Окрема думка суддів К. М. Пількова, О. О. Банаська, І. В. Ткача до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 10.01.2023 у справі № 905/1840/21, провадження № 12-73гс23
1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10.01.2023 повернула для розгляду відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) справу за заявою Приватного акціонерного товариства "Метуалургійний комбінат "Азовсталь" (далі - відповідач) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до відповідача, Компанії "Барленко ЛТД" (Barlenco LTD), Компанії "Метінвест Б.В." (Metinvest B.V.) про визнання правочину недійсним та стягнення збитків за касаційною скаргою позивача на додаткову ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.06.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.08.2023.
2. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на її розгляд, оскільки висновки, від яких пропонується відступити, сформульовані Касаційним адміністративним судом, КГС та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справах за інших фактичних обставин, що свідчить про неподібність правового регулювання у правовідносинах, отже передача справи належно не обґрунтована.
В цій частині з висновками Великої Палати погоджуємося.
3. Разом з тим, повертаючи справу на розгляд колегії суддів КГС ВС в частині необхідності вирішення виключної правової проблеми, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що в ухвалі КГС ВС належно не обґрунтовано існування якісного критерію наявності виключної правової проблеми, а відмінність висновків касаційних судів зумовлена насамперед неподібністю фактичних обставин кожної зі справ.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що обґрунтування лише кількісного критерію не є достатнім та не свідчить про те, що порушене колегією суддів питання має характер виключної правової проблеми, та про те, що єдиним способом вирішення такої проблеми є передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Натомість вважала, що існують інші механізми вирішення такого правового питання, зокрема вирішення його в межах суду касаційної інстанції відповідної юрисдикції.
4. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
5. З висновками Великої Палати Верховного Суду про відсутність належного обґрунтування наявності у справі виключної правової проблеми не погоджуємося з таких мотивів.
6. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики
7. За власним сформованим Великою Палатою Верховного Суду підходом виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
8. У цій справі постало питання розподілу понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з тим, що позивач відмовився від позову і ця відмова була прийнята судом.
Розглядаючи заяву відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, в основу мотивації судового рішення поклав правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.06.2022 у справі № 357/380/20 (щодо розподілу судових витрат за наслідками закриття апеляційного провадження), з урахуванням яких місцевий господарський суд у цій справі виходив з того, що відмова від позовних вимог до відповідача є свідченням необґрунтованості дій позивача, оскільки право на судовий захист хоч і гарантовано Конституцією України, проте реалізація такого права у будь-якому разі зачіпає та має вплив на права та інтереси відповідача, який у разі пред`явлення до нього позову змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката. Відмова від позову є свідомою дією позивача, яку відповідач не міг передбачити і вчинення цієї дії позивачем не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги, яка потребує оплати.
9. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС звернула увагу на те, що за змістом положень статей 126, 129 ГПК України при вирішенні питання щодо стягнення судових витрат позивач та відповідач повинні довести співмірність та пропорційність цих витрат. Аналогічно позивач повинен довести співмірність та пропорційність судових витрат у разі їх стягнення з відповідача внаслідок визнання позову останнім.
Водночас КГС ВС також зазначив в ухвалі, що за наявної судової практики у разі відмови позивача від позову відповідач повинен додатково до обставин співмірності та пропорційності своїх витрат також довести наявність необґрунтованих дій з боку позивача.