ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 569/14238/16-к
провадження № 51-3560 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 березня 2023 року у кримінальному провадженні № 12015180010006704 за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниці, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 02 вересня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 березня 2023 року вирок міського суду залишено без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що, перебуваючи на посаді ургентного лікаря-хірурга дитячого відділення планової хірургії КЗ "Рівненська обласна дитяча лікарня Рівненської обласної ради", заступивши 03 листопада 2015 року на чергування у відділення планової хірургії та будучи персонально відповідальним за проведення обстеження та лікування малолітнього ОСОБА_7, який поступив на стаціонарне лікування, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, в період часу з 01:58 год. по 08:50 год. 03 листопада 2015 року, неналежно виконав свої професійні обов`язки внаслідок недбалого ставлення до них. Зокрема, лікар ОСОБА_6 несвоєчасно зібрав анамнестичні дані хворого ОСОБА_7, несвоєчасно провів пальпацію живота хворого, не призначив проведення обов`язкової лабораторної діагностики, не провів додаткових інструментальних діагностик, обов`язкових консультацій педіатра, лікаря-отоларинголога та динамічного спостереження за перебігом захворювання, внаслідок чого своєчасно не виявив розвиток у хворого ендотоксичного шоку та гострої серцевої недостатності, що призвело до смерті останнього о 08:50 год. 03 листопада 2015 року.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд усупереч вимог ст. 419 КПК України не навів мотивів на спростування доводів прокурора щодо безпідставного виправдання ОСОБА_6, не дав належної оцінки дослідженим у судовому засіданні доказам, не перевірив доводи щодо порушення судом першої інстанції вимог ст. 337 КПК України, яке виразилося у проведенні судового розгляду поза межами висунутого обвинувачення, а тому апеляційний суд дійшов передчасного висновку про обґрунтованість виправдання ОСОБА_6 .
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу та просив її задовольнити.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
У касаційній скарзі прокурор не погоджується із оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій. Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати чи доводити обставини, які не були встановлені під час судового розгляду в попередніх інстанціях, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тобто, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, наведене не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Тому доводи прокурора про незгоду з оцінкою окремих доказів, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, за результатами дослідження яких встановили обставини провадження, під час касаційного перегляду судових рішень не перевіряються.
За результатами розгляду доводів, наведених прокурором у касаційній скарзі, які стосуються передбачених ч. 1 ст. 433 КПК України питань, колегія суддів дійшла висновку, що виправдувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 370 КПК України за критеріями законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Апеляційний суд, переглянувши вирок за апеляційною скаргою прокурора, вмотивовано залишив його без змін, навівши відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним ч. 2 та 4 ст. 17 КПК України, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині визнати обвинуваченого винним.
При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та обов`язків.
Отже, суд може ухвалити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.