ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2024 року
м. Київ
справа №140/5638/23
адміністративне провадження № К/990/30780/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПУМБА ОІЛ" до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Дмитрука В.В. від 07.04.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Довгої О.І., Глушко І.В., Запотічного І.І. від 13.07.2023,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог
1. У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПУМБА ОІЛ" (далі також ТОВ "ПУМБА ОІЛ", Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі також ГУ ДПС, податковий орган, відповідач), у якому просило:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Волинській області від 20.01.2023 за №17-р в частині анулювання ліцензії ТзОВ "ПУМБА ОІЛ" за №03180314202100057 (внутрішній номер:113857) та за №03080314202100052 (внутрішній номер: 113854) на право роздрібної торгівлі пальним (далі також спірні, оскаржені розпорядження);
- зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області видалити з "Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним" інформацію щодо анулювання ліцензій за №№03180314202100057 (внутрішній номер:113857) та за №03080314202100052 (внутрішній номер: 113854) на право роздрібної торгівлі пальним.
2. 05.04.2023 позивач подав до Волинського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії спірних розпоряджень.
3. В обґрунтуванні вимог заяви Товариство зазначало, що здійснення позивачем господарської діяльності напряму залежить від наявності відповідних ліцензій на роздрібну торгівлю пальним, а їх анулювання призводить до зупинення такої діяльності.
4. Вважало, що прийняття відповідачем таких рішень зумовлює негативні для Товариства наслідки у вигляді втрати прибутку від здійснення господарської діяльності, несплати податків, неможливості виплати заробітної плати персоналу, простою обладнання, яке потребує постійного обслуговування, та введення простою на підприємстві, а також неможливості виконання зобов`язань щодо реалізації пального за укладеними правочинами.
5. Заявником зазначалось, що невжиття заходів забезпечення позову матиме наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, його працівників, а також правам та інтересам контрагентам ТзОВ "ПУМБА ОІЛ", тоді як для відновлення порушених прав Товариства необхідно буде докласти значних зусиль та витрат (відновити ті господарські відносини, які були з контрагентами в першу чергу, не допустити подальшого звільнення працівників).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2023, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2023, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПУМБА ОІЛ" про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію розпорядження Головного управління ДПС у Волинській області від 20.01.2023 за №17-р в частині анулювання ліцензії за №03180314202100057 (внутрішній номер 113857) та за №0308031420210052 (внутрішній номер 113854) на право роздрібної торгівлі пальним.
7. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ТОВ "ПУМБА ОІЛ" в межах власної господарської діяльності щодо роздрібної торгівлі пальним укладено ряд договорів поставки нафтопродуктів з суб`єктами господарювання, однак у зв`язку з анулюванням ліцензій та як наслідок неможливістю виконання зобов`язань перед контрагентами повідомлено про наступне розірвання таких договорів.
8. Суди відзначали, що оспорюване розпорядження унеможливлює для позивача здійснення торгівлі пальним й це зумовлює необхідність докладання ним значних зусиль та додаткових витрат, як для збереження наявного товару (пального) так і реалізації взятих на себе цивільно-правових та господарсько-правових зобов`язань.
9. Тому суд першої інстанції констатував, що виконання оспорюваного адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами заявника щодо зберігання пального та реалізацією взятих на себе цивільно-правових та господарсько-правових зобов`язань за укладеними договорами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, Головне управління Державної податкової служби України у Волинській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Судами попередніх інстанцій установлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю "ПУМБА ОІЛ" Головним управлінням ДПС у Волинській видано ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним (переоформлення) №03180314202100057 і №0308031420210052 терміном дії з 09.07.2021 до 09.07.2026.
12. Розпорядженням Головного управління Державної податкової служби у Волинській області від 20.01.2023 за №17-р анульовано вищевказані ліцензії у зв`язку з встановленням факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії. Витяги з цих розпоряджень надійшли у електронний кабінет позивача 27.03.2023.
13. У справі, що розглядається, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Державної податкової служби у Волинський області від 20.01.2023 №17-р в частині анулювання ліцензії №03180314202100057 (внутрішній номер 113857) та №0308031420210052 (внутрішній номер 113854) на право роздрібної торгівлі пальним.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
14. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме - частину другу статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України й не звернув увагу на те, що позивач не навів достатніх доказів в обґрунтування наявної очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
15. У відзиві на касаційну скаргу Товариство висловлено незгоду з такими доводами та вимогами касаційної скарги, які позивач вважає необґрунтованими.
16. Наполягає на тому, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, правильно виходили з того, що повне зупинення господарської діяльності з продажу пального у зв`язку з зупиненням дії ліцензій має вкрай негативні наслідки для позивача як суб`єкта господарювання, подолання яких вимагатиме у майбутньому докладання значних зусиль, якщо позов буде задоволено.
17. При цьому позивач звертає увагу, що спір у справі, яка розглядається, вже вирішено по суті на користь Товариства й з цього приводу ухвалені відповідні судові рішення, які набрали законної сили, у зв`язку з чим ТОВ "ПУМБА ОІЛ" переконане у відсутності підстав для задоволення касаційної скарги податкового органу.
18. ТОВ "ПУМБА ОІЛ" також просить під час розгляду цієї касаційної скарги врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах від 13.07.2022 у справі №240/26736/21 та від 11.01.2023 у справі №640/10679/22, у яких, за аналогічних доводів та при схожих обставинах підтримано висновки судів попередніх інстанцій стосовно наявності підстав для забезпечення позову.
19. У зв`язку з вищенаведеним ТОВ "ПУМБА ОІЛ" просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
20. Так, за приписами частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
21. За змістом пункту 1 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
22. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
23. Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частини перша, четверта - шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
24. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
25. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази
26. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, Верховний Суд виходить з такого.
27. Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом сформовано усталену правозастосовчу практику застосування наведених у попередньому розділі цієї постанови норм процесуального права, якими регламентовано питання вжиття судом заходів забезпечення позову.
28. Так, у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №640/9167/19 окрім іншого зазначено, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
29. У вищевказаній постанові Верховного Суду враховано й Рекомендації №R(89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, згідно з якими рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
30. Тобто заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
31. При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
32. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 (справа №826/8556/17) та від 25.04.2019 (справа №826/10936/18).
33. Окрім цього Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
34. У постанові Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №160/8226/20, колегія суддів зауважувала, що вказані заявником ознаки протиправності оскаржуваних дій та рішень відповідача та порушення ними своїх прав обґрунтовані посиланням на конкретні обставини справи та докази, а отже, за позицією Суду, вони підлягають доведенню у встановленому законом порядку на підставі належних та допустимих доказів і не є очевидними.
35. Розглядаючи у касаційному порядку вищенаведену справу, колегія суддів посилалася й на інші висновки щодо застосування норм права під час вирішення питання вжиття заходів забезпечення позову, зокрема на такі:
36. "Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Тому, відсутність особливого порядку відшкодування шкоди внаслідок необґрунтованого зупинення дії спеціального дозволу, на що посилався суд, не може бути підставою вжиття заходів забезпечення позову.
Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі." (справи №640/23179/19, №460/549/20, №826/16216/18).
37. Беручи до уваги приписи статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України та вищевикладені висновки Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів, у ракурсі зазначених заявником доводів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, вважає за необхідне зазначити таке.
38. Колегія суддів не вважає, що у справі, яка розглядається, заявником доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій встановлено і підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.
39. Так, аналіз норм частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що вжиття судом заходів забезпечення позову передбачається лише у двох випадках, а саме:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
40. У заяві ж Товариства не зазначено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову в цьому конкретному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
41. При цьому, згідно з висновками щодо застосування норм частини першої статті 4 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження", у її взаємозв`язку з частиною четвертою цієї ж статті (постанова Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №826/7925/17), органи державної виконавчої служби та в окремих випадках приватні виконавці здійснюють примусове виконання виключно тих судових рішень, резолютивна частина яких містить зобов`язання, що може бути виконане унаслідок застосування одного із заходів примусового виконання рішення.
42. У цій постанові колегія суддів зазначала, що з моменту набрання судовим рішенням про скасування індивідуального акта законної сили такий індивідуальний акт утрачає юридичне значення і не породжує будь-яких юридичних наслідків, за виключенням тих, що пов`язані з його скасуванням. Чинність індивідуального акта, скасованого рішенням суду, яке набрало законної сили, не залежить від волі суб`єкта владних повноважень, який його прийняв, чи волі інших осіб.
43. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб`єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій.
44. Колегія суддів відзначає, що з урахуванням обраного Товариством способу судового захисту та закріплених за адміністративними судами повноваженнями за результатом розгляду справи, у разі наявності підстав для задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправними та скасування індивідуальних актів, до яких належать й спірні розпорядження ГУ ДПС.