ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 120/6387/23
адміністративне провадження № К/990/25457/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17.05.2023 (головуючий суддя Поліщук І.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2023 (головуючий суддя Курка О.П., судді: Шидловський В.Б. Боровицький О. А.,) у справі №120/6387/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2, Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування на утриманні,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У 2023 році ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2, Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування на утриманні.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.05.2023, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2023, у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погоджуючись із ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.05.2023 та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2023, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить Суд скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17.05.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2023 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Одночасно із посиланням на те, що справа має виключене значення для формування судової практики, скаржниця просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 18.08.2023 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07.02.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до юрисдикції адміністративних судів, згідно з вимогами статті 19 КАС України, не віднесено розгляд справ щодо встановлення юридичних фактів, оскільки справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення вирішуються згідно з розділом IV Цивільного процесуального кодексу України. Відтак, заявлені у цій справі позовні вимоги щодо встановлення факту, що має юридичне значення, не є публічно-правовими вимогами, а тому не можуть бути розглянуті адміністративним судом.
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ
В обґрунтування касаційної скарги скаржниця зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22 у якому Суд вказав, що справи про встановлення юридичного факту мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Відповідач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Водночас стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 17.05.2023 та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2023 відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
Зміст наведених норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної особи на ефективний судовий захист.
Водночас адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності став тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.02.2022 у справі №640/18584/20 та від 01.09.2022 у справі №640/3165/22.
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09.09.2010 № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004 №22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
Отже, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). При цьому, що суд, який розглядає справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №815/7121/14 та від 13.06.2018 у справі №816/421/17.
Згідно зі змістом позовної заяви, спір у цій справі стосується вимог ОСОБА_1 про встановлення факту, що ОСОБА_1 відноситься до членів сім`ї свого батька - ОСОБА_2 та встановити факт, що ОСОБА_1 знаходилась на утриманні свого батька - ОСОБА_2, в тому числі до дня його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, виходили з того, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення вирішуються згідно з розділом IV Цивільного процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції також вказав, що заявлена позивачкою вимога є самостійною за своєю суттю та єдиною в межах цієї справи (заявлена без вимоги про вирішення публічно-правового спору), що виключає можливість її розгляду судом адміністративної юрисдикції.
У касаційній скарзі позивачка, із посиланням на висновок, викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, вказує, що спори стосовно встановлення судом юридичних фактів мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів Верховного Суду, враховуючи вищезазначене, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Водночас обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Водночас, єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов:
- однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;
- спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;
- перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 22.03.2019 у справі №2040/7500/18, від 22.08.2019 у справі №824/2393/15-а, від 14.11.2019 у справі №2а-11449/11/2670, від 15.01.2020 у справі №№813/4060/17, від 02.11.2021 у справі №420/2719/20, від 05.05.2022 у справі №640/6855/19, від 01.09.2022 у справі №640/3165/22 та від 07.07.2023 у справі №160/11383/22.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 23.12.2021 у справі № 370/2759/18, спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін.
Своєю чергою, частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, зазначається судом у резолютивній частині судового рішення проте таке положеннями КАС України не передбачено.