ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 339/282/20
провадження № 51-6102 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12017090160000462 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст постановлених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вказаним вироком також вирішено питання щодо цивільних позовів, судових витрат та долі речових доказів.
Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 02 серпня 2017 року о 13:45, не маючи посвідчення водія та стажу керування автомобілем відповідної категорії, керуючи автомобілем "Mazda 626", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі із с. Гузіїв у напрямку м. Болехів, порушуючи вимоги пунктів 1.2, 1.5, 2.1 а, 2.3 б, д, 10.1, 11.1, 12.1, 12.6 б, 13.3 Правил дорожнього руху, при наближенні до заокругленої праворуч ділянки дороги, проявив грубу неуважність, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати можливість контролювати та безпечно керувати транспортним засобом, перед зміною напрямку руху не переконався у тому, що це буде безпечним і не створить перешкод для інших учасників дорожнього руху, не дотримався безпечного бокового інтервалу, виїхав на зустрічну смугу руху, при цьому своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу, та допустив зіткнення із мотоциклом "МТ Дніпро" під керуванням водія ОСОБА_8, який рухався у зустрічному напрямку.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла "МТ Дніпро" ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажир вказаного мотоцикла ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2022 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що апеляційний суд не перевірив усіх доводів апеляційної скарги обвинуваченого, не надав на них вичерпної відповіді, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів у справі, а свого рішення належним чином не мотивував.
Звертає увагу, що місцевий суд, вказуючи про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6, послався на висновок інженерно-транспортної експертизи № СЕ- 19/109/13/3- 546 ІТ- 20 від 30 липня 2020 року, відповідно до якого причиною дорожньо-транспортної пригоди є невідповідність дій водія ОСОБА_10 вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху. У той же час місцевий суд не взяв до уваги висновок інженерно-транспортної експертизи № 4.2-824/18 від 06 лютого 2019 року, відповідно до якого причиною настання дорожньо-транспортної пригоди також є недотримання водієм ОСОБА_8 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху, оскільки під час допиту експерт ОСОБА_11 повідомив, що припустився механічної помилки в частині дослідження причини настання дорожньо-транспортної пригоди. Усупереч заявленому клопотанню сторони захисту, апеляційний суд відмовив у повторному допиті експерта, або навіть відтворенню технічного запису з його поясненнями, та погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині.
Стверджує, що місцевий суд у вироку безпідставно послався як на доказ на висновок інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/109/26-733 ІТ-19 від 28 листопада 2019 року, оскільки у ньому експертом зазначено, що дати відповідь на питання, що з технічної точки зору стало причиною дорожньо-транспортної пригоди, експертним шляхом не є можливим. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, однак в ухвалі не вказав, яким чином такий доказ доводить винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину.
Водночас, апеляційним судом не враховано, що експерт ОСОБА_12, який склав висновок інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/109/13/3-546 ІТ-20 від 30 липня 2020 року про порушення ОСОБА_6 п. 10.1 Правил дорожнього руху, за наявності таких самих вихідних даних та однакових поставлених слідчим перед експертом питань, раніше склав висновок інженерно-транспортної експертизи № СЕ- 19/109/26- 733 ІТ-19 від 28 листопада 2019 року про неможливість надати відповідь щодо причини дорожньо-транспортної пригоди. При цьому у висновку експерт самостійно визначив момент виникнення небезпеки для руху водія мотоцикла ОСОБА_8 та визначив причини настання дорожньо-транспортної пригоди.
Зазначає, що поза увагою судів залишилося те, що висновок інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/109/13/3-546 ІТ-20 від 30 липня 2020 року складений з урахуванням лише слідчих експериментів з потерпілими, без врахування показань ОСОБА_6 .
Наголошує, що апеляційний суд, посилаючись на постанови від 03 серпня 2017 року та 04 липня 2018 року про призначення слідчих ОСОБА_13 та ОСОБА_14, не надав відповіді на доводи обвинуваченого про відсутність таких процесуальних рішень у реєстрі матеріалів досудового розслідування, які до того ж, у порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), стороні захисту надані не були. Крім того, без відповідного процесуального реагування апеляційного суду залишилися доводи про відсутність повноважень на проведення досудового розслідування у слідчого ОСОБА_15, який проводив додатковий огляд місця події від 20 липня 2020 року.
У письмових запереченнях прокурор ОСОБА_16, а також представник потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_17, вказуючи про безпідставність касаційної скарги захисника, просять залишити її без задоволення.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор ОСОБА_5 заперечив щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, зазначає, що докази у цьому кримінальному провадженні отримані неуповноваженими суб`єктами, що тягне за собою визнання їх недопустимими.
Звертає увагу на те, що процесуальні документи про призначення слідчих ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 були відсутні у матеріалах кримінального провадження, оскільки відсутні у реєстрі матеріалів досудового розслідування, та стороні захисту у порядку ст. 290 КПК не відкривались. Крім того, зазначає, що без відповідного процесуального реагування апеляційного суду залишилися доводи про відсутність повноважень на проведення досудового розслідування у слідчого ОСОБА_15, який проводив додатковий огляд місця події від 20 липня 2020 року.
Перевіряючи ці доводи захисника, колегія суддів виходить з наступного.
Належний суб`єкт отримання доказів є одним із критеріїв їх допустимості у кримінальному провадженні.
Як вказала об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20, провадження № 51-1353кмо21) за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови.
Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.
У подальшому, об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17, провадження № 51-4963 кмо 20) уточнила зазначений вище висновок і вказала, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.
Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.
Окрім того, Верховний Суд висловив позицію, згідно з якою повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового "доручення", яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування (як у цій справі), не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні.
Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 серпня 2021 року (справа № 663/267/19, провадження № 51-3344 км 20)).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурором під час апеляційного розгляду надані:
- постанова про створення групи слідчих від 03 серпня 2017 року;
- постанова про створення (зміни) групи слідчих від 04 липня 2017 року;
- доручення про проведення досудового розслідування слідчому ОСОБА_15 від 20 травня 2020 року;
- постанова про призначення групи слідчих від 20 травня 2020 року.
Перевіряючи наведені доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції послався на подані прокурором під час апеляційного розгляду постанову заступника начальника СВ Долинського ВП Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 03 серпня 2017 року про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні № 12017090160000462, до якої входив слідчий ОСОБА_13, а також постанову начальника СВ Долинського ВП Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 04 липня 2018 року про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні № 12017090160000462, до якої входив слідчий ОСОБА_14 (т. 4, а. с. 169, 171).
Таким чином, перевіряючи доводи обвинуваченого на предмет визнання доказів недопустимими через їх отримання неуповноваженою особою, апеляційний суд послався на процесуальні документи, які вказують про наявність повноважень у слідчих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6, а тому обґрунтовано визнав такі доводи безпідставними.
Стосовно твердження захисника про те, що ухвала апеляційного суду не містить відповіді на доводи обвинуваченого про відсутність таких повноважень у слідчого ОСОБА_15, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на спростування доводів обвинуваченого прокурором до апеляційного суду було надано у тому числі й постанову заступника начальника СУ ГУНП в Івано-Франківській області від 20 травня 2020 року про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні № 12017090160000462, до якої входив слідчий ОСОБА_15 (т. 4, а. с. 167) і яка була предметом дослідження судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що незазначення в ухвалі апеляційного суду відповіді на довід обвинуваченого щодо повноважень у слідчого ОСОБА_15 на здійснення досудового розслідування, хоча і є недоліком процесуального рішення, але не спростовує загальний висновок апеляційного суду, який зроблений за результатами апеляційної перевірки про здійснення досудового розслідування уповноваженими суб`єктами.
Таким чином, стороною обвинувачення у процесуальному порядку підтверджено наявність відповідних повноважень у слідчого ОСОБА_15, а тому доводи касаційної скарги захисника про недопустимість доказів через їх отримання неуповноваженою особою, колегія суддів вважає безпідставними.
Стосовно не відкриття у порядку ст. 290 КПК процесуальних документів, які б підтверджували повноваження слідчих, з посиланням на відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування постанов від 03 серпня 2017 року та від 04 липня 2018 року про призначення слідчих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у кримінальному провадженні для проведення досудового розслідування, Суд зазначає наступне.
Кримінальному процесу як діяльності, спрямованій на досягнення передбачених ст. 2 КПК завдань, притаманна етапність (стадійність).
З огляду на структуру кримінального процесуального закону відкриття матеріалів іншій стороні (ст. 290 КПК) передує складанню обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування (ст. 291 КПК).
Відповідно до ч. 9 ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.
Кримінальне провадження не містить, а сторона захисту не надала перелік матеріалів із зазначенням їх найменування таких матеріалів на підтвердження або спростування факту не відкриття під час виконання вимог ст. 290 КПК постанов про призначення слідчих, а отже Суд не сприймає такі доводи як обґрунтовані, оскільки невиконання обов`язків стороною захисту позбавляє її можливості посилатися на недотримання стороною обвинувачення вищезазначених вимог КПК.
Доводи захисника про фальсифікацію матеріалів кримінального провадження також не вважає обґрунтованими, оскільки за своїм змістом вони є звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, яке потребує розслідування у порядку, передбаченому КПК.
Стосовно доводів про відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування інформації про прийняття постанов від 03 серпня 2017 року та від 04 липня 2018 року про призначення слідчих ОСОБА_13 та ОСОБА_14, колегія суддів зазначає наступне.
До числа функцій, властивих обвинувальному акту як документу, яким завершується досудове розслідування (ч. 4 ст. 110 КПК), відносяться наступні: 1) визначає межі судового розгляду; 2) служить гарантією для захисту обвинуваченого в суді; 3) гарантує розгляд всіх обставин кримінального провадження в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 2 ст. 109 КПК реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: 1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.