ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 757/12915/20
провадження № 61-12373св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Фаловської І. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційного банку "ПриватБанк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, подану адвокатом Дугіновим Дмитром Андрійовичем, і Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ ФК "Фінілон"), у якому просив суд стягнути з відповідача за договором від 10 січня 2014 року № SAMDNWFD00700552237 суму вкладу в розмірі 20 000,00 доларів США, відсотки за період з 11 березня 2014 року до 20 березня 2020 року - 7 239,45 доларів США, 3 % річних за період з 04 березня 2019 року до 20 березня 2020 року - 629,58 доларів США, пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини пʼятої статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів"(далі - Закон) за період з 20 березня 2019 року до 20 березня 2020 року - 219 000,00 доларів США.
Позов обґрунтований тим, що 10 січня 2014 року між сторонами укладено депозитний договір № SAMDNWFD00700552237 та він вніс на рахунок банку 20 000,00 доларів США.
Навесні 2014 року у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, відповідач безпідставно заблокував його рахунок, а нарахування відсотків припинив.
З метою отримання належних йому коштів та нарахованих відсотків він неодноразово звертався до банку із вимогами поновити йому доступ до рахунків, але ці вимоги АТ КБ "ПриватБанк" не виконало.
27 лютого 2019 року відповідач отримав його заяву про розірвання договору, повернення вкладу та відсотків.
Станом на 20 березня 2020 року вимоги його заяви безпідставно не виконані.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, позов задоволено частково.
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу згідно з договором від 10 січня 2014 року № SAMDNWFD00700552237 у розмірі 20 000,00 доларів США, ненараховані відсотки за період з 11 березня 2014 року до 20 березня 2020 року - 7 239,45 доларів США, 3 % річних за період з 11 березня 2014 року до 20 березня 2020 року - 629, 58 доларів США.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за період з 11 березня 2014 року до 20 березня 2020 року (дата звернення до суду) 6 % річних на вклад у розмірі 20 000, 00 доларів США становили 7 239,45 доларів США. Оскільки банк на першу вимогу вкладника суму депозиту з відсотками не повернув, а продовжував безпідставно утримувати та користувався коштами позивача протягом періоду з 04 березня 2019 року до 20 березня 2020 року, з відповідача підлягають стягненню 3 % річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а саме - 629,58 доларів США.
Пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону, застосовується у разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Водночас після звернення вкладника до банку із заявою про повернення суми вкладу і нарахованих відсотків, договір за вимогою вкладника свою дію припиняє, тому між сторонами припинилися договірні правовідносини за договором банківського вкладу і не існує споживчих правовідносин.
На підставі письмової заяви від 27 лютого 2019 року позивач депозитний договір достроково розірвав. Водночас вимоги позову заявлені щодо стягнення 3 % пені за період з 20 березня 2019 року до 20 березня 2020 року, після розірвання договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, провадження № 14-133цс20, зазначено, що відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, яке підтверджено судовим рішенням, у разі його невиконання застосовується стаття 625 ЦК України.
Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону не нараховується.
Доводи АТ КБ "ПриватБанк" щодо переведення боргу на ТОВ ФК "Фінілон" суди вважали безпідставними, оскільки відповідач не довів, що договір переведення боргу укладено зі згоди вкладника.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У грудні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року в частині задоволених позовних вимог, просило їх скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
У грудні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Дугінова Д. А. направив засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, просив їх змінити в частині відмови у стягненні пені, частково задовольнити позов у цій частині, зменшивши розмір пені до 194 596,41 грн.
Доводи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк"
Касаційна скарга мотивована тим, що суд не застосував правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19, постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 23 грудня 2021 року у справі 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-ц.
АТ КБ "ПриватБанк" перевів борг за депозитом на ТОВ ФК "Фінілон" та не є належним відповідачем у справі. Згода кредитора на переведення боргу є юридичною дією, що може як передувати, так і слідувати за моментом переведення боргу. Отримання банком мовчазної згоди від кредитора є підтвердженням позитивного ставлення кредитора до переведення боргу на нового боржника.
Проценти на вклад нараховуються лише на період дії договору вкладу та після припинення договору не нараховуються, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.
Позивач депозитний договір достроково розірвав на підставі письмової заяви від 27 лютого 2019 року. З цієї діти відсутні підстави для нарахування відсотків на вклад.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, провадження № 14-133цс20, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15, провадження № 14-184цс20, у постановах Верховного Суду від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18, провадження № 61-14865св19, від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19, провадження № 61-17325св20, від 22 лютого 2022 року у справі № 757/63364/19, провадження № 61-13698св20, від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18, провадження № 61-19032св20, від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18, провадження № 61-19032св20, від 08 червня 2022 року у справі № 757/61769/19-ц, провадження № 61-16569св20, від 22 червня 2022 року у справі № 219/6058/18, провадження № 61-1012св20; суди попередніх інстанцій не дослідили доказів у справі.
Пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону, за несвоєчасне виконання зобов`язання з повернення депозиту стягується з банка за увесь час порушення зобов`язання. Нарахування пені здійснюється з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Подання заяви від 27 лютого 2019 року про розірвання договору вкладу не є датою розірвання договору, адже банк не повернув вклад та нараховані за ним відсотки. Договірного розірвання відносин вкладу не відбулося. Звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє споживчих відносин між ним та банком та не позбавляє вкладника права вимагати пеню згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону.
Депозитний договір вважається розірваним лише після набрання законної сили рішенням суду про його розірвання.
Верховний Суд стягує пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.
Базою нарахування пені є розмір процентів на розмір вкладу, тому необхідно відкоригувати розрахунок пені, зменшивши її розмір до розміру відсотків за вкладом.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" мотивований тим, що не надавав банку згоди на переведення боргу будь-якій особі, зокрема ТОВ ФК "Фінілон".
Умови та правила надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті АТ КБ "Приватбанк", він не підписував, вони не є складовою частиною депозитного договору.
Договір про переведення боргу є нікчемним. Будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. ТОВ ФК "Фінілон" є дочірньою компанією банку. У справі відсутні докази виконання ТОВ ФК "Фінілон" зобов`язань банку перед ним. Депозитний договір не розірваний у встановленому законом порядку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за скаргою AT КБ "ПриватБанк". У задоволенні клопотання банку про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року відмовлено.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Касаційне провадження за касаційною скаргою AT КБ "ПриватБанк" відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на касаційну скаргу банку, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" та залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 січня 2014 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено депозитний договір № SAMDNWFD00700552237, вклад "Стандарт" з пролонгацією, згідно з яким позивач передав відповідачу суму вкладу у розмірі 20 000, 00 доларів США строком на 91 день, а саме до 10 квітня 2014 року включно, а банк відкрив рахунок № НОМЕР_1 та зарахував суму вкладу на нього. Відсотки у розмірі 6 % річних банк повинен зараховувати на рахунок № НОМЕР_2 щомісячно.
На виконання договору позивач вніс 20 000,00 доларів США на рахунок № НОМЕР_1 .
27 лютого 2019 року AT КБ "ПриватБанк" отримало заяву ОСОБА_1, вх. № 37142-ВБ, про розірвання договору від 10 січня 2014 pоку № SAMDNWFD00700552237 і про повернення вкладу з відсотками, на яку позивач отримав письмову відповідь про неможливість виконати його вимоги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п`ята статті 1061 ЦК України).
Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Щодо договору про переведення боргу та належного відповідача у справі
АТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі посилалось на те, що не є належним відповідачем у справі, оскільки за мовчазної згоди вкладника перевів борг за депозитом на ТОВ ФК "Фінілон". Посилалось на незастосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19, постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 23 грудня 2021 року у справі 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19, викладено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Вказані висновкі не є застосовними у справі, що переглядається.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, викладено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц,зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі 910/13/21 зазначено, що позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача. Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-цВерховний Суд визначив, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Зазначені у касаційній скарзі банком постанови Верховного Суду на обґрунтування позиції про неналежного відповідача у справі не дають підстав погодитися з таким твердженням.
У цій справі відсутні підстави для висновку про неналежність відповідача з огляду на таке.
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Оскільки ОСОБА_1 відповідно до статті 520 ЦК України не надавав згоди на переведення боргу за договором депозитного вкладу від АТ "КБ "Приватбанк" до ТОВ "ФК "Фінілон", договір про переведення боргу між банком і ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивача.