ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 373/80/21
провадження № 61-18412св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державний реєстратор Комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Верестун Олексій Іванович, Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (після перейменування - Акціонерне товариство "Сенс Банк"),
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк", в інтересах якого діє адвокат Усікова Леся Олександрівна, на постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства (далі - КП) "Агенція адміністративних послуг"
Верестуна О. І. (далі - державний реєстратор), Акціонерного товариства (далі - АТ) "Альфа-Банк" (після перейменування - АТ "Сенс Банк") про скасування запису про право власності та визнання права власності.
В обґрунтування позову вказувала, що 11 грудня 2007 року ОСОБА_2 та
АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 402/101/07.
Належне виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вказаним договором забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 відповідно до укладеного позивачем та АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", договіру іпотеки № 04/1922.
23 серпня 2019 року рішенням державного реєстратора КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуна О. І. проведено державну реєстрацію прав на належну позивачу на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого
є АТ "Альфа-Банк".
Вказувала, що будь-яких повідомлень про вчинення вказаної дії позивач не отримувала. Вважає, що державний реєстратор здійснив реєстрацію права власності на спірну квартиру за банком з грубим порушенням її законних інтересів, а також прав її неповнолітньої онуки ОСОБА_3, місце проживання якої зареєстроване у вказаній квартирі.
Уточнивши позовні вимоги просила:
- визнати незаконним перехід права власності на квартиру
АДРЕСА_1
від ОСОБА_1 до АТ "Укрсоцбанк" (правонаступник АТ "Альфа-Банк"), зареєстрований державним реєстратором КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуном О. І., індексний номер 48370683, від 23 серпня 2019 року;
- скасувати запис про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за АТ "Укрсоцбанк", здійснений 21 серпня 2019 року державним реєстратором
КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуном О. І. (номер запису про право власності 32940110);
- визнати за нею право власності на вказану квартиру.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
від 6 травня 2021 року, ухваленим у складі судді Лебедя В. В., позов задоволено частково.
Скасовано запис про державну реєстрацію права власності на квартиру
АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк, здійснений
21 серпня 2019 року державним реєстратором (номер запису про право власності 32940110).
Відмовлено у задоволенні позову в частині визнання незаконним переходу права власності на квартиру та визнання права власності.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що всупереч статті 35 Закону України "Про іпотеку" банк не подав суду доказів направлення іпотекодавцю ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення, яка згідно з Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року (далі - Порядок № 1127), є обов`язковою при вирішенні питання про державну реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Суд першої інстанції зазначив, що підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком АТ "Укрсоцбанк" була реєстрація права власності на нього у позасудовому порядку, тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до правовідносин між іпотекодавцем та іпотекодержателем.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконним переходу права власності та визнання права власності на квартиру, суд першої інстанції зазначив про обрання позивачем неналежного способу захисту права.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено частково. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 6 травня 2021 року змінено та виключено з його мотивувальної частини висновок про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до правовідносин у цій справі. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та виключив відповідні мотиви з резолютивної частини рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2022 року представник АТ "Альфа-Банк" - адвокат Усікова Л. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 6 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 січня 2020 року
у справі № 201/344/18 (провадження № 61-47421св18), про те, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).
Заявник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції
висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 березня 2019 року
у справі № 522/24450/14 (провадження № 61-38762св18), про те, що сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Помилковими, на думку заявника, є висновки судів попередніх інстанцій про те, що неотримання іпотекодавцем письмової вимоги про виконання зобов`язання вказує на порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки такий висновок суперечить висновкам Верховного Суду, а саме:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року
у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18) зазначено про помилковість висновків судів про те, що відмова боржника від отримання письмової вимоги іпотекодержателя про виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, засвідчена працівником кур`єрської служби, свідчить про належне повідомлення боржника і дотримання вимог пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868);
- у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц
(провадження № 61-901св17) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно у зв`язку з відсутністю відомостей про отримання іпотекодавцем вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки;
- у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19
(провадження № 61-9991св20) Верховний Суд зазначив, що іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки тільки після направлення іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення, та неусунення іпотекодавцем порушення у тридцятиденний строк з моменту отримання такої вимоги, а державна реєстрація права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, здійснюється державним реєстратором після надання доказів про направлення такої вимоги іпотекодавцю та завершення тридцятиденного строку з моменту отримання такої вимоги;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року
у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) викладено висновок про те, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня
2009 року № 270. Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Заявник вказує про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про обов`язковість погодження оцінки предмета іпотеки, оскільки такі висновки суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 березня 2020 року у справі № 711/5575/18 (провадження № 61-10665св19) та від 8 квітня
2020 року у справі № 755/21962/15 (провадження № 61-15887св18).
Помилковими вважає заявник висновки суду апеляційної інстанції про порушення оспорюваним записом про державну реєстрацію права власності прав малолітньої особи на житло, оскільки такі висновки суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 2 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18 (провадження №61-1525св20).
Також, на думку заявника, висновок апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року
у справі № 369/382/17 (провадження № 14-389цс18).
Зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції того, що з 16 січня 2020 року (на час ухвалення судових рішень у даній справі) внесено зміни до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", після чого такого способу захисту права як скасування запису про державну реєстрацію закон не передбачає, тому обраний позивачем у цій справі спосіб захисту права є неефективним, що є підставою для відмови у задоволення позову. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах
від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19,
від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року
у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19,
від 3 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 18 листопада 2020 року
у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61-12287св20) та від 16 грудня 2020 року
у справі № 676/58/17-ц (провадження № 61-5047св20).
Також заявник вказує на відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 3 частини третьої
статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень", частини п`ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку"
(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:
- застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", частини п`ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку" (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 11 грудня 2007 року Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБСР) "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 402/101/07-Пі, відповідно до якого позичальник отримав
42 000 доларів США зі сплатою 13,50 процентів річних, а також комісій, в розмірі та порядку, визначених цим договором. Кінцевий термін повернення заборгованості - 10 грудня 2022 року.
11 грудня 2007 року АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1, укладено іпотечний договір № 04/І-922 (далі - Іпотечний договір), згідно з умовами якого іпотекодавець передала у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 двокімнатну квартиру
АДРЕСА_1 . Вказаний іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького міського нотаріального округу Київської області Почтарьовим С. О.
З копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9540970
від 11 січня 2006 року суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить вказана квартира. Підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу № 3107 від 29 грудня 2005 року.
Зі змісту підпункту 2.4.3 пункту 2.4, пунктів 4.1, 4.2 Іпотечного договору суди встановили, що іпотекодержатель має право, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.5 Іпотечного договору його сторони погодили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду (підпункт 4.5.1 Іпотечного договору); на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 4.5.2 Іпотечного договору); шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (підпункт 4.5.3 Іпотечного договору); шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" (підпункт 4.5.4 Іпотечного договору); шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (підпункт 4.5.5 Іпотечного договору).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 2 вересня 2019 року суди встановили, що державним реєстратором КП "Агенція адміністративних послуг" Верестуном О. І. 23 серпня 2019 року внесено
запис № 48370683 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на квартиру
АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк".
З копії довідки виконкому Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області за № 2819 від 12 листопада 2019 року суди встановили, що у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1, 1951 року народження, ОСОБА_2, 1986 року народження - дочка позивача, ОСОБА_3, 2008 року народження - онука позивача.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Щодо вирішення позовних вимог, пред`явлених до банку
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом
(стаття 3 Закону України "Про іпотеку").
За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" у редакції Закону, чинній на час укладення договору іпотеки, визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня
2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (далі - Закон № 800-VI) норми
статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Приписами статті 36 Закону України "Про іпотеку" у вказаній редакції Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.