Постанова суду № 757/25074/20 від 24.01.2024 про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 757/25074/20

провадження № 61-8019св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп", ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року у складі судді Батрина О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп", ОСОБА_2 про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" (далі - ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп"), ОСОБА_2 про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 16 лютого 2006 року між ним та Акціонерним поштово-пенсійним банком (далі - АППБ) "Аваль", правонаступником якого є Акціонерне товариство (далі - АТ) "Райффайзен Банк Аваль", укладено кредитний договір № 014/0054/74/45897, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 99 000 доларів США, який зобов`язався повернути зі сплатою процентів у порядку і на умовах, визначених цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 16 лютого 2006 року між ним та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

25 листопада 2019 року між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" та ОСОБА_2 укладено договори відступлення права вимоги, за умовами яких первісний кредитор ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" відступив за плату новому кредитору ОСОБА_2 право вимоги до нього як позичальника і майнового поручителя за кредитним та іпотечним договорами від 16 лютого 2006 року.

Вважає, що у даному випадку наявні передбачені законом підстави для визнання цих договорів недійсними, оскільки відступлення права вимогина користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договори відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладені 25 листопада 2019 року між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що укладений між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" та ОСОБА_2 договір від 25 листопада 2019 року, є договором відступлення права вимоги за кредитним договором, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього правочину недійсним.

У той же час суди дійшли висновку, що оскільки відсутні підстави для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, то, відповідно, немає і підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором іпотеки.

Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

З викладеного вище слідує, що вирішуючи таку категорію спорів, судам слід належним чином досліджувати умови укладених договорів, і відповідно до цього робити висновок щодо їх правової природи та норм права, які підлягають застосуванню.

Колегія суддів Верховного Суду вважала, що приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував та неправильно визначився з правовою природою оспорюваного договору та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи щодо неможливості відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи були предметом заявленого у справі позову ОСОБА_1, а також його апеляційної скарги, з наведенням відповідних правових позицій Великої Палати Верховного Суду, проте у порушення вимог статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції їх не перевірив та не дав належної оцінки.

Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив підстави та правомірність переходу прав кредитора у зобов`язанні від АТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп", тоді як матеріали справи не містять доказів набуття останнім права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним та іпотечним договорами від 16 лютого 2006 року.

За таких обставин суду апеляційної інстанції слід надати оцінку оспорюваним договорам та з`ясувати правомірність набуття ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" права вимоги до ОСОБА_1, а також правову природу відповідних договорів.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

У справі, яка переглядається, АТ "Райффайзен Банк Аваль", як правонаступник АППБ "Аваль", відступило за плату АТ "Оксі Банк", яке у свою чергу відступило за плату ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп", належні їм права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним та забезпечувальним договорами.

Отже, встановленими є підстави, які підтверджують правомірність переходу прав кредитора у зобов`язанні від АТ "Райффайзен Банк Аваль" до АТ "Оксі Банк" та від АТ "Оксі Банк" до ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп", шляхом набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним та іпотечним договорами.

25 грудня 2019 року між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 25-11/19/2, за умовами якого:

- кредитор (ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп") відступає за плату новому кредитору ( ОСОБА_2 ) належні йому права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 лютого 2006 року № 014/0054/74/45897, а новий кредитор приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором;

- новий кредитор сплачує вартість права вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором, при цьому, новий кредитор набуває статус правонаступника відповідно до чинного законодавства України, в тому числі у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги.

- в дату відступлення прав вимоги кредитор вважається таким, що відступив, а новий кредитор таким, що набув права вимоги до боржника та усі права і обов`язки кредитора за кредитним договором.

За вищевказаним договором № 25-11/19/2 кредитні правовідносини між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" та ОСОБА_1 були припинені, про що повідомлено останнього. Відтак новим кредитором ОСОБА_1 стала ОСОБА_2, за якою також зареєстровано право іпотекодержателя відповідно до договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що за своїми умовами договір відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки не містить ознак факторингу чи договору фінансових послуг, зокрема, умов, які б передбачали передачу грошових коштів новим кредитором у розпорядження первісному кредитору за плату. Оспорюваний правочин є фактичною купівлею-продажом прав вимоги за ціну, визначену його сторонами, та за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України. Суб`єктний склад договорів про відступлення права вимоги не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства.

З урахуванням встановлених обставин суд апеляційної інстанції вважав, що наявність у ОСОБА_2 як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається, оскільки між відповідачами укладено саме договори про відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами, про що свідчать умови цих договорів.

При укладенні спірних договорів сторони врахували відсутність у ОСОБА_2 правового статусу фінансової установи, а отже, у даному випадку відбулося відступлення (продаж) права вимоги - стягнення раніше нарахованих фінансовими установами сум за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" отримало фінансування у розмірі 1 121 000 грн, а ОСОБА_2 набула право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги (11 465 610,30 грн - заборгованість за кредитним договором), яка відступається, і передбаченою договором ціною вимоги, не заслуговують на увагу, оскільки умови оспорюваного правочину визначені на розсуд сторін відповідно до статей 627, 628 ЦК України (свобода договору).

Жодних умов про те, що новий кредитор має право на отримання дисконту/відсотків чи будь-якої іншої фінансової вигоди, на яку може розраховувати фактор за договором факторингу, оспорюваний правочин не містить.

Таким чином, оскільки відсутні підстави для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, то, відповідно, немає і підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Колегія суддів також вказала, що боржник не довів порушення його прав або охоронюваних законом інтересів вчиненням відповідачами оспорюваного правочину, зокрема, що в результаті укладення договору відступлення права вимоги обсяг його майнових зобов`язань, як власника іпотечного майна, змінився.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_3, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 та у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 308/1169/20.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. Однак у цій справі судами не встановлено, щоб АТ "Райффайзен Банк Аваль" чи ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" перебували у процедурі ліквідації.

Отже, у даному випадку були відсутні правові підстави для укладення між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" та ОСОБА_2 оплатного договору відступлення права вимоги (цесії).

Заявник також вважає, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням за своєю правовою природою є договором факторингу, а тому його стороною може бути виключно фінансова установа. Проте ОСОБА_2 є фізичною особою, яка не має відповідних дозвільних документів для здійснення факторингових операцій.

Таким чином, суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволені позову.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_2, через представника ОСОБА_5, подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

У травні 2023 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_3, подав письмові пояснення (відповідь) на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в яких просив відхилити цей відзив у зв`язку з його необґрунтованістю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_6. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І. від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Печерського районного суду міста Києва.

16 листопада 2022 року справа № 757/25074/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Ступак О. В. (головуючий), Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., ОСОБА_6. (суддя-доповідач) від 31 травня 2023 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_6. призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року справу № 757/25074/20 передано судді-доповідачу Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що 16 лютого 2006 року між АППБ "Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0054/74/45897, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 99 000 доларів США, який зобов`язався повернути зі сплатою процентів у порядку і на умовах, визначених цим договором (а. с. 12-14).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 16 лютого 2006 року між АППБ "Аваль" та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 15-16).

25 листопада 2019 між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "Оксі Банк" укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор АТ "Райффайзен Банк Аваль" відступив за плату новому кредитору АТ "Оксі Банк" право вимоги до ОСОБА_1 як позичальника за кредитним договором від 16 лютого 2006 року № 014/0054/74/45897 (а. с. 169-171).

Цього ж дня між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "Оксі Банк" укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за умовами якого АТ "Райффайзен Банк Аваль" передало АТ "Оксі Банк" всі права вимоги за іпотечним договором № б/н від 16 лютого 2006 року (а. с. 158).

Крім того, 25 листопада 2019 року між АТ "Оксі Банк" та ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого АТ "Оксі Банк" відступило за плату ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" право вимоги за кредитним договором від 16 лютого 2006 року № 014/0054/74/45897 (а. с. 163-165).

Цього ж дня між АТ "Оксі Банк" та ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за умовами якого АТ "Оксі Банк" передало ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" всі права вимоги за іпотечним договором № б/н від 16 лютого 2006 року (а. с. 161).

Також 25 листопада 2019 року між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 25-11/19/2, за умовами якого:

За вищевказаним договором № 25-11/19/2 кредитні правовідносини між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" та ОСОБА_1 були припинені, про що повідомлено останнього (а. с. 21).

Цього ж дня між ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права за договором іпотеки, за умовами якого ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" передало ОСОБА_2 всі права вимоги за іпотечним договором від 16 лютого 2006 року № б/н (а. с. 22). На підставі цього договору за ОСОБА_2 зареєстровано право іпотекодержателя (а. с. 24-25).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

................

Перейти до повного тексту