ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 202/29556/13
провадження № 61-12349св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Сокуренко Євген Сергійович, на постанову Дніпровського апеляційного
суду від 22 червня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., та касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Труба Клавдія Борисівна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ
КБ "ПриватБанк"), звернулося з позовом до Публічного акціонерного
товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк"), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову вказувало, що 5 квітня 2007 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № 33МФ/2007, а 6 квітня 2007 року - договір про видачу траншу № 1-33МФ/2007, за умовами яких ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 200 000 доларів США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 4 квітня 2017 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором
5 квітня 2007 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 і ОСОБА_3,
а 20 жовтня 2010 року - з ПАТ "Акцент-Банк" укладено договори поруки.
ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 325 480,86 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 166 608,31 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 111 498,39 доларів США та пені - 47 374,16 доларів США, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня
2015 року, ухваленим у складі судді Мороза В. П., у задоволенні позову
АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з ненадання позивачем доказів на підтвердження обставин отримання ОСОБА_1 коштів за кредитною угодою та виконання останньою умов цього договору. Місцевий суд вважав необґрунтованою вимогу банку про солідарне стягнення заборгованості з поручителів, зазначивши, що поручителі уклали окремі договори поруки, тому вони не мають солідарної відповідальності між собою. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що порука ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є припиненою, оскільки вимогу до поручителів банк пред`явив після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку з моменту виникнення заборгованості ОСОБА_2 перед банком.
Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово.
Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № ЗЗМФ/2007 від 5 квітня 2007 року у розмірі 182 472 доларів США, що на час пред`явлення позову еквівалентно 1 457 951,28 грн (складається із заборгованості за кредитом у розмірі 166 608,31 доларів США, що еквівалентно 1 331 200,40 грн, та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 15 863,69 доларів США, що еквівалентно 126 750,88 грн), і пені
у сумі 14 508,61 грн.
Відмовлено у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ПАТ "Акцент-Банк".
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд зазначив, що з позичальника підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі, визначеному банком на 23 березня 2010 року, тобто на час пред`явлення позову у справі № 2-14250/2010 (2-6162/11) про дострокове стягнення кредиту в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність вимог банку про стягнення процентів за користування кредитом та пені, нарахованих після пред`явлення позову про дострокове стягнення всієї заборгованості, оскільки зазначені складові боргу нараховані після закінчення строку кредитування. Також суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та
ПАТ "Акцент-Банк" у зв`язку з припиненням їх поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції вказав про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до обґрунтованих позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не зверталася з відповідною заявою до суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У липні 2021 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Сокуренко Є. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року в частині відмови у стягненні
з ОСОБА_1 процентів і пені, нарахованих після пред`явлення позову у листопаді 2010 року, і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову до неї у повному обсязі.
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Сокуренко Є. С., мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), про те, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність у розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Сокуренко Є. С. зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18), про те, що виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України та умовам кредитного договору, які передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, і сторони ці умови не оспорювали, тому разом зі стягненням заборгованості суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті.
На думку адвоката Сокуренка Є. С., суд апеляційної інстанції не надав оцінки умовам кредитного договору про те, що нарахування пені можливе протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно бути виконане (пункти 6.1, 6.2,
6.3 кредитної угоди), та не врахував висновків Верховного Суду щодо тлумачення подібних умов договору, які викладені у постанові від 6 листопада 2019 року
у справі № 755/15219/15-ц (провадження № 61-30365св18).
Крім цього, представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Сокуренко Є. С. вказує про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та у справі № 373/2054/16-ц
(провадження № 14-446цс18), про те, що у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті товарів, робіт, послуг, а також оплати праці; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику.
У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Труба К. Б. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б. мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про можливість подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності виключно у суді першої інстанції, оскільки такий висновок суперечить висновкам, викладеним
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року
у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), та висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження № 61-3872св18).
Адвокат Труба К. Б. вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 травня 2019 року
у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18), про те, що єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та фактичного виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду,
викладеним у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19).
Крім того, представник ОСОБА_1 - адвокат Труба К. Б. зазначила, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (постанова апеляційного суду не містить посилання на розрахунок заборгованості, який суд взяв до уваги). Також вказує, що в ухваленні судового рішення апеляційного суду брали участь судді, яким було заявлено відвід.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2022 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Сокуренко Є. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б., в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 6 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника АТ КБ "ПриватБанк" - адвоката Сокуренка Є. С.
Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника АТ КБ "ПриватБанк" - адвоката Сокуренка Є. С. були доводи заявника про:
- неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої
Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18), та постанові Верховного Суду від 6 листопада
2019 року у справі № 755/15219/15-ц (провадження № 61-30365св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 7 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б.
Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б. були доводи заявника про:
- неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої
Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року
у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18), від 17 грудня 2020 року
у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19), від 25 липня 2018 року
у справі № 522/31199/13-ц (провадження № 61-3872св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та необґрунтоване відхилення клопотання про застосування позовної давності (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 5 квітня 2007 року
АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № 33МФ/2007, а
6 квітня 2007 року - договір про видачу траншу № 1-33МФ/2007, за умовами яких ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 200 000 доларів США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 4 квітня 2017 року.
Договором про видачу траншу сторони погодили, що строки повернення траншу кредиту та процентів встановлюються Графіком погашення кредиту, процентів та винагороди (додаток № 1 договору), зі змісту якого суди встановили, що останній платіж за кредитом боржник зобов`язаний здійснити 25 квітня 2017 року.
Апеляційний суд встановив, що пунктом 7.1 кредитного договору та
пунктом 5.1 договору про видачу траншу сторони погодили строк дії цих договорів - до повного виконання позичальником своїх кредитних зобов`язань.
На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором 5 квітня 2007 року АТ КБ "ПриватБанк" уклав з ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 окремі договори поруки.
20 жовтня 2010 року АТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" уклали договір поруки № 167, яким забезпечено належне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 33МФ/2007 від 5 квітня 2007 року в межах 10 000 грн.
Зі змісту поданого позивачем розрахунку суди встановили, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаними договорами банком нарахована заборгованість, яка на 18 липня 2013 року становить 325 480,86 доларів США та складається із: 166 608,31 доларів США заборгованості за кредитом; 111 498,39 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом та 47 374,16 доларів США пені.
Апеляційний суд встановив, що 12 листопада 2010 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агенство "Верус", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про дострокове стягнення усієї заборгованості за кредитною угодою № 33МФ/2007
від 5 квітня 2007 року (справа № 14250/2010 (2-6162/11)). Вказаним позовом банк просив стягнути з відповідачів заборгованість, що виникла на 23 березня 2010 року,
у розмірі 206 396, 34 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом (178 858,31 доларів США), заборгованості за процентами за користування кредитом (15 863,69 доларів США) та пені (1 816,03 доларів США).
Суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 31 березня 2011 року вказану позовну заяву повернено
АТ КБ "ПриватБанк".
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву позивача на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Труби К. Б., суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року
у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) викладено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".