ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 643/1873/23
провадження № 61-9113св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Ситнік О. М.
суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Індустріально-Немишлянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харкова,
розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2023 року у складі судді Задорожної А. М.та постанову Харківського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П. та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту народження дитини, в якій просила встановити факт народження сина ОСОБА_2, дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження - місто Білгород, Білгородська область російської федерації (далі - рф), мати - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, батько - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування заяви зазначала, що вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 на початок повномасштабного вторгнення російських військ на територію України проживала у м. Вовчанську, який окупований першого дня вторгнення, тобто 24 лютого 2022 року. Під час окупації у м. Вовчанську не працював пологовий будинок, тому для прийняття пологів 11 серпня 2022 року її вивезли до м. Білгорода рф, де ІНФОРМАЦІЯ_1 в Білгородській обласній клінічній лікарні Святителя Іоасафа вона народила сина ОСОБА_4, що підтверджується випискою з історії розвитку новонародженого № 1478 нк2 від 16 серпня 2022 року та виписаним епікризом Перинатального центру вказаної лікарні. Під час виписки їй видано свідоцтво про народження дитини.
Вказувала, що після деокупації м. Вовчанська вона разом із своєю сім`єю виїхала до м. Харкова, де проживає як тимчасово переміщена особа. У зв`язку із втратою оригіналу свідоцтва про народження дитини, виданого у м. Білгороді рф, вона звернулася до Індустріально-Немишлянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харкова (далі - Індустріально-Немишлянський ВДРАЦС у м. Харкові СУМЮ м. Харкова) із заявою про видачу свідоцтва про народження дитини українського зразка, у чому їй відмовлено з тих підстав, що державна реєстрація народження дитини вже проведена на території іншої держави.
Зазначала, що позбавлена можливості засвідчити факт народження дитини в позасудовий спосіб.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2023 рокуу відкритті провадження у справі відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2023 року залишено без змін.
Відмову у відкритті провадження у справі суди мотивували тим, що подана ОСОБА_1 заява не може бути розглянута в порядку статей 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки факт народження сина заявниці підтверджений документально та мав місце не на тимчасово окупованій території України, а на території іншої держави. Заявниця звернулася до суду із заявою, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що законодавством України не передбачено іншого, крім судового, порядку встановлення факту народження дитини. Внаслідок військової агресії рф проти України народження її дитини на території рф було примусовим та вимушеним у зв`язку з окупацією м. Вовчанська.
Вона не має іншої можливості одержати дублікат втраченого свідоцтва про народження дитини; у заяві не просила встановити факт народження на тимчасово окупованій території України у порядку статті 317 ЦПК України, а просила суд вирішити заяву у порядку статті 315 ЦПК України, зазначивши місце народження дитини у м. Білгороді. Доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Невизначеність норм процесуального закону не може тлумачитись проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір (постанова Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 367/2656/20 (провадження № 61-16174св20)). Суди помилкового керувалися тим, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення факту народження особи на території іноземної держави, чим фактично вказали на необхідність отримання нею дублікату свідоцтва про народження дитини у м. Білгороді.
Від встановлення факту залежить виникнення особистих прав у її сина.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Московського районного суду м. Харкова.
10 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
10 липня 2023 року справу розподілено колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.
У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ступак О. В. 11 січня 2024 року проведено повторний автоматизований розподіл справи, для її розгляду визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Пророка В. В.
У зв`язку із увільненням від роботи судді Калараша А. А. на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони 16 січня 2024 року проведено повторний автоматизований розподіл справи, для її розгляду визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Пророка В. В.
Верховний Суд ухвалою від 17 січня 2024 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є громадянами України та батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до фотокопії свідоцтва про народження від 16 серпня 2022 року серії НОМЕР_1, виданого 93150023 Відділенням № 23 в міському окрузі "місто Білгород" Державного автономного закладу Білгородської області "Багатофункціональний центр надання державних і муніципальних послуг", ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження: рф, Білгородська область, місто Білгород, про що 16 серпня 2022 року складено актовий запис про народження № 110229315002300181003.
31 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Індустріально-Немишлянського ВДРАЦС у м. Харкові СУМЮ м. Харкова із заявою про видачу свідоцтва про народження дитини українського зразка.
Індустріально-Немишлянський ВДРАЦС у м. Харкові СУМЮ м. Харкова листом повідомив ОСОБА_1 про те, що державна реєстрація народження дитини проведена не на території України, тому відомості про державну реєстрацію народження ОСОБА_4 у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян відсутні, підстав для видачі повторного свідоцтва про народження дитини немає.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389ЦПК України.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 (ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку), 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).
Ця норма кореспондує із статтею 6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відмову у відкритті провадження у справі суди мотивували тим, що подана ОСОБА_1 заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки народження сина заявниці підтверджено документально (не потребує додаткового підтвердження) та сталося на території іншої держави.
Верховний Суд не погоджується із застосуванням судами пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у цій справі, з огляду на таке.
Відповідно до статті 49 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (далі - Женевська конвенція), стороною якої є Україна, забороняється, незалежно від мотивів, здійснювати примусове індивідуальне чи масове переселення або депортацію осіб, що перебувають під захистом, з окупованої території на територію окупаційної держави або на територію будь-якої іншої держави, незалежно від того, окупована вона чи ні.
Згідно із статтею 50 Женевської конвенції окупаційна держава повинна в співробітництві з державними та місцевими органами влади сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту. Окупаційна держава повинна вжити всіх необхідних заходів для полегшення процедури встановлення особи дітей та реєстрації їхніх сімейних зв`язків. Вона за будь-яких обставин не повинна змінювати їхнього громадянського статусу або вносити їх до списків підконтрольних їй формувань або організацій.
Рф відкликала заяву, яка була зроблена СРСР при ратифікації додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту прав жертв міжнародних військових конфліктів. На території рф також визнана недійсною постанова Верховної Ради СРСР від 04 серпня 1989 року № 303 "Про ратифікацію додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, яка стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру". Цей закон набув чинності 12 листопада 2019 року.
Відповідно до статей 3, 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина має бути зареєстрована відразу після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Відповідно до статті 6 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ "Про громадянство України" (далі - Закон № 2235-ІІІ) громадянство України набувається, зокрема, за народженням.
Згідно із статтею 7 Закону № 2235-ІІІ особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3, 4 статті 49 Цивільного кодексу України).