ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 462/3251/22
провадження № 61-11321св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у складі колегії суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні прав власника житла та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,03 га (кадастровий номер 4610165500:05:001:1145), з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
23 квітня 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (далі - Львівський МНО) Кваснікевич Л. І.
Відповідно до умов вказаного договору, сторони мали у майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,03 га, (кадастровий номер 4610165500:05:001:1145), з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та житлового будинку, який знаходиться на зазначеній земельній ділянці, не пізніше 23 квітня 2022 року.
Позивач також стверджував, що основний договір між сторонами укладений не був, проте відповідач разом із сім`єю вселився та проживає в будинку, у добровільному порядку звільнити його відмовляєтсья.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_4 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди в користуванні його будинком за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідача з цього житла.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Залізничний районний суд міста Львова рішенням від 14 грудня 2022 року (у складі судді Колодяжного С. Ю.) позов ОСОБА_6 задовольнив.
Усунув ОСОБА_5 перешкоди в здійсненні ним прав власника житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 з цього будинку.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що взяті на себе зобов`язання за попереднім договором щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки і житлового будинку ОСОБА_2 належним чином не виконав, а саме лише укладення попереднього договору не дає підстави для проживання відповідача у спірному будинку. Тому позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Богомазова І. О., оскаржив його до апеляційного суду.
Львівський апеляційний суд постановою від 29 червня 2023 року рішення Залізничного районного суду міста Львова від 14 грудня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оплата більше 40 % домовленої вартості спірного житла у якості забезпечувального платежу за попереднім договором, проведення відповідачем ремонтних робіт у спірному житлі, оплата ним комунальних послуг та неодноразові звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_6 з метою мирного (досудового) врегулювання спору свідчать про те, що ОСОБА_2 не ухилявся від виконання своїх зобов`язань за попереднім договором та укладення основного договору, а затримка у виконанні вказаних зобов`язань виникла не з вини відповідача, а у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а саме введенням на всій території України воєнного стану.
Зокрема, апеляційний суд вказав, що введення в Україні 24 лютого 2022 року воєнного стану суттєво ускладнило можливість виконання умов попереднього договору купівлі-продажу спірних житлового будинку і земельної ділянки щодо укладення основного договору до 23 квітня 2022 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2023 року, ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від: 14 лютого 2018 року у справі № 926/2343/16, 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18, 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21, 19 серпня 2022 року у справі № 908/2287/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Вказує також, що апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, не встановивши нових обставин, підтверджених належними доказами, та переоцінивши наявні у справі докази, скасував законне рішення суду першої інстанції.
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідач також зазначає, що спірний житловий будинок, в якому останній проживає зі своєю сім`єю, є їх єдиним житлом. Вказує, що його дружина та неповнолітня дочка знялися з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ще у травні 2023 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 11 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував матеріали цивільної справи із Залізничного районного суду міста Львова.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 18 грудня 2023 року призначив справу до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 квітня 2021 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі?продажу земельної ділянки та житлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського МНО Кваснікевич Л. І.
Відповідно до умов договору, сторони мали у майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,03 га, кадастровий номер - 4610165500:05:001:1145, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та житлового будинку, який розташований на зазначеній земельній ділянці, не пізніше 23 квітня 2022 року.
В рахунок належних за основним договором платежів на підтвердження зобов`язання і забезпечення його виконання з метою забезпечення реалізації своїх дійсних намірів щодо купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки та своєї платіжної спроможності, відповідач за домовленістю сторін сплатив позивачу грошові кошти в сумі 982 247 грн, що становить еквівалент 35 000 дол. США за офіційним курсом НБУ на день платежу, до підписання попереднього договору. Дану суму сторони договору розцінили як забезпечувальний платіж в рахунок майбутнього договору купівлі-продажу.
На час укладення попереднього договору будинок перебував на стадії будівництва. 30 червня 2022 року за ОСОБА_7 було зареєстроване право власності на цей будинок.
Після укладення попереднього договору відповідач із сім`єю став проживати у спірному будинку, проводячи одночасно ремонтні роботи.
Після настання обумовленого попереднім договором терміну укладення основного договору - 23 квітня 2022 року, відповідач відмовився укласти основний договір, посилаючись на відсутність у нього коштів з огляду на запровадження воєнного стану, що вважає форс-мажорними обставинами, і продовжує проживати в спірному житлі і на час розгляду справи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо суті заявлених вимог
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частина перша статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Попередній договір щодо купівлі-продажу об`єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та, у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Права власника житлового будинку, квартири також визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законодавством.
Згідно із частиною першою статті 109 ЖК України, виселення із займаного приміщення допускається з підстав, встановлених законом.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) викладено висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Як встановлено судами, 23 квітня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали попередній договір купівлі продажу земельної ділянки та житлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського МНО Кваснікевич Л. І.
Відповідно до умов вказаного договору, сторони зобов`язалися у майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,03 га (кадастровий номер 4610165500:05:001:1145), з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та житлового будинку, який знаходиться на зазначеній земельній ділянці, не пізніше 23 квітня 2022 року.
На час укладення попереднього договору будинок перебував на стадії будівництва.
Установлено, що після укладення попереднього договору відповідач із сім`єю став проживати у спірному будинку, сплачував за електроенергію.
Проте, після настання обумовленого попереднім договором терміну укладення основного договору, відповідач відмовився укласти основний договір, посилаючись на відсутність у нього коштів з огляду на запровадження воєнного стану, що вважає форс-мажорними обставинами, продовжуючи проживати в спірному житлі.
Право приватної власності позивача на спірне нерухоме майно було належним чином зареєстроване 30 червня 2022 року, що підтверджується витягом № 304179863 від 04 липня 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 2.2 попереднього договору від 23 квітня 2021 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_2, сторони зобов`язались укласти основний договір не пізніше 23 квітня 2022 року. В той же час, розділом 6 цього договору регулюються форс-мажорні обставини, за змістом пункту 6.1 якого сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо вказане невиконання є наслідком обставин непереборної сили, які перебували поза волею та контролем сторін (стихійне лихо, війни, військові операції будь-якого характеру, страйки, а також акти державних органів, що перешкоджають виконанню умов цього договору).
Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 як на підставу відмови у задоволенні позову, посилався на пункт 6.1 попереднього договору, стверджуючи, що саме форс-мажорні обставини перешкодили йому укласти з позивачем в обумовлений строк договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,03 га (кадастровий номер 4610165500:05:001:1145), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та житлового будинку, який знаходиться на зазначеній земельній ділянці. Посилався на те, що ринок нерухомості перестав повноцінно працювати, зокрема, відсутність доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно унеможливило укладення угод щодо купівлі-продажу будь-якої нерухомості. Вказував, що кошти, які планував отримати від реалізації власної нерухомості, мали бути спрямовані на виконання попереднього договору з подальшим укладенням основного договору купівлі-продажу домоволодіння ОСОБА_8 .
Задовольняючи позов, місцевий суд не взяв до уваги наведені відповідачем доводи, враховуючи те, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс?мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а оцінюється судом з урахуванням встановлених обставин справи у сукупності з іншими доказами. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.