ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 761/33176/20
провадження № 61-7709св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Фаловської І. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2022 року у складі колегії суддів: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (далі - Комунальне підприємство), Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент охорони культурної спадщини), про усунення перешкод у здійсненні права власності.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, який перебуває на обліку як дореволюційна будівля - пам`ятка мистецтва та архітектури місцевого значення.
На півпідвальному першому поверсі будинку у нежилих приміщеннях розташований заклад громадського харчування " ІНФОРМАЦІЯ_1", власником якого є ФОП ОСОБА_4
07 листопада 2019 року на прибудинковій території впритул до будинку без відома та згоди його мешканців розпочалися монтажні роботи з облаштування прибудов із закриттям фасадних архітектурних елементів будинку та спотворенням його зовнішнього вигляду.
На запит ОСОБА_3 29 липня 2020 року Комунальне підприємство надало відповідь, згідно з якою на прибудинковій території будинку встановлено конструкцію (сезонний майданчик) для харчування біля закладу ресторанного господарства на підставі паспорта прив`язки, виданого Департаментом охорони культурної спадщини.
Разом з тим, прибудови, розташовані з обох сторін входу до будинку, не є сезонними, а площа лівої прибудови перевищує 30 кв. м, що унеможливлює її визначення як тимчасової споруди відповідно до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
У листопаді 2019 року мешканці будинку звернулися до Київського міського голови з колективною вимогою відреагувати на порушення їхніх законних прав та інтересів як співвласників будинку, відповіді не отримали.
Відповідно до листа Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (далі - ГУ ДСУНС у м. Києві) від 26 серпня 2020 № 7101-1 4608/023 для погодження паспортів прив`язки тимчасових споруд на АДРЕСА_4 ніхто не звертався.
Відповідно до листів Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві (далі - Шевченківської РДА в м. Києві) від 12 грудня 2019 року № 2 109-Ю9/_/КО-2755, Департаменту містобудування та архітектури КМДА від 13 грудня 2019 року № 055-14937, Департаменту міського благоустрою КМДА від 16 грудня 2019 року № 064-064/081/20-704 сезонний майданчик розміщено без дозволу відповідного органу культурної спадщини на проведення робіт на пам`ятці архітектури.
Позивачі звернулися до ФОП ОСОБА_4 з проханням добровільно усунути перешкоди у здійсненні співвласниками будинку права спільної власності за його рахунок, демонтувати зазначені прибудови і привести прибудинкову територію до первісного стану. Скаргу мешканців будинку відповідач залишив без будь-якого реагування.
Просять усунути перешкоди у здійсненні права власності земельною ділянкою під багатоквартирним будинком на АДРЕСА_5 шляхом зобов`язання ФОП ОСОБА_4 знести прибудови (сезонні майданчики) до фасадної частини цього будинку за його власні кошти із збереженням історичного вигляду фасаду та його художнього оздоблення, привести земельну ділянку біля зазначеного будинку у первісний стан.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року у позові відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачі не надали доказів того, що відповідач чинить перешкоди у розпорядженні належним їм майном, або того, що права позивачів можуть бути порушені у майбутньому.
Посилання позивачів на те, що прибудову закладу громадського харчування було розміщено без дозволу відповідного органу культурної спадщини суд першої інстанції відхилив, оскільки позивачі не надали доказів на підтвердження того, що зазначена тимчасова споруда (далі - ТС) є прибудовою до фасадної частини будинку та відповідні уповноважені органи здійснювали заходи впливу на забудовника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2022 року змінено рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року шляхом виключення із мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на ненадання позивачами доказів реєстрації права на земельну ділянку, яка знаходиться під багатоквартирним будинком АДРЕСА_5, як підставу для відмови у позові.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вважав підставою для відмови у позові відсутність у ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 реєстрації права на земельну ділянку, яка знаходиться під багатоквартирним будинком АДРЕСА_5 .
За загальним правилом власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку вважаються співвласниками права на земельну ділянку, на якій розташований такий будинок та його прибудинкової території, у разі державної реєстрації таких прав. Разом з тим, виникнення прав на земельну ділянку у власника квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку пов`язане із набуттям у власність самої квартири або нежитлового приміщення, земельна ділянка при цьому не виступає самостійним об`єктом правочину, пов`язаного із переходом права власності на квартир у або нежитлове приміщення.
Отже, сама по собі відсутність реєстрації за власником квартири або нежитлового приміщення багатоквартирного будинку права власності на земельну ділянку не позбавляє його права на захист своїх прав на володіння та користування земельною ділянкою, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позову.
З наданих позивачами доказів неможливо встановити межі земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок на АДРЕСА_5 та його прибудинкова територія, позивачі не надали відповідної землевпорядної документації. У зв`язку цим у суду відсутні підстави для висновку про порушення прав позивачів як співвласників будинку.
Позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії ФОП ОСОБА_4 не дозволяють їм здійснювати утримання та обслуговування будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 серпня 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не вирішив указаний спір по суті пред`явлених позивачами вимог, формально змінивши підставу відмови у позові.
За обставин того, що спірна прибудова розташована вздовж тротуару біля багатоквартирного будинку на АДРЕСА_5, суд апеляційної інстанції не врахував рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 та від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 щодо відсутності необхідності здійснення співвласниками додаткових дій для підтвердження свого права власності, та неправильно застосував частину четверту статті 42 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Реалізація співвласниками свого права користування прибудинковою територією не залежить від наявності у них землевпорядної документації.
Суд апеляційної інстанції не зазначив мотивів незастосування до спірних правовідносин норм права щодо режиму здійснення права спільної сумісної власності відповідно до статей 369, 382 ЦК України, не врахував порушення відповідачем умов використання нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності (частина друга статті 320 ЦК України).
Заявник просить також постановити окрему ухвалу до Вищої ради правосуддя щодо відповідності суддів ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 займаним посадам через несумісність їхніх дій із статусом судді, наявності передбачених статтею 106 Закону України № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності. Вказує, що судді у цій справі очевидно виступили на стороні відповідача, грубо перекрутили докази у справі.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 753/22176/15-ц, від 06 вересня 2018 року у справі № 595/606/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 467/1410/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 554/7785/16-ц від 10 квітня 2019 року у справі № 452/3561/14, від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/18, від 15 липня 2020 року у справі № 910/25520/13, від 05 листопада 2020 року у справі № 766/8919/18, від 13 січня 2021 року у справі № 472/1103/14, від 20 січня 2021 року у справі № 913/567/19, від 12 лютого 2021 року у справі № 913/567/19, від 16 квітня 2021 року у справі № 725/2131/19, від 27 травня 2021 року у справі № 344/2239/19, від 09 червня 2021 року у справі № 2-3135/11, від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/8662/19; суд апеляційної інстанції не розглянув доводи апеляційної скарги, а саме заперечення на ухвалу місцевого суду від 22 жовтня 2020 року про залишення позову без руху, відповідно не застосував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 21-3944а16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 756/7370/16-ц, від 05 червня 2020 року у справі № 280/5161/19, від 06 жовтня 2020 року у справі № 826/11984/16 щодо правильного визначення кількості позовних вимог та обрахунку судового збору, який підлягає сплаті за подання позовної заяви; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - не дослідження судами попередніх інстанцій письмових доказів, які свідчать про розміщення прибудови (сезонних майданчиків) на прилеглому до житлового будинку тротуарі, який є прибудинковою територією, що унеможливлює користування нею, експлуатації пам`ятки архітектури, створює небезпеку експлуатації, спотворює автентичний вигляд фасадної частини житлового будинку.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до суду у жовтні 2022 року, ФОП ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Кізік А. М. заперечує проти доводів ОСОБА_3, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2022 року, витребувано матеріали цивільної справи № 761/33176/20 із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року прийнято заяву ОСОБА_2 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2022 року у справі № 761/33176/20.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
У лютому 2023 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 577/120/21.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_2, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 .
ОСОБА_4 є власником нежитлових приміщень літ. А, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, з номерами 1-15, 17-21 №1, 11 (групи приміщень № 31), загальною площею 254,10 кв. м.
Будинок за адресою: АДРЕСА_4 перебуває на обліку як дореволюційна будівля - пам`ятка мистецтва та архітектури місцевого значення, що підтверджується листами Департаменту охорони культурної спадщини КМДА від 01 червня 2020 року № 066-1791 та Департаменту з питань ДАБК м. Києва КМДА від 01 червня 2020 року № 2 073-5235.
24 вересня 2019 року між відповідачем ОСОБА_4 та Департаментом містобудування та архітектури був укладений договір про пайову участь власників тимчасових споруд в утриманні об`єктів благоустрою Києва № 09935-19.
На підставі цього договору ОСОБА_4 видані паспорти прив`язки тимчасової споруди № ШЧ.11493.09935-20 на павільйон із функціональним призначенням для харчування біля закладів ресторанного господарства за адресою: АДРЕСА_4, терміном дії до 13 лютого 2025 року. Вказані паспорти містять ескіз фасадів.
Департамент містобудування та архітектури надав висновок № 9936-19 про відповідність намірів щодо місця розташування сезонного майданчика для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства будівельним нормам.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
У частині першій статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18, провадження № 61-15919св19, зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-52гс20, зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.