ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 904/1297/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства "Дніпро"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
(суддя - Крижний О.М.)
від 20.06.2023
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Іванов О.Г., судді: Дармін М.О., Чус О.В.)
від 19.10.2023
у справі № 904/1297/23
за позовом Фермерського господарства "Дніпро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Капітал-Дніпро"
про визнання договору про надання фінансового кредиту № ФК060121Д від 06.01.2021 недійсним,
за участю представників учасників справи:
позивача - Макаренко В.А.
відповідача - Кислий Є.І.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Фермерське господарство "Дніпро" (далі - ФГ "Дніпро") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Капітал-Дніпро" (далі - ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро") про визнання договору про надання фінансового кредиту №ФК060121 Д від 06.01.2021 недійсним.
1.2. Позовні вимоги мотивовані наявністю в умовах спірного договору істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін на шкоду споживача.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/1297/23 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для висновку про невідповідність змісту спірного договору вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, що виключає підстави для визнання його недійсним із зазначених у позові мотивів.
2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі №904/1297/23 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2023 у справі №904/1297/23, Фермерське господарство "Дніпро" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову та визнати недійсним договір про надання фінансового кредиту.
3.2. Підставами касаційного оскарження Фермерське господарство "Дніпро" визначило пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Фермерське господарство "Дніпро" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/6404/18 щодо застосування у спірних правовідносинах положень Закону України "Про захист прав споживачів", а також у постанові від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17 (аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-59гс14, від 06.04.2016 у справі № 3-84гс16) щодо застосування положень статті 241 Цивільного кодексу України; постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12; постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16.
3.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 5 частини першої та пункт 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що справу місцевим господарським судом розглянуто за відсутності будь-якого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час та місце судового засідання та судом першої інстанції в порушення пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України не зупинено провадження у справі, що переглядається.
3.7. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" проти вимог та доводів останньої заперечила та просила суд відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що судові рішення Верховного Суду, на які посилається скаржник не є релевантними до спірних правовідносин.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Капітал-Дніпро" (кредитор) та Фермерським господарством "Дніпро" (позичальник) укладено договір про надання фінансового кредиту №ФК060121Д від 06.01.2021 (далі -договір).
Відповідно до умов пункту 1.1 договору, кредитор зобов`язується надати позичальнику в тимчасове користування, на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, обіговості траншів, платності, кредитні кошти, одним або кількома траншами, з максимальним лімітом кредитування у сумі 24 071 721,20 грн, яка еквівалентна 851 794,81 доларам США згідно з міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США на день, що передує дню укладення сторонами цього договору (05.01.2021), встановленим на міжбанківському валютному ринку України за даними ресурсу УкрДілінг, розміщеними на веб-сторінці http://www.idinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), а саме: 28,26 грн. за 1 долар США, з яких:
- субліміт -1 - це кредитні кошти у сумі 17 000 000,00 грн, яка еквівалентна 601 556,97 доларам США;
- субліміт-2 - це кредитні кошти у сумі 7 071 721,20 грн, яка еквівалентна 250 237,84 доларам США.
Позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти та сплатити кредитору проценти за користування кредитними коштами у порядку і строки, визначені цим договором (пунктом 1.2 договору).
Згідно з пунктом 2.1 договору кредитні кошти за цим договором, в межах одного або декількох траншів, надаються позичальнику на підставі письмової (их) заявки (ок) Позичальника, яка (які) має (ють) містити дані про суму відповідного траншу кредитних коштів в межах максимального ліміту кредитування за цим договором та бути підписана (і) уповноваженою особою позичальника і скріплена (і) його печаткою.
Спосіб надання кредитних коштів позичальнику: безготівкова форма, шляхом перерахування таких грошових коштів з банківського рахунку кредитора на банківський рахунок позичальника, які погоджені сторонами у цьому договорі (пункт 2.3 договору).
Дата видачі кредитних коштів (кожного траншу) позичальнику: це дата списання таких грошових коштів з банківського рахунку кредитора, який погоджено сторонами у цьому договорі (пункт 2.4 договору).
Строк повернення кредитних коштів позичальником: до "15" грудня 2021 року (включно) (пункт 2.5 договору).
Умовами пункту 2.5.1 договору сторони визначили, якщо на день, що передує дню повернення Позичальником кредитних коштів, відбулося збільшення міжбанківського валютного курсу гривні до іноземної валюти - долара США, згідно інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK) у порівнянні із міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, визначеним сторонами на день, що передує дню укладання цього договору, згідно інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), то сума кредитних коштів у гривнях, що підлягає поверненню позичальником по цьому договору, визначається позичальником за міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, згідно інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), на день, що передує дню повернення позичальником суми кредитних коштів. Така зміна суми кредитних коштів не потребує додаткового погодження із кредитором та підписання сторонами додаткової угоди. Позичальник зобов`язаний самостійно визначити суму кредитних коштів у гривнях та повернути її кредитору відповідно до порядку та у строки, що погоджені сторонами у цьому договорі.
Згідно з пунктом 2.8.4 договору, якщо позичальник порушив умови пунктів 2.8, 2.8.1, 2.8.3 цього договору, то зобов`язання позичальника щодо строку повернення кредитних коштів та строку сплати процентів за користування кредитними коштами, встановлених умовами цього договору, є зміненими, а саме: позичальник зобов`язаний достроково повернути кредитні кошти та достроково сплатити проценти за користування кредитними коштами протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання позичальником письмової вимоги кредитора, відправленої позичальнику цінним листом з описом вкладення. Датою отримання такої письмової вимоги кредитора буде вважатися календарна дата штемпеля відділення поштового зв`язку України за місцем знаходження (поштовим індексом) позичальника та/або дані, отримані кредитором в результаті відстеження такого поштового відправлення, підтверджені роздруківкою з офіційної веб-сторінки Укрпошта.
Дострокове повернення позичальником суми кредитних коштів відбувається у спосіб, встановлений у пункті 2.5.1 цього договору.
Дострокова сплата позичальником процентів за користування кредитними коштами відбувається у спосіб, встановлений у пункті 3.2.1 цього договору.
У випадку не виконання позичальником дострокового повернення кредитних коштів та/або дострокової сплати процентів за користування кредитними коштами у строки, встановлені у пункті 2.8.4. цього договору, позичальник зобов`язаний додатково сплатити на користь кредитора штраф у розмірі 20 (двадцяти) процентів від суми невиконання або неналежно виконаного грошового зобов`язання (пункт 2.8.5 договору).
У випадку не виконання позичальником дострокового повернення кредитних коштів та/або дострокової сплати процентів за користування кредитними коштами у строки встановлені у цьому пункті договору, позичальник зобов`язаний додатково сплатити на користь кредитора штраф у розмірі 20 (двадцять) процентів від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (абз. 4 пункту 2.9, абз. 5 пункту 2.10 договору).
Відповідно до пункту 3.2.1 договору нарахування та сплата процентів річних за користування кредитними коштами здійснюється у наступний спосіб: якщо на день, що передує дню нарахування та сплати позичальником процентів річних за користування кредитними коштами, відбулося збільшення міжбанківського валютного курсу гривні до іноземної валюти - долара США, згідно інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), у порівнянні із міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, визначеним сторонами на день, що передує дню укладання цього договору, згідно інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), то сума кредитних коштів у гривнях, на яку здійснюється нарахування процентів річних за користування кредитними коштами, визначається за міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, згідно інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), на день, що передує дню нарахування та сплаті позичальником процентів річних за користування кредитними коштами.
Пунктом 4.1.2 договору визначено, що якщо на день, що передує дню нарахування кредитором одноразової комісії за надання кредитних коштів, відбулося збільшення міжбанківського валютного курсу гривні до іноземної валюти - долара США, згідно інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), у порівнянні із міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, визначеним сторонами на день, що передує дню укладання цього договору, згідно інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), то сума кредитних коштів у гривнях, на яку здійснюється нарахування одноразової комісії визначається кредитором за міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, згідно інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), на день, що передує дню нарахування Кредитором одноразової комісії на надання кредитних коштів.
Цей договір набирає сили з моменту його підписання обома сторонами і діє до "15" грудня 2021 року.
Крім того, позичальником підписано підтвердження ознайомлення його з умовами кредитування, відповідно до якого сторони погодили, що позичальник, підписанням цього додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору про надання фінансового кредиту № ФК060121Д/2 від 06.01.2021, свідчить, що отримав в повному обсязі інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Обґрунтовуючи невідповідність спірного договору вимогам частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що пункти спірного договору не відповідають положенням статті 18 Закону України "Про захист споживачів", оскільки встановлюють жорсткі обов`язки для споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Таким чином, фермерське господарство вважає, що всупереч принципу добросовісності, в договорі про надання фінансового кредиту № ФК060121Д від 06.01.2021, є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Крім того, на думку позивача, положення пунктів 2.8.4, 2.8.5 абз. 4 пункту 2.9, абз. 5 пункту 2.10 не відповідають вимогам статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка забороняє покладати на споживачів фінансових послуг будь-яку відповідальність за дострокове виконання умов договору.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Фермерське господарство "Дніпро" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/6404/18 щодо застосування у спірних правовідносинах положень Закону України "Про захист прав споживачів", а також у постанові від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17 (аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14, від 06.04.2016 у справі № 3-84гс16) щодо застосування положень статті 241 Цивільного кодексу України; постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12; постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16.
5.4. У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.5. Однією із підстав касаційного оскарження Фермерське господарство "Дніпро" зазначило, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/6404/18 щодо застосування у спірних правовідносинах положень Закону України "Про захист прав споживачів", а також у постанові від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17 (аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14, від 06.04.2016 у справі № 3-84гс16) щодо застосування положень статті 241 Цивільного кодексу України.
Преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Відповідно до положень частин четвертої, п`ятої статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. Забороняється покладати на споживача фінансових послуг сплату будь-яких платежів, відшкодувань, штрафних санкцій за реалізацію ним права на відмову від договору, предметом якого є надання йому фінансової послуги, чи за дострокове розірвання (ініціювання дострокового розірвання) споживачем фінансових послуг такого договору, а також забороняється стягувати такі платежі, відшкодування, штрафні санкції.