ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 333/323/22
провадження № 61-15483св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Дитячо-юнацька спортивна школа імені олімпійського чемпіона Юрія Лагутіна; Департамент спорту, сім`ї та молоді Запорізької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2023 року у складі судді Кулик В. Б. та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Гончар М. С., Онищенко Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дитячо-юнацької спортивної школи імені олімпійського чемпіона Юрія Лагутіна (далі - ДЮСШ ім. Ю. Лагутіна), Департаменту спорту, сім`ї та молоді Запорізької міської ради, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову посилався на те, що з 01 вересня 2005 року він працює тренером-викладачем у ДЮСШ ім. Ю. Лагутіна, яку з 01 липня 2016 року передано в оперативне управління Департаменту спорту, сім`ї та молоді Запорізької міської ради.
09 листопада 2021 року на підставі наказу № 04 к/тр його було відсторонено від посади тренера-викладача з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Відсторонення було здійснено на підставі статті 46 КЗпП, на виконання частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153, пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.
Зазначає, що вказаний наказ є незаконним, оскільки інформація про наявність щеплення від COVID-19 є персональними даними та конфіденційною інформацією, яка захищається законом, а тому ніхто не може вимагати її надання.
Вказував, що виключно Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлюється перелік обов`язкових щеплень, відповідно до якого щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим, а тому відсторонення його від роботи на підставі статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" є незаконним та безпідставним.
Відповідач порушив його право на працю, передбачене статтею 43 КЗпП України, оскільки відсторонення від роботи можливе лише з підстав, визначених статтею 46 КЗпП України.
Крім того, звертав увагу на той факт, що постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 було введено карантин, термін дії якого закінчився 28 лютого 2021 року, і в подальшому жодних постанов Кабінету Міністрів України, яким би встановлювався карантин на інший період не приймалось.
Внесення змін до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 є неприйнятним з огляду на положення закону, оскільки Кабінет Міністрів України вправі, відповідно до вимог частини першої статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", встановлювати та відміняти карантин, а повноважень продовжувати його дію, шляхом внесення змін до відповідних пунктів постанови, якою встановлювався карантин та визначався період його дії не наділений.
Також вважав, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи, зокрема з дати відсторонення його від посади - 09 листопада 2021 року по дату ухвалення судом рішення.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ № 04 к/тр від 09 листопада 2021 року директора ДЮСШ ім. Ю. Лагутіна про відсторонення від роботи ОСОБА_1, допустивши його до виконання посадових обов`язків;
- стягнути з Департаменту спорту, сім`ї та молоді Запорізької міської ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме відсторонення від роботи, з 09 листопада 2021 року по дату ухвалення судом рішення;
- стягнути з відповідачів судові витрати, у тому числі на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2023 року у задоволені позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що за характером виконуваних обов`язків тренера-викладача ДЮСШ ім. Олімпійського чемпіона Ю. Лагутіна, які пов`язані з безпосередніми контактами з дітьми та підлітками, ОСОБА_1 підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак після попередження про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 необхідних документів, що підтверджують отримання повного курсу вакцинації або довідки про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19 не надав.
Судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.
Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Узагальнені доводи касаційної скарги
26 жовтня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у вказаній справі.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
22 грудня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що з 01 вересня 2005 року позивач ОСОБА_1 працює тренером-викладачем у ДЮСШ ім. Ю. Лагутіна (наказ № 14 від 29 серпня 2005 року), яку з 01 липня 2016 року передано в оперативне управління Департаменту спорту, сім`ї та молоді Запорізької міської ради (рішення Запорізької міської ради від 30 червня 2016 року № 48, рішення Запорізької міської ради від 27 квітня 2016 року № 36).
Згідно з посадовою інструкцією № 3 від 31 серпня 2020 року тренера-викладача ОСОБА_1 до його посадових обов`язків належить: здійснювати набір у спортивну школу, секцію, групу спортивної й оздоровчої спрямованості дітей і підлітків, що бажають займатися фізичною культурою і спортом і не мають медичних протипоказань; проводити учбово-тренувальну і виховну роботу; використовувати різноманітні прийоми, методи і засоби навчання; проводити добір і спортивну орієнтацію найбільш перспективних для подальшого спортивного удосконалювання учнів; забезпечувати підвищення рівня фізичної, теоретичної, морально-вольової, технічної і спортивної підготовки учнів, зміцнення й охорону їх здоров`я в процесі занять, безпеку учбово-тренувального процесу; сприяти виключенню випадків застосування учнями різних видів допінгів; розробляти річні і поточні плани підготовки; вести систематичний облік, аналіз, узагальнення результатів роботи; використовувати у своїй роботі найбільш ефективні методи спортивної підготовки учнів і їх оздоровлення.
20 вересня 2021 року відбулось засідання тренерської ради ДЮСШ ім. Олімпійського чемпіона Ю. Лагутіна, порядок денний: обов`язкове щеплення проти COVID-19 працівників ДЮСШ ім. Олімпійського чемпіона Ю. Лагутіна; про допуск у зали ЗОШ не вакцинованих тренерів. Ухвалили: працівникам школи надати медичній сестрі ДЮСШ ОСОБА_2 документи, підтверджуючі проходження щеплення, в строк до 08 листопада 2021 року або довідку про абсолютне протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. У разі відсутності даних документів, директор видає наказ про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КзпП України. Серед присутніх на тренерській раді був і позивач ОСОБА_1 .
З наказу директора ДЮСШ ім. Олімпійського чемпіона Ю. Лагутіна ОСОБА_3 від 09 листопада 2021 року № 04 к/тр вбачається, що ОСОБА_1, тренера-викладача, було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати із 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19
Згідно з довідкою про середню заробітну плату (дохід) від 12 листопада 2021 року № 309 за вказаним місцем роботи ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за вересень 2021 року - 22 393,77 грн, за жовтень 2021 року - 22 393,77 грн.
22 листопада 2021 року ОСОБА_1 написав на адресу керівництва закладу повідомлення (вх. № 21 від 07 грудня 2021 року), в якому зазначив, що він планує щеплюватись від коронавірусної хвороби вакциною, котра пройде всі клінічні випробування та буде належним чином зареєстрована в державі Україна і коли на це буде саме його воля.
Позивачем на адресу директора ДЮСШ ім. Олімпійського чемпіона Ю. Лагутіна ОСОБА_3 було направлено заяву про неприпустимість будь-якого психологічного тиску та незаконність вимоги сертифікатів вакцинації (вх. № 20 від 07 грудня 2021 року), заперечення на наказ про відсторонення від роботи від 09 листопада 2021 року.
За вих. № 43 від 08 грудня 2021 року директором школи ДЮСШ ім. Олімпійського чемпіона Ю. Лагутіна ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 надано відповідь на його звернення.
Згідно з наказом директора ДЮСШ ім. Олімпійського чемпіона Ю. Лагутіна ОСОБА_3 від 28 лютого 2022 року № 01 к/тр ОСОБА_1 допущено до роботи із 01 березня 2022 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.