ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2024 року
м. Київ
справа № 369/8874/16-к
провадження № 51-3469км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013100010000423, щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Боярки Києво-Святошинського району Київської області, який проживає у АДРЕСА_1, раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
1. Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі статті 49, частини 5 статті 74 цього Кодексу ОСОБА_7 звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строку давності.
2. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 37 450 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
3. Вирішено питання про процесуальні витрати і речові докази.
4. За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин. 25 вересня 2011 року о 22:15 засуджений, керуючи технічно справним автомобілем марки Mercedes-Benz E 280, державний номерний знак НОМЕР_1, рухався по вул. К. Маркса у с. Віті Поштовій Києво-Святошинського району Київської області з боку автодороги Київ-Одеса у напрямку м. Боярки. ОСОБА_7 був неуважним і не стежив за дорожньою обстановкою, маючи можливість бачити, що у районі будинку № 41 праворуч відносно його руху у зустрічному напрямку тротуаром іде пішохід, який у районі будинку № 41 почав пересікати проїзну частину з правого боку на лівий. Після виникнення цієї небезпеки для руху ОСОБА_7, усупереч вимогам пунктів 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху автомобіля, аж до зупинки транспортного засобу, а з метою об`їзду пішохода застосував маневр ліворуч, унаслідок чого на зустрічній смузі скоїв наїзд на потерпілого.
5. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_8 було спричинено тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя у момент заподіяння.
6. Київський апеляційний суд ухвалою від 22 березня 2023 року залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
7. У касаційній скарзі захисник заявив вимогу скасувати ухвалу апеляційного суду на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
8. На обґрунтування зазначеної вимоги навів такі доводи:
8.1. апеляційний суд, усупереч вимогам частини 3 статті 404, статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), безпідставно відмовив у клопотанні сторони захисту про повторне дослідження доказів і не здійснив належної перевірки доводів апеляційної скарги захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину. У зазначеній скарзі сторона захисту наголошувала, що місцевий суд не врахував показань ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на попередніх стадіях процесу, у тому числі під час відтворення обстановки і обставин події, про застосування засудженим гальмування, а покладені в основу обвинувального вироку висновки автотехнічної і транспортно-трасологічної експертиз ґрунтуються на неповних або помилкових вихідних даних. На цих обставинах неодноразово акцентував увагу апеляційний суд в ухвалах від 20 грудня 2012 року про скасування обвинувального вироку від 25 вересня 2012 року та від 13 листопада 2013 року про залишення без зміни постанови місцевого суду від 03 вересня 2013 року, якою кримінальну справу щодо ОСОБА_7 було направлено на додаткове розслідування. Відповідні висновки апеляційного суду мають характер преюдиції, проте суд першої інстанції під час ухвалення вироку від 25 грудня 2022 року їх проігнорував;
8.2. суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано надали перевагу даним висновку транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 25 листопада 2014 року № 10756/12223 над результатами інших експертних досліджень, зокрема не прийняли до уваги дані висновку інженерно-технічної експертизи від 18 серпня 2014 року № 650 про відсутність у ОСОБА_7 технічної можливості уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування термінового гальмування;
8.3. органи досудового розслідування не здійснили перевірку доводів сторони захисту про перебування потерпілого на момент ДТП у стані алкогольного сп`яніння, не усунули розбіжності щодо слідової картини у протоколі огляду місця пригоди та схеми пригоди;
8.4. в обвинуваченні, визнаному судом доведеним, не зазначено, що ОСОБА_8 вибіг на проїзну частину у місці, не передбаченому для пішохідного переходу;
8.5. жоден із поданих сторонами і досліджених у судовому засіданні доказів не підтверджує, що ОСОБА_7 своїми діями створив небезпеку для руху, порушив вимоги ПДР, які перебували б у причинно-наслідковому зв`язку із ДТП, і в даній дорожній ситуації мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода.
Позиції учасників судового провадження
9. Прокурор вважав, що клопотання захисника про передачу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду кримінального провадження як такого, що містить виключну правову проблему, та касаційна скарга не підлягають задоволенню, а судові рішення слід залишити без зміни.
Мотиви Суду
Щодо клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду
10. Захисник у касаційній скарзі заявив клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо преюдиційності раніше прийнятих у цьому кримінальному провадженні рішень судів вищих інстанцій про направлення справи на новий судовий розгляд, а також рішень місцевого та апеляційного суду про направлення справи на додаткове розслідування за Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року (далі - КПК 1960 року). На переконання захисника, сформульовані у цих рішеннях висновки суду щодо оцінки доказів є обов`язковими для судів під час нового розгляду кримінального провадження.
11. Розглянувши зазначене клопотання, Суд вважає, що воно не підлягає задоволенню.
12. Відповідно до частини 5 статті 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
13. Підставами констатувати наявність у кримінальному провадженні виключної правової проблеми може бути неврегульованість чи недостатня врегульованість відповідного питання на нормативному рівні, існування прогалин у законодавстві і відсутність з цього питання сталої послідовної судової практики, зокрема протилежні підходи судів до застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
14. Захисник ОСОБА_6 наявність відповідних обставин не обґрунтував, а зазначене ним питання не є виключною правовою проблемою у розумінні частини 5 статті 434-1 КПК, оскільки воно чітко врегульоване законодавцем у спосіб, що виключає подвійне тлумачення. Згідно зі статтею 90 КПК лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, що набрало законної сили, яким установлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.
15. Разом із тим, відповідно до частини 2 статті 415 КПК апеляційний суд, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, не має права наперед вирішувати питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів і переваги одних доказів над іншими. Норми аналогічного змісту передбачались і в частині 3 статті 374 КПК 1960 року. У такий самий спосіб процесуальні повноваження суду були обмежені і в разі направлення справи на додаткове розслідування згідно зі статтями 256, 281 КПК 1960 року.
16. Таким чином, ухвали апеляційного суду про призначення нового розгляду у суді першої інстанції, а також постанови суду про направлення справи на додаткове розслідування за правилами КПК 1960 року і рішення судів вищого рівня про залишення їх без зміни взагалі не можуть і не могли містити висновків щодо оцінки доказів і встановлення наперед тих чи інших обставин у силу прямих заборон, установлених кримінальним процесуальним законом. Вирішення цих питань належало і належить до повноважень органів досудового слідства і суду першої інстанції під час додаткового розслідування і нового судового розгляду відповідно. Обов`язковими для органів досудового розслідування і суду першої інстанції є лише вказівки, викладені у зазначених вище судових рішеннях, щодо додаткового дослідження або з`ясування тих чи інших обставин, результати чого залежать від змісту й обсягу одержаних під час додаткового розслідування та/або поданих суду під час нового розгляду доказів, їх аналізу й оцінки. Невиконання цих вказівок становило і становить порушення прямих імперативних вимог частини 3 статті 415 КПК, частини 7 статті 374 КПК 1960 року і згідно з частиною 1 статті 412 КПК, частиною 1 статті 370 КПК 1960 року може бути підставою для скасування судового рішення.
17. Із огляду на зазначене Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_6 про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною 5 статті 434-1 КПК, - як такого, що містить виключну правову проблему.
Щодо доводів касаційної скарги
18. Відповідно до частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
19. При цьому, відповідно до статті 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
20. Згідно зі статті 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
21. Зі змісту статті 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, зокрема, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
22. Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам статті 370 КПК.
23. Крім того, відповідно до вимог статті 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути проаналізовані всі доводи апеляції, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
24. Разом із тим, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_7 за апеляційною скаргою його захисника, апеляційний суд зазначених вимог закону не дотримався.
25. Як видно з матеріалів справи, захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі на вирок суду першої інстанції наводив докладні доводи щодо неповноти судового розгляду і невідповідності фактичним обставинам кримінального провадження висновків суду про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення. Зокрема, сторона захисту акцентувала увагу на тому, що покладені в основу вироку результати експертних досліджень ґрунтуються на неповних або неправильних вихідних даних, зафіксованих у протоколах відтворень обстановки і обставин події з ОСОБА_7, свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_11 щодо характеру і швидкості руху потерпілого, моменту виникнення небезпеки для руху водія, завантаженості автомобіля, а також незастосування засудженим гальмування, а тому є недопустимими засобами доказування.
26. Всупереч вимогам статей 370, 419 КПК суд апеляційної інстанції зазначених доводів належним чином не перевірив, не дав на них вичерпних та переконливих відповідей, які б ґрунтувалися на повно, всебічно й об`єктивно з`ясованих обставинах, підтверджених поданими сторонами і дослідженими у судовому засіданні доказами.
27. Апеляційний суд визнав законним і обґрунтованим вирок, в основу якого покладено, зокрема, дані: протоколу відтворення обстановки і обставин події з ОСОБА_7 від 16 листопада 2011 року зі схемою, відповідно до яких місце наїзду автомобіля Mercedes-Benz E 280 на пішохода знаходилось на відстані 4, 4 м від правого краю проїзної частини відносно напрямку руху цього транспортного засобу (т. 3, а. с. 72-75); протоколів відтворення обстановки і обставин події зі свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_11 зі схемами, за якими місце наїзду транспортного засобу на потерпілого знаходилося на відстані 5 м від правого краю проїзної частини відносно напрямку руху автомобіля (т. 3, а. с. 78-84).
28. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, узяв до уваги як належні, допустимі і достовірні докази результати експертних досліджень, що ґрунтуються на вихідних даних, зафіксованих у зазначених вище протоколах відтворення обстановки і обставин події.
29. Зокрема, констатувавши винуватість засудженого у виникненні ДТП, суди вмотивували свої рішення даними: висновку судової автотехнічної експертизи від 26 грудня 2011 року № 1009 А, згідно з якими водій ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода як шляхом застосування термінового гальмування у момент виникнення небезпеки для свого руху, так і рухаючись без зміни напрямку свого руху ліворуч (т. 3, а. с. 90-93); висновку інженерно-транспортної експертизи від 20 січня 2013 року № 13 А про те, що наїзд автомобіля Mercedes-Benz E 280на пішохода ОСОБА_8 відбувся по вул. К. Маркса у с. Віті Поштовій у межах смуги для руху в бік автодороги Київ - Одеса, тобто на зустрічній смузі відносно напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 117-118).
30. Визнав апеляційний суд обґрунтованим і врахування місцевим судом у вироку висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 25 листопада 2014 року № 10756/1223, за яким: місце наїзду автомобіля Mercedes-Benz E 280 на потерпілого знаходилося до початку утворення зони осипу скла, на відстані не менше 4,9…5,3 м до розташування першого уламку скла фари, на зустрічній смузі відносно напрямку руху автомобіля; показання водія ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 під час відтворення обстановки і обставин події щодо розташування місця наїзду на потерпілого на смузі зустрічного руху на відстані від правого краю проїзної частини 4, 5 та 5 м відповідно не позбавлені технічної спроможності, а показання ОСОБА_7 під час слідчого експерименту 23 липня 2014 року про розташування місця ДТП на відстані 2, 7 м від правого краю проїзної частини є технічно неспроможними; у даній дорожній ситуації водій ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом виконання вимог пунктів 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, виконаний ним маневр автомобіля вліво був технічно необґрунтованим, і такі дії засудженого перебували у причинно-наслідковому зв`язку із ДТП (т. 1, а. с. 177-183; т. 4, а. с. 158-163).
31. Разом із тим, як видно з матеріалів справи, під час розгляду її судом першої інстанції сторона захисту подавала висновок автотехнічного експертного дослідження № ДА/38-12 від 19 жовтня 2012 року. Відповідно до цього висновку розташування місця наїзду автомобіля Mercedes-Benz E 280 на потерпілого у межах осипу скла, як це зазначено у наведених вище протоколах відтворення обстановки і обставин події з ОСОБА_7, свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10, виключене. Точка наїзду автомобіля на пішохода була розташована у поздовжньому напрямку не раніше ніж за 4, 4…5, 3 м перед першими уламками скла фари та правіше від нього і не далі, ніж 4, 0 м від правого краю проїзної частини відносно напрямку руху транспортного засобу. Якщо швидкість автомобіля була меншою, ніж 50…60 км/год, або осип належить уламкам вітрового скла, то така ж тенденція розташування точки наїзду на потерпілого поза межами осипу скла (раніше і правіше) буде збережена. Вирішити експертним шляхом питання про наявність чи відсутність у водія ОСОБА_7 технічної можливості уникнути ДТП неможливо.
32. Як зазначено у мотивувальній частині висновку, неможливість вирішення зазначеного вище питання зумовлена низкою недоліків документування огляду місця події та відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Так, протоколи згаданих слідчих дій не містять чітких і технічно обґрунтованих відомостей щодо механізму ДТП, який би описав і пояснив усі пошкодження транспортного засобу і тілесні ушкодження пішохода, траєкторію руху потерпілого та місце наїзду на нього, реальні час руху пішохода і відстань, яку він подолав, з моменту виникнення небезпеки для руху водія до моменту наїзду. Звернув увагу експерт і на невідповідність даних щодо характеру, локалізації пошкоджень автомобіля і слідової картини ДТП, зафіксованих у протоколі огляду місця події, на схемі і фототаблицях до нього (т. 1, а. с. 236-246).