ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 495/10543/21
провадження № 61-7968св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув в порядку письмового провадження ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2022 року у складі судді Гниличенко М. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Воронцової Л. П., Приходько Л. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та недоотриманого грошового забезпечення,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку грошові кошти на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн та втраченого заробітку (належних сум грошового забезпечення та інших виплат) в розмірі 265 532,92 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 01 червня 2017 року відносно нього та ОСОБА_2 прокуратурою Одеської області було розпочато досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017160000000715 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
16 листопада 2017 року його було затримано у порядку статті 208 КПК України та проведено особистий обшук.
На час затримання він обіймав посаду начальника міжрайонного оперативного відділу (з місцем дислокації Білгород-Дністровський) оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
17 листопада 2017 року йому було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а 18 листопада 2017 року на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15 січня 2018 року з правом внесення застави у розмірі 480 000 грн.
20 листопада 2017 року відповідно до наказу голови Державної прикордонної служби № 1179-ос його було звільнено із займаної посади, у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, а з 16 листопада 2017 року - припинено виплату грошового забезпечення.
24 листопада 2017 року на підставі ухвали Апеляційного суду Одеської області щодо нього було внесено заставу та в цей же день звільнено з-під варти.
12 січня 2018 року слідчим суддею Приморського районного суду міста Одеси продовжено строк виконання ОСОБА_1 обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України до 15 березня 2018 року.
28 лютого 2018 року обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні направлено до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області вироком від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, визнав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та виправдав на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю наявності у діях обвинувачених складу кримінального правопорушення.
Посилаючись на зазначені судові рішення вважає, що підстава притягнення його до кримінальної відповідальності була необґрунтованою, передчасною та такою, що не знайшла свого об`єктивного підтвердження і в подальшому спростована вказаними рішеннями судів; під час перебування у статусі підозрюваного, обвинуваченого його було позбавлено волі упродовж 9 діб, під час затримання проведено особистий обшук та протягом 7 місяців він був відсторонений від посади у зв`язку з чим недоотримав заробіток, на який розраховував.
Через безпідставне звинувачення його посадовими особами прокуратури Одеської області він фактично втратив перспективу професійного росту та престижну професію, а тому вважав, що матеріальна шкода, завдана йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у вигляді недоотриманого грошового забезпечення та інших виплат складає 265 532,92 грн.
Також внаслідок неправомірних дій органу досудового розслідування йому завдано моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав унаслідок незаконного та невмотивованого притягнення до кримінальної відповідальності; його усталені життєві зв`язки розірвалися, люди, які йому раніше довіряли, відвернулися від нього, що негативно вплинуло на звичайний життєвий ритм та позначилося на загальному психологічному стані і призвело до душевних страждань.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 21 грудня 2022 року позов задовольнив частково.
Стягнув з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку грошові кошти на користь ОСОБА_1 690 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 34 342,33 грн в рахунок відшкодування недоотриманого заробітку.
В решті позовних вимог відмовив.
Судові витрати компенсував за рахунок держави.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що тривале перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом з 16 листопада 2017 року до 28 вересня 2021 року мало негативний вплив на особу, обмеження вільно пересуватися територією України та виїжджати за її межі, необхідність здійснювати додаткові заходи з метою захисту від пред`явленого обвинувачення, що в сукупності свідчить про створення значних складнощів в організації його повсякденного укладу життя, необхідності змінювати свої звички та бажання, погіршення фізичного та морального стану здоров`я, тому жодне відшкодування не поверне йому втраченого періоду життя.
Визначаючи розмір відшкодування в розмірі 690 000 грн місцевий суд виходив з 2,5 (двох з половиною) мінімальних заробітних плат, визначених станом на час розгляду справи (6 000 грн), та період перебування позивача під слідством та судом (46 місяців).
Визначаючи розмір заробітку, який позивач втратив за період ув`язнення та незаконного перебування під кримінальним переслідування, суд першої інстанції виходив із розміру заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата (тобто затримання, взяття під варту та відсторонення від посади ОСОБА_1 з 16 листопада 2017 року), тобто за вересень та жовтень 2017 року, а також врахував фінансовим органом, де перебував на фінансовому забезпеченні ОСОБА_1 у липні 2018 року, при перерахунку було нараховано та виплачено грошове забезпечення у період за грудень 2017 року - червень 2018 року, допомогу при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку та ПДФО, на загальну суму 25 654,23 грн.
Одеський апеляційний суд постановою від 24 квітня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнив. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2022 року скасував і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що відсутні обставини, які б свідчили, що Державна казначейська служба України є належним та самостійним відповідачем у справі, оскільки між притягненням позивача до кримінальної відповідальності і рішеннями (діями) Державної казначейської служби України відсутній причинно-наслідковий зв`язок.
Також апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги до органу прокуратури у межах цієї справи ОСОБА_1 не пред`являв, питання про заміну первісного відповідача чи залучення до участі у справі у якості співвідповідача прокуратуру Одеської області (наразі - Одеську обласну прокуратуру), позивач також не ініціював; висновки суду першої інстанції щодо належного відповідача у справі є помилковими, оскільки місцевий суд, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, помилково витлумачив її зміст, та не у повному обсязі відобразив у мотивувальній частині рішення частину змісту вказаної постанови касаційного суду, яка містить висновки про неналежність Державної казначейської служби України чи її територіального органу до кола суб`єктів, якими порушуються права чи інтереси позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у травні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про їх задоволення у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив лише частково позовні вимоги щодо відшкодування йому недоотриманого грошового забезпечення та моральної шкоди, оскільки неправильно застосував нормативні документи для обрахунку завданої йому матеріальної шкоди, не взяв до уваги наведений у позовній заяві розрахунок недоотриманого з 16 листопада 2017 року до 15 червня 2018 року грошового забезпечення за невикористану відпустку, а також виплату при звільненні у повному обсязі.
Апеляційний суд на порушення норм процесуального права, які вплинули на повноту, об`єктивність апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції та призвели до ухвалення незаконного судового рішення, не врахування правових висновків Конституційного Суду України, не застосування та помилкове трактування правових висновків Верховного Суду.
Відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норм законодавства, а саме Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" в частині, яка не містить чітких вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), згідно з якими держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Разом з тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).
У результаті неправомірних дій органів досудового розслідування йому завдано моральної шкоди, яка виразились у душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок незаконного та невмотивованого притягнення до кримінальної відповідальності та подальших процесуальних рішень відносно нього. Такі обставини негативно вплинули на звичайний ритм його життя.
Враховуючи значну тривалість кримінального провадження щодо нього визначений ним розмір моральної шкоди є розумним та справедливим.
Також суди не врахували правові висновки Верховного Суду з питань визначення розміру відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, викладені у постановах від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19) та від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Київського районного суду міста Одеси.
Справа № 495/10543/21 надійшла до Верховного Суду 11 липня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 11 січня 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 листопада 2017 року старшим слідчим другого Слідчого відділу прокуратури Одеської області Карачебан А. О. було затримано ОСОБА_1 у порядку статті 208 КПК України, про що складено протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
18 листопада 2017 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 15 год 15 хв 15 січня 2018 року. Визначено розмір застави, як запобіжного заходу, у розмірі 480 000 грн. У разі внесення застави, покладено на підозрюваного обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України.
01 грудня 2017 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси тимчасово відсторонено ОСОБА_1 від посади начальника міжрайонного оперативного відділу з місцем дислокації Білгород-Дністровське оперативно-розшукове управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
27 лютого 2018 року слідчим в ОВС другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Карачебан А. О. стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у кримінальному провадженні № 42017160000000715 складено обвинувальний акт, який затверджено прокурором відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Лященко А. В.
На підставі наказу начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 218-ОС від 15 червня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом "а" частини шостої статті 26 (у зв`язку із закінченням строку контракту) з урахуванням підпункту "ї" (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків визначених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону та підпункту "б" частини другої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області вироком від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, визнав ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та виправдав його на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.