ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 160/14339/23
адміністративне провадження № К/990/41752/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Єресько Л.О.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 (головуючий суддя - М.В. Дєєв)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2023 (головуючий суддя - Н.П. Баранник, судді - Н.І. Малиш, А.А. Щербак)
у справі № 160/14339/23
за позовом Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради
до Східного офісу Держаудитслужби
про визнання протиправним та скасування акту перевірки,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради звернувся до суду з адміністративним позовом до Східного офісу Держаудитслужби, в якому просив визнати протиправним та скасувати акт перевірки закупівлі за процедурами ID UA-2022-07-20-008250-а та UA-2022-08-10-009299-а у Департаменті гуманітарної політики Дніпровської міської ради від 15.05.2023 № 040403-23/5 Східного офісу Держаудитслужби.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що не погоджується із зазначеними в акті перевірки зауваженнями відповідача, вважає акт перевірки винесеним із порушенням норм законодавства.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.06.2023, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2023, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування акту перевірки на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Судові рішення мотивовано тим, що акт перевірки, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке може бути оскаржене до суду, оскільки не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права, обов`язки та законні інтереси.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що акт перевірки закупівель за своєю природою є таким, що породжує право контролюючого органу притягнути особу до відповідальності та обов`язок об`єкта контролю виконати у зазначений строк винесені щодо нього вимоги. Скаржник наголошує, що оскільки акт перевірки закупівлі є результатом перевірки закупівель, то він може бути оскаржений замовником в передбаченому законом порядку. На переконання заявника касаційної скарги можливо оскаржити як результати перевірки, так і обрані органом контролю вжиті заходи для реалізації результатів перевірки.
Позиція інших учасників справи
7. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого згідно приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
8. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради.
9. Ухвалою Верховного Суду 07.02.2024 призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Оцінка Верховного Суду
10. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
11. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
12. Оскільки у касаційному порядку оскаржуються судові рішення, визначені у частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, судом касаційної інстанції здійснюється перегляд рішень судів попередніх інстанцій на предмет дотримання судами норм матеріального та процесуального права.
13. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить із такого.
14. Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
15. За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
16. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
17. За визначенням, що міститься у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
18. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
19. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
20. Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - це індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.