ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 645/6247/16-к
провадження № 51-6261км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
потерпілого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
виправданого ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від
13 березня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, за обвинуваченням
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1, зареєстрованого у АДРЕСА_2, раніше
не судимого,
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Харкова, зареєстрованого та жителя
АДРЕСА_3, раніше не судимого,
ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_4, зареєстрованого у АДРЕСА_5, раніше не судимого,
ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_6, зареєстрованого у АДРЕСА_5, раніше не судимого,
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_7, зареєстрованого у АДРЕСА_8, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції від 27 квітня 2004 року).
Історія справи та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2023 року ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8 визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в їх діях є склад кримінальних правопорушень.
Цим же вироком вирішено питання щодо заявленого потерпілим цивільного позову та долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Органами досудового розслідування ОСОБА_9, ОСОБА_10,
ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8 обвинувачувалися у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України за наступних обставин.
Так, зазначені особи перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ та обіймаючи відповідні посади, а саме будучи працівниками правоохоронного органу та службовими особами, наділеними владними повноваженнями, в ході здійснення заходів, спрямованих на викриття ОСОБА_6, який вчинив неправомірні дії щодо ОСОБА_13, помилково розуміючи завдання служби, діючи умисно, з мотивів штучного покращення показників в роботі, з метою отримання у неправомірний спосіб доказів вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, явно виходячи за межі наданих їм прав та повноважень, діючи спільно та за попередньою змовою між собою, 05 травня 2004 року в період часу з 18:00 до 19:00, перебуваючи у м. Харкові, без жодних законних підстав протиправно застосували до ОСОБА_6 фізичне насильство шляхом нанесення йому не менше двох ударів кулаком руки у ліве плече, без жодних законних підстав протиправно застосували до нього спеціальний засіб - наручники та під фізичним примусом змусили його сісти до автомобіля, на якому доставили його до приміщення Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області.
Продовжуючи дії, спрямовані на протиправне отримання від ОСОБА_6 визнання своєї провини у незаконних діях щодо ОСОБА_13, працівники міліції ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та оперуповноважений ОСОБА_8 в ході здійснення заходів, спрямованих на викриття ОСОБА_6, помилково розуміючи завдання служби, діючи спільно, умисно та за попередньою змовою між собою, з мотивів штучного покращення показників в роботі, з метою спонукати ОСОБА_6 всупереч його волі написати пояснення із зізнанням у вчиненні злочину, у період часу з 20:00 05 травня 2004 року до 02:00 06 травня 2004 року в службовому кабінеті
№ 313 Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області протиправно заподіяли ОСОБА_6 сильного фізичного болю, фізичне та моральне страждання шляхом нанесення побоїв, мучення, насильницьких дій, що виразилось у протиправному без жодних законних підстав застосуванні спеціального засобу - наручників, тривалому незаконному утриманні у вказаному приміщенні, у неодноразових погрозах нанесення ударів і завданні фізичного болю та нанесенні ОСОБА_6 не менше двадцяти ударів кулаками рук і ногами в голову, верхні та нижні кінцівки, грудну клітину, а також у доведенні до непритомного стану шляхом удушення поліетиленовим пакетом, одягнутим на його голову.
Вказаними умисними протиправними діями, вчиненими спільно та за попередньою змовою ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 спричинили ОСОБА_6 наступні тілесні ушкодження: синці на обличчі, грудній клітині, ногах, синці та садна на руках, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень; закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, травматичне пошкодження коронки 3 зуба на верхній щелепі зліва з наявністю садна слизової верхньої губи в зоні цього зуба, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року вирок районного суду залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанції, потерпілий подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у результаті виправдання осіб у цьому кримінальному провадженні.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпілий, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів касаційної скарги потерпілого зводиться до того, що він вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини, які мають значення для кримінального провадження, оскільки, на його думку, в матеріалах кримінального провадження наявна достатня сукупність доказів вини ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та
ОСОБА_8 у вчиненні ними кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2
ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України, що за умови їх належного дослідження, повністю підтверджують їх вину у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень.
На думку касатора, суд першої інстанції неповно дослідив обставини кримінального провадження та докази у справі, вибірково взяв докази до уваги та за наявності суперечливих доказів не зазначив, чому врахував одні й відкинув інші, зокрема не врахував показання потерпілого та свідків сторони обвинувачення, а також відповідні письмові докази надані стороною обвинувачення, які підтверджують вчинення виправданими протиправних дій щодо потерпілого і як наслідок підтверджують їх винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України.
При цьому потерпілий зазначає, що судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, не взято до уваги рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 27 листопада 2014 року, яке набуло статусу остаточного 27 лютого 2015 року у справі "Аднаралов проти України" в якому ЄСПЛ констатував, крім іншого, порушення ст. 3 Європейської Конвенції з прав людини (далі - Конвенція) у зв`язку з тим, що ОСОБА_6 зазнав нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження.
Також потерпілий стверджує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку стосовно того, що висунуте обвинувачення ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 є не конкретним, що, крім іншого, стало підставою для їх виправдання.
На переконання потерпілого, апеляційний суд необґрунтовано погодився з вироком суду першої інстанції, що призвело до безпідставного виправдання зазначених осіб у зв`язку з недоведеністю, що в їх діях наявний склад інкримінованих кримінальних правопорушень, при цьому, судом першої інстанції було визнано недопустимими ряд доказів на підтвердження винуватості виправданих осіб у вчиненні ними кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України.
В обґрунтування своїх вимог потерпілий зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний, дійшов передчасного висновку про недопустимість як доказу технічного носія інформації на якому зафіксовано проведення слідчого експерименту за участю потерпілого у зв`язку з відсутністю протоколу проведення зазначеної слідчої дії та застосував доктрину "плодів отруєного дерева" і як результат не врахував висновки додаткової судово-медичної експертизи № 2606-ая/16 від 24 квітня 2016 року та комісійної судово-медичної експертизи № 08-153/2021 від 15 липня 2022 року в частині використання при експертних дослідженнях даних отриманих під час проведення слідчого експерименту за участі потерпілого.
Також зі змісту касаційної скарги потерпілого вбачається, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскількибезпідставно відхилив клопотання потерпілого про повторний допит всіх свідків та дослідження письмових доказів, внаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.
Разом з цим, зазначає, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам
ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам поданої ним апеляційної скарги, зокрема тим, які є аналогічними доводам його касаційної скарги.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу потерпілого захисник ОСОБА_7 в інтересах виправданого ОСОБА_10 просить залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні потерпілий та прокурор виступили на підтримку поданої касаційної скарги, а виправданий ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_7 заперечували проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у результаті виправдання осіб у цьому кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Тобто, суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції наведених вимог закону не дотримався, залишаючи апеляційну скаргу потерпілого без задоволення, належним чином не перевірив усіх доводів, відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався апелянт, що є неприпустимим з огляду на вимоги
ст. 419 КПК України.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком районного суду, потерпілий подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав частину доказів недопустимими, при цьому, суд необґрунтовано відхилив ряд важливих доказів у кримінальному провадженні, які в сукупності свідчать про винуватість ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у вчиненні ними кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України, що призвело до неправомірного їх виправдання у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень. З цих підстав, потерпілий ставив вимогу перед судом про скасування виправдувального вироку у цьому кримінальному провадженні та ухвалення нового вироку, яким визнати зазначених осіб винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень,передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України, і призначити покарання в межах санкцій вказаних норм закону. При цьому у поданій апеляційній скарзі клопотав про повторний допит всіх свідків та дослідження письмових доказів у цьому кримінальному провадження.
Беручи до уваги той факт, що апеляційний суд є останньою інстанцією, яка наділена законодавцем повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи, суду апеляційної інстанції необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки судом першої інстанції доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і захисту.
Проте апеляційний суд формально зазначивши в ухвалі про відсутність відповідних процесуальних порушень, свого висновку не мотивував, на кожен із доводів змістовної відповіді не дав, не вказав в ухвалі чим спростовуються такі доводи та не обґрунтував свого рішення.
Разом з цим, саме лише посилання апеляційного суду в ухвалі на безпідставність доводів апелянта є недостатнім для спростування, зокрема позиції потерпілого.
Колегія суддів звертає увагу на те, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.
Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то
ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 обвинувачувались у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127 КК України (в редакції від 27 квітня 2004 року) - катування, а саме умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, вчинені за попередньою змовою групою осіб, а також ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції від 27 квітня 2004 року), тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав та повноважень, які заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам громадянина, що супроводжувалося насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.
У свою чергу колегія суддів зауважує, що завданням закону про кримінальну відповідальність, виходячи зі змісту статті 1 КК України, є правове забезпечення охорони від злочинних посягань найбільш важливих для суспільства та держави благ, серед яких перше місце посідають права і свободи людини і громадянина. З метою виконання цього завдання застосовуються кримінально-правові заходи щодо працівника правоохоронного органу, винного у перевищенні влади або службових повноважень, поєднаному з протиправним посяганням на основоположні особисті немайнові права людини
Також слід закцентувати увагу, що міліція відповідно до статей 1, 2 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про міліцію", який діяв на момент вчинення злочинів, покликана служити суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. У своїй діяльності поліція згідно зі статтею 3 зазначеного Закону повинна керуватися принципами, зокрема законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості.
Необхідним чинником практичного втілення цих засад є створення дієвої системи запобігання зловживанням і свавільному використанню поліцейськими, як і працівниками інших правоохоронних органів, наданих їм законом повноважень, зокрема пов`язаних із застосуванням сили та інших заходів примусу. Така система має забезпечувати невідворотність покарання за злочинні дії, зумовлені службовим становищем зазначених осіб. Адже наявність у працівників правоохоронних органів владних повноважень неминуче зумовлює ризик використання їх усупереч легальній меті та/або в непередбачений законом спосіб, що тягне ряд соціально небезпечних наслідків, у тому числі грубе порушення прав і свобод людини як найцінніших об`єктів кримінально-правової охорони. Відвернення таких ризиків шляхом реалізації кримінальної відповідальності узгоджується з визначеними у частині першій статті 1 КК України завданнями і передбаченою частиною другою статті 50 КК України метою покарання.
У разі, коли при перевищенні влади або службових повноважень фізичне насильство полягало в катуванні, відповідальність за яке передбачена ч. 1
ст. 127 КК України вчинене охоплюється ч. 2 ст. 365 цього Кодексу. Якщо ж катування містило ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2
ст. 127 КК України, дії службової особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 127 і ч. 2 ст. 365 КК України.
Об`єктивна сторона злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, вичерпується самим фактом вчинення дій, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чи повноважень, і містять принаймні одну з ознак, визначених у частині другій статті 365 КК України, - супроводжуються насильствомабо погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування. Заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні пункту третього примітки статті 364 КК України не є обов`язковою умовою для кваліфікації дій особи за частиною другою статті 365 КК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у провадженні № 51-57кс18; справа
№ 301/2178/13-к).
Що стосується кримінального правопорушення, передбаченого ст. 127 КК України, основним безпосереднім об`єктом катування є здоров`я, а додатковим обов`язковим - воля, честь і гідність особи.
З об`єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діями - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причинним зв`язком між вказаними діями і наслідками.
Суб`єкт катування загальний. Насильницькі дії, вчинені службовими особами з метою спонукання потерпілого до дій, що суперечать його волі, можуть бути кваліфіковані, зокрема, за ст. 365 КК України.
З суб`єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Метою насильницьких дій при катуванні є намагання примусити потерпілого або іншу особу до дій, що суперечать їхній волі, наприклад, надати певні відомості чи зробити визнання, вчинити самокалічення тощо.
Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб.
Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, насамперед, колегія суддів акцентує увагу на тому, що дієвість юридичних засобів запобігання протиправній поведінці уповноважених службових осіб є однією з необхідних умов створення правоохоронної системи, яка б досягала головного результату, - захисту прав і законних інтересів людини і громадянина, і таким чином виправдовувала легітимні очікування суспільства.