Постанова
Іменем України
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 183/7850/22
провадження № 61-14740св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У листопаді 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися із позовом до ОСОБА_3 про стягнення індексу інфляції, 3% річних, плати за користування коштами, встановленої на рівні облікової ставки Національного банку України.
Позов мотивований тим, що 26 січня 2021 року між сторонами був укладений попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Працевич В.В, зареєстрований в реєстрі за № 153, відповідно до якого, в строк до 22 березня 2021 року між сторонами попереднього договору буде укладено основний договір.
За умовами попереднього договору відповідач виступить продавцем, а позивачі покупцями нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, а також земельної ділянки площею 0,1334 га, кадастровий номер 1223285000:02:003:0623, розташованої за цією ж адресою, та в день нотаріального посвідчення основного договору зобов`язуються передати (оплатити) продавцеві вартість нерухомого майна в повному обсязі з урахуванням умов попереднього договору.
Ціна продажу нерухомого майна за основним договором повинна була складати 2 817 247,41 грн, що складало еквівалент 100 000 дол. США, які покупці повинні були передати продавцеві в день підписання основного договору.
Відповідно до пункту 9 попереднього договору в рахунок сплати ціни продажу нерухомого майна позивачі передали відповідачці в якості авансу грошові кошти у розмірі 845 174,22 грн, що складало еквівалент 30 000 дол. США.
Проте укладення основного договору в строк до 22 березня 2021 року не відбулося, відповідач не повернула їм отримані кошти за попереднім договором.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2022 року у справі № 183/1839/21 позов ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 був задоволений частково, з відповідача на користь позивачів стягнуто авансову суму у розмірі 845174,22 грн. Проте ОСОБА_3 рішення суду не виконує, грошові кошти добровільно не повертає, продовжує ними користуватися.
Позивачі просили стягнути з відповідача:
плату за користування коштами, встановленими на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 22 березня 2021 року по 25 жовтня 2022 року в розмірі 177 666,95 грн;
3% річних за період з 22 березня 2021 року по 25 жовтня 2022 року в розмірі 40 359,96 грн;
інфляційні втрати за період з 22 березня 2021 року по 25 жовтня 2022 року в розмірі 215 188,11 грн;
сплачений судовий збір.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2023 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_1 штрафні санкції за прострочення грошового зобов`язання, а саме індекс інфляції за період з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року у розмірі 295 214, 88 грн, 3% річних за період з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року у розмірі 48 904,33 грн, а всього 344 119,21 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
відповідно до пункту 9 попереднього договору 26 січня 2021 року у рахунок сплати ціни продажу нерухомого майна за Основним договором Сторона два передає Стороні один як аванс грошові кошти в розмірі 845 174,22, який в еквіваленті складає 30 000 дол. США за офіційним курсом гривні до дол. США, встановленим НБУ на день укладення договору. У строк до 22 березня 2021 року між сторонами не було укладено основного договору купівлі-продажу нерухомого майна, склад якого визначено у попередньому договорі, внаслідок чого між сторонами виник спір щодо повернення отриманої ОСОБА_3 суми, на умовах, визначених договором та законом;
рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2022 року у справі № 183/1839/21 позов ОСОБА_2 ОСОБА_1 до ОСОБА_3 був задоволений частково, з відповідача на користь позивачів стягнуто авансову суму у розмірі 845 174,22 грн (а. с. 17- 20);
на момент пред`явлення цього позову рішення суду від 03 жовтня 2022 року не набрало законної сили, позивачі наполягають на тому, що отримання відповідачем авансова сума їм не повернута, тому вони просять застосувати до відповідача відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, визначену законом;
у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у Постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18. Отже, з відповідача на користь позивач підлягає стягненню сума індексу інфляції та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду;
оскільки умови попереднього договору залишаються невиконаним на теперішній час, на суму 845 174,22 грн підлягають нарахуванню інфляційні втрати за період з 22 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року, на підставі розрахунку: 845174,22 грн х 1.34929470 [сукупний індекс інфляції] / 100% - 845174 грн. =295 294,88 грн; 3% річних за вказаний період складають 48 904,33 грн, виходячи з наступного розрахунку: 845174,22 х3% / 100% / 365 х 706 [кількість днів];
при вирішенні питання про стягнення грошової суми за користування чужими грошовими коштами суд першої інстанції вказав, що про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачів грошової суми за користування чужими коштами, визначеної позивачами на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки позивачі у даних правовідносинах не являються юридичною особою, ні суб`єктом підприємницької діяльності, яка відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" здійснює діяльність з надання фінансових послуг.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2023 року в частині стягнення індексу інфляції та 3% річних скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення індексу інфляції та 3% річних задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_1 штрафні санкції за прострочення грошового зобов`язання, а саме індекс інфляції за період з 23 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 74 535,62 грн та 3 % річних за період з 23 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 23479,63 грн, а всього 98015,25 грн.
В іншій частині заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
судом першої інстанції встановлено, що у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачами, що підтверджується нотаріально посвідченим попереднім договором від 26 січня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ОСОБА_1, відповідно до якого сторони зобов`язалися в майбутньому, в строк до 22 березня 2021 року укласти договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; у рахунок сплати ціни продажу нерухомого майна за Основним договором Сторона два передає Стороні один у якості авансу грошові кошти в розмірі 845 174,22 грн;
Основний договір купівлі-продажу нерухомого майна в строк, визначений попереднім договором до 22 березня 2021 року між сторонами укладено не було. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2022 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_1 стягнуто авансову суму у розмірі 845 174,22 грн. Сума отриманого авансу відповідачем не повернута позивачам. Тобто відповідач прострочила своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із не укладенням основного договору. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у розмірі 845 174,22 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у позивачів виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України;
пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем);
судом першої інстанції проведено розрахунок інфляційних втрат і трьох процентів річних за період порушення грошового зобов`язання з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року (по день ухвалення рішення). Проте, при проведені розрахунку інфляційних втрат і трьох процентів річних за період з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року судом першої інстанції не прийнято до уваги положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що положення статті 625 ЦК України до грошових зобов`язань застосовуються лише до початку дії воєнного стану. За таких обставин позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних підлягають задоволенню лише за період з 23 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року. Інфляційні втрати за зазначений період складають 74535,62 грн., виходячи із розрахунку (845 174 х1.08818968 - 845 174,00).Три проценти річних за зазначений період складають 23479,63 грн., виходячи із розрахунку (845 174 x 3 % x 338 : 365 : 100);
посилання на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги ту обставину, що відповідач на укладання договору не з`явилася з поважних причин,так як захворіла на COVID і вона про цю обставину попереджала позивачів листом- претензію, основний договір було не укладено з причин, які не залежали від відповідача не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в даному випадку не мають правового значення. Нормами ЦК України передбачено, що аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося;
твердження про те, що відповідачка намагалася урегулювати ситуацію мирним шляхом, намагалася повернути кошти позивачам, однак позивачі відмовилися прийняти належне виконання грошового зобов`язання, що виключає відповідальність відповідача є безпідставним та спростовується встановленими обставинами. У зв`язку із неповерненням грошових коштів в добровільному порядку позивачі вимушені були звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідачки сплаченого ними авансу. До ухвалення судового рішення по справі виконання зобов`язання з боку відповідачки не мало місця, як і не повернуті кошти на виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2022 року, яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_1 стягнуто авансову суму у розмірі 845 174,22 грн. Направлення листів претензій на адресу позивачів, якими пропонувалося погодити дату та місце передачі коштів, позивачами не отримані, про що зазначає представник відповідача в заяві, та і позивачі отримання таких пропозицій заперечують;
оскільки апеляційним судом встановлено неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального права, то є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення в частині стягнення індексу інфляції та 3% річних з ухваленням нового рішення.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, в якій просили:
постанову апеляційного суду скасувати
залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції;
стягнути з ОСОБА_3 витрати за подання касаційної скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
між Позивачами та Відповідачем не укладався а ні кредитний договір, а ні договір позики. При цьому законодавство України не містить у собі норми права, яка би прирівнювала аванс до позики чи кредиту. Також за своєю суттю обов`язок щодо повернення суми грошових коштів, отриманих як аванс, не можна розцінювати як грошове зобов`язання, що випливає з договору позики в розумінні статті 1048 ЦК України. Розмір і порядок одержання процентів за несвоєчасне повернення продавцем суми авансу укладеними сторонами попередніми договорами не передбачено. Аванс - це лише спосіб платежу, який не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. Особа, яка передала грошову суму як аванс у рахунок майбутніх платежів, має право вимагати повернення суми авансу в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання сторонами умов договору. У разі коли сторони домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, у якому вони передавалися. Стягнення грошової суми за попереднім договором, яка є авансом, не є наслідком порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором позики, оскільки ці дії вчиняються не на виконання взятих грошових зобов`язань щодо повернення суми позики, а з підстав неукладення сторонами основного договору купівлі-продажу нерухомого майна. Таким чином, перерахувавши суми інфляційних витрат та 3% річних з 23 березня 2021 року по 23 березня 2022 року та безпідставно застосувавши пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до правовідносин між Позивачами та Відповідачем апеляційний суд порушив матеріальне право України, фактично дискримінувавши права Позивачів на компенсацію втрат через винні дії Відповідача у зв`язку з неповерненням останнім авансу Позивачам. Також, маємо зауважити, що відповідно до інформації з Єдиного реєстру судових рішень це єдиний випадок відступлення апеляційною інстанцією від встановлених висновків Верховного суду та застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до повернення авансу та таких правовідносин;
в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, а саме: статті 625 ЦК України, яка застосована в Великою Палатою Верховного Суду в контексті обов`язковості її застосування за порушення грошових зобов`язань боржником за весь час прострочення: "згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України в частині визнання авансу та передплати за договорами купівлі-продажу нерухомості та попередніми договорами стосовно купівлі-продажу нерухомості-та в частині застосування, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до грошових зобов`язань не пов`язаних з наданням кредиту (позики) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судове рішення оскаржується в частині позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
31 січня 2024 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_5 звернулася із клопотанням про відкладення розгляду справи, в якому просив відкласти розгляд справи № 183/7850/22, призначений на 31 січня 2024 року.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
02 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3, яке підписане представником ОСОБА_5, про відкладення розгляду справи відмовити.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).