ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 522/20976/19
провадження № 61-11641св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада,
позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у складі колегії суддів Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С. та касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, та визнання права користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеська міська рада, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, про виселення та вселення.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та визнання права користування житловим приміщенням
Позов мотивовано тим, що на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 05 липня 2018 року у справі № 522/11845/17 ОСОБА_1 вселено до кімнати НОМЕР_1 квартири НОМЕР_2 сімейного гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1. 25 січня 2019 року в добровільному порядку відповідачі, які зареєстровані в кімнаті НОМЕР_3 за вказаною адресою, переселилися в його кімнату НОМЕР_1, а він, навпаки, добровільно переселився з кімнати НОМЕР_1 до кімнати НОМЕР_3. Вважає, що добровільне виселення відповідачів підтверджує те, що вони втратили право користування кімнатою НОМЕР_3, а він таке право набув.
Позивач (за первісним позовом) просив суд:
- визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування кімнатою НОМЕР_3 на АДРЕСА_1;
- визнати за ОСОБА_1 право користування кімнатою НОМЕР_3 сімейного гуртожитку на АДРЕСА_1.
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеська міська рада, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, про виселення та вселення.
Зустрічний позов мотивовано тим, що 16 травня 1996 року матері ОСОБА_2 ОСОБА_6 було видано ордер № 000301 на право зайняття з сімʼєю (з дочкою ОСОБА_7, нині - ОСОБА_7) житлової площі в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 Після смерті матері основним квартиронаймачем стала ОСОБА_2 Разом зі своєю сімʼєю ОСОБА_2 зареєстрована з 29 липня 1996 року. ОСОБА_1 проживав у цьому ж гуртожитку в кімнаті НОМЕР_1. 25 січня 2019 року між нею та відповідачем було досягнуто усну домовленість про обмін кімнатами та переселення її до його кімнати НОМЕР_1, а його - до її кімнати НОМЕР_3. Оформленням документів щодо узаконення обміну кімнатами займався ОСОБА_1 Однак згідно із листом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 28 листопада 2019 року їм було відмовлено в обміні, після чого вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою повернутися до кімнат попереднього мешкання, в чому ОСОБА_1 їй відмовив та чинить перешкоди у користуванні житловим приміщенням.
Позивач (за зустрічним позовом) просила суд:
- виселити ОСОБА_1 з житлового приміщення кімнати НОМЕР_3 сімейного гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1;
- вселити ОСОБА_2 в житлове приміщення кімнати НОМЕР_3 сімейного гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Виселено ОСОБА_1 з жилого приміщення кімнати НОМЕР_3 сімейного гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вселено ОСОБА_2 в жиле приміщення кімнати НОМЕР_3 сімейного гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 під час вселення у квартиру НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 не набув достатньої правової підстави для такого вселення, оскільки рішення про надання йому відповідної житлової площі в гуртожитку не приймалося, а сам обмін кімнатами в гуртожитку є неправомірним.
Відповідно, переселення відповідачів до квартири НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку не є правомірним, а тому наслідки, які передбачені статтями 71, 72 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), у цьому випадку не можуть застосовуватися.
Згідно із статтею 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Отже, створення ОСОБА_1 перешкод для ОСОБА_2 у користуванні квартирою НОМЕР_3 є неправомірним, а тому ОСОБА_2 має бути вселена до вказаної квартири, а ОСОБА_1 виселений з цього житлового приміщення на підставі положень статті 109 ЖК України.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із вказаним висновком суду першої інстанції, додатково вказав на те, що доводи апелянта про те, що між сторонами була усна домовленість про обмін кімнатами в гуртожитку, не ґрунтуються на вимогах закону та не мають правових наслідків. Доводи апеляційної скарги про те, що жодних перепон у користуванні ОСОБА_2 кімнатою НОМЕР_3 ОСОБА_1 не вчиняв, суперечать його ж твердженням про заміну вхідних дверей після її виселення, що і розцінюється судом як створення останнім перешкоди у користуванні кімнатою.
Твердження ОСОБА_1 про те, що його виселення з кімнати НОМЕР_3 є неможливим, оскільки окремої такої кімнати не існує, а існує створена за три роки квартира-блок НОМЕР_3, яка складається із двох кімнат, поєднаних коридором та ванною кімнатою із санвузлом, не підтверджені жодними доказами та за наявними матеріалами справи не вбачається, що спірна кімната розташована в так званому блоці НОМЕР_3.
Також Одеський апеляційний суд ухвалою від 08 грудня 2022 року відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі № 522/20976/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року у звʼязку із тим, що під час апеляційного розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року суд апеляційної інстанції розглянув доводи апеляційної скарги щодо правових підстав та існування прав користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 кімнатою НОМЕР_3 сімейного гуртожитку на АДРЕСА_1 та наявності перешкод у здійсненні такого права останніми, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 та містять ідентичні підстави для скасування рішення, яким суд апеляційної інстанції дав оцінку у постанові Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Також до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, у якій вона просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи колегією у складі пʼяти суддів.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, ОСОБА_1 вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що він не набув достатніх правових підстав для вселення у кімнату НОМЕР_3 на АДРЕСА_1, оскільки обмін між ним та ОСОБА_2 кімнатами НОМЕР_1 та НОМЕР_3 відбувся в добровільному порядку, з ініціативи ОСОБА_2, що підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується, цей факт має суттєве значення для правильного вирішення справи, а суди першої та апеляційної інстанцій не обґрунтували свої рішення в частині неприйняття до уваги вказаного факту.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає і про помилковість доводів судів першої та апеляційної інстанцій щодо створення ним перешкод у користуванні ОСОБА_2 кімнатою НОМЕР_3, оскільки остання добровільно передала йому ключі від зазначеної кімнати та від блоку НОМЕР_3, добровільно переселилася до кімнати НОМЕР_1, а заміна ОСОБА_1 дверей блоку НОМЕР_3 відбулася після переселення ОСОБА_2 та його вселення в кімнату НОМЕР_3. Крім цього, скаржник вказує на те, що ОСОБА_2 за весь час проживання у кімнаті НОМЕР_1 не зверталася ні до правоохоронних органів, ні до органів місцевого самоврядування із відповідними заявами, а її твердження про те, що вона особисто зверталася до нього із такою вимогою, не підтверджуються жодними доказами.
Скаржник також вказує на те, що у випадку його виселення із кімнати НОМЕР_3 ОСОБА_2 будуть чинитися перешкоди у вселенні його та його родини у кімнату НОМЕР_1.
Також ОСОБА_1 вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули клопотання ОСОБА_2 про виклик свідків для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме з метою зʼясування того, хто був ініціатором обміну кімнатами.
Крім цього, на думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій прийняли оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 464/7923/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 932/15395/19-ц та у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16.
ОСОБА_5 у своїй касаційній скарзі як на підставу для скасування ухвали Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження вказує на те, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року, зазначив про те, що під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції розглянув доводи апеляційної скарги щодо правових підстав та існування прав користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 кімнатою НОМЕР_3 сімейного гуртожитку на АДРЕСА_1 та наявності перешкод у здійсненні такого права останніми, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 та містять ідентичні підстави для скасування рішення, яким суд апеляційної інстанції дав оцінку у постанові від 15 листопада 2022 року.
Проте, на думку ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції може дійти зазначених висновків лише в межах відкритого апеляційного провадження та у випадку, якщо такі обставини підтвердяться, закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, тобто апеляційне провадження за її апеляційною скаргою може бути закрите з підстав, зазначених судом апеляційної інстанції лише після відкриття апеляційного провадження.
Доводи інших учасників справи
У липні 2023 року через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" надійшов відзив ОСОБА_2, поданий її представником ОСОБА_8, на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року разом із заявою про поновлення строку для подання відзиву.
Відзив мотивовано тим, що касаційна скарга ОСОБА_1 необґрунтована, а оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, кімната НОМЕР_1, яка є неприватизованою.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, кімната НОМЕР_3, яка є неприватизованою.
Відповідно до договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 19 лютого 2020 року, укладеного між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради та ОСОБА_2, останній та членам її сімʼї: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надано у користування кімнату НОМЕР_3 в будинку АДРЕСА_1 житловою площею 12,30 кв. м.
25 січня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було досягнуто усну домовленість про обмін кімнатами в гуртожитку за вказаною адресою, а саме: ОСОБА_1 переселився в кімнату НОМЕР_3, а Амеліни переселилися в кімнату НОМЕР_1, що сторони не оспорюють.
Згідно із листом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 28 листопада 2019 року № С-234/5 на імʼя ОСОБА_1 його заяву від 22 листопада 2019 року стосовно обміну з ОСОБА_2 кімнатами НОМЕР_1 та НОМЕР_3 сімейного гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, розглянуто та зазначено, що рішенням Одеської міської ради від 09 грудня 1999 року № 460-ХХІІІ зі змінами, внесеними рішенням Одеської міської ради від 28 квітня 2000 року № 926-XXIII, до комунальної власності територіальної громади м. Одеси прийнято сімейний гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Одеської міської ради від 09 квітня 2009 року № 4123-V сімейному гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, надано статус "гуртожиток". Враховуючи, що кімнати розташовані в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, згідно із пунктом 6 частини першої статті 86 ЖК України їх обмін прямо заборонений законодавством, а тому райадміністрація не має прав на задоволення його клопотання. Спірне житлове приміщення - кімнату НОМЕР_3, площею 12,3 кв. м, у гуртожитку на АДРЕСА_1 відповідно до договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 19 лютого 2020 року надано у користування ОСОБА_2 та членам її сімʼї ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга ОСОБА_5 - задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає обʼєктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права повʼязане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обʼєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звʼязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1
Статтею 47 Конституції України установлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 9 ЖК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Отже, право користування житловим приміщенням - це право жити у такому приміщенні, користуватися комунальними послугами на законних підставах.
За приписами статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на імʼя якого видано ордер.
Крім цього, документом, що підтверджує право користування житловим приміщенням, також може бути свідоцтво про право власності, рішення суду, що набрало законної сили, про надання особі права на вселення в житлове приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням чи права власності на нього або інші документи.