність полягає у суб`єктному складі (правопорушників/відповідачів у антимонопольних справах), у контексті видів основної діяльності цих суб`єктів, а також в процедурах, які були предметом дослідження в антимонопольних справах (у справі №910/186/21 - "голандський" аукціон, у справі №910/4192/21 - відкриті торги).
8.13. Що ж до наявності/відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то Суд виходить з такого.
8.14. На думку АМК, судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права (стаття 1, 52 Закону та пункт 14.1.54 частини чотирнадцятої статті 14 ПК України) та є підстави для відступлення від правового висновку, який наведений у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/4192/21.
8.15. Так, Верховний Суд у постанові від 30.05.2023 у справі №910/4192/21 надав правовий висновок щодо питання застосування статті 52 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі та у справі №910/4192/21) такого змісту:
" 21. .....- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф (абзац другий частини другої статті 52);
- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59)";