ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 298/1398/21
провадження № 61-13661св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Марчишак Юрій Михайлович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2023 року у складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Кожух О. А., Фазикош Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Філія "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця") про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання допустити до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що наказом (розпорядженням) Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця" від 01 липня 2020 року № 792-ОС ОСОБА_1 в порядку переведення з Виробничого підрозділу "Вокзал станції "Ужгород"" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" прийнята з 01 липня 2020 року на посаду касира локації на вокзалі станції "Ужгород".
Наказом (розпорядженням) Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" від 10 грудня 2021 року № 1443-ОС "Про відсторонення від роботи" ОСОБА_1 відсторонена від роботи касира локації на вокзалі станції "Ужгород" з 11 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до надання одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або протипоказань до його здійснення, або електронного COVID-сертифіката про одужання у мобільному застосунку "Дія" (з визначеним терміном дії).
З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 11 грудня 2021 року.
Позивач вважала, що вказаний наказ виданий з порушенням трудового законодавства.
Наказ (розпорядження) відповідача про відсторонення працівника від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 не передбачений ані внутрішніми нормами філії, ані чинним законодавством. Цей наказ є безпідставним, дискримінаційним, порушує права та свободи людини і громадянина, суперечить Конституції України, законам України, іншим нормативно?правовим актам, а також чинним для України міжнародним договорам.
Як на підставу для відсторонення позивача від роботи відповідач послався, зокрема, на статтю 46 КЗпП України, яка передбачає можливість такого відсторонення працівника у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Жодної з таких підстав для відсторонення позивача від роботи не було.
Норми статті 46 КЗпП України не передбачають відсторонення працівника від роботи за ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти хвороби COVID-19, а законами України таке обов`язкове профілактичне щеплення не передбачене і в порядку, встановленому статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", до обов`язкового календаря профілактичних щеплень не включене.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила суд:
визнати протиправним та скасувати наказ від 10 грудня 2021 року № 1443-ОС "Про відсторонення від роботи", виданий Виробничим підрозділом "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця";
зобов`язати Філію "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" допустити до роботи касира локації на вокзалі станції "Ужгород" Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" ОСОБА_1 та виплатити їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Великоберезнянський районний суд Закарпатської області рішенням від 27 квітня 2022 року (у складі судді Лютянської М. С.) позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував наказ від 10 грудня 2021 року № 1443-ОС "Про відсторонення від роботи", виданий Виробничим підрозділом "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця".
Зобов`язав Філію "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи (середній заробіток за час вимушеного прогулу) з 10 грудня 2021 року до 23 березня 2022 року.
Стягнув з Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" в дохід держави судовий збір у розмірі 2 481 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не дотримав процедури відсторонення працівника від роботи, а саме не підтвердив факт ознайомлення позивача з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 або надання довідки про абсолютні протипоказання щодо цього.
Вимога позивача про зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.
Також вказав, що вимога позивача про зобов`язання відповідача допустити її до роботи не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що відповідач видав наказ та допустив позивача до роботи з 24 березня 2022року.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ "Укрзалізниця" оскаржило його в апеляційному порядку.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 17 липня 2023 року апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" задовольнив частково. Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 27 квітня 2022 року скасував. Провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі; тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. Тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2023 року, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Марчишак Ю. М., просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 640/3452/19 (провадження № 14-583цс19) та від 31 січня 2020 року у справі № 523/5596/18 (провадження № 14-600цс19), постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20);
- пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини першої статті 255 та частини четвертої статті 377 ЦПК України;
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укрзалізниця" на рішення суду першої інстанції. Натомість повинен був відмовити у відкритті апеляційного провадження, оскільки наведені причини пропуску на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, на думку заявниці, є неповажними, введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду. Заявниця посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22).
У касаційній скарзі заявниця вказує на те, що апеляційний суд, всупереч статті 8 Закону України "Про судовий збір", безпідставно задовольнив клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу про відстрочення сплати судового збору, та відстрочив таку сплату за подання апеляційної скарги на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 27 квітня 2022року до ухвалення рішення у цій справі. У цій справі позов про захист трудових прав пред`явлений позивачем, а не особою, яка подала апеляційну скаргу, та водночас не надано належних доказів про відсутність у цієї особи фінансової можливості сплатити судовий збір. До того ж положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності відповідного майнового критерію.
Крім того, заявниця у касаційній скарзі звертає увагу на безпідставне посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14?399цс18) та постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61?16459сво20), адже у цих справах питання про закриття провадження у справі не вирішувалось. Разом із тим апеляційний суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 31 січня 2020 року у справі № 523/5596/18 (провадження № 61-600цс19) та від 27 листопада 2019 року у справі № 640/3452/19 (провадження № 14?583цс19).
У касаційній скарзі заявниця зазначає, що апеляційний суд мотивував постанову тим, що у справі відсутній належний відповідач, оскільки заявлений позивачем відповідач є філією, а не окремою юридичною особою, а тому наявні підстави для застосування пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Проте, на переконання заявниці, заявлений у позовній заяві відповідач - Філія "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", код ЄДРПОУ 41022900, не може вважатись неналежним відповідачем, оскільки саме до його складу входить Виробничий підрозділ "Вокзал станції "Ужгород"" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", начальник якого наділений повноваженнями приймати на роботу, звільняти з роботи, виплачувати заробітну плату, відсторонювати та допускати до роботи тощо.
Водночас у судовому засіданні апеляційного суду 18 березня 2022 року брав участь представник ОСОБА_2, а наявна у справі довіреність підтверджує, що він є представником АТ "Укрзалізниця". Таким чином, АТ "Укрзалізниця" фактично брало участь у розгляді справи і могло реалізувати всі надані законодавством України права. Крім того, беззаперечним фактом, на думку заявниці, є те, що АТ "Укрзалізниця" є юридичною особою, до складу якої входить такий відокремлений підрозділ, як Філія "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", а тому АТ "Укрзалізниця" не потрібні будь-які довіреності чи процесуальні дії для представлення інтересів своєї філії в суді, під час здійснення яких воно виступає як юридична особа.
АТ "Укрзалізниця" не обґрунтовувало свою апеляційну скаргу відсутністю належного відповідача у справі та не просило суд закривати провадження у справі, отже, апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги.
Також заявниця вказує, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Позивач зазначила, що АТ "Укрзалізниця", яке фактично брало участь під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, жодних заперечень з приводу того, що позов заявлений до неналежного відповідача не висловлювало.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2023 року АТ "Укрзалізниця" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Апеляційний суд установив, що наказом (розпорядженням) Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" від 01 липня 2020 року № 792-ОС ОСОБА_1 в порядку переведення з Виробничого підрозділу "Вокзал станції "Ужгород"" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" прийнята з 01 липня 2020 року на посаду касира локації на вокзалі станції "Ужгород".
Наказом (розпорядженням) Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" від 10 грудня 2021 року № 1443-ОС "Про відсторонення від роботи" ОСОБА_1 відсторонена від роботи касира локації на вокзалі станції "Ужгород" з 11 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до надання одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або протипоказань до його здійснення, або електронного COVID-сертифіката про одужання у мобільному застосунку "Дія" (з визначеним терміном дії).
З огляду на зміст вказаного наказу ОСОБА_1 відсторонена від роботи у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID?19, згідно зі статтею 46 КЗпП України, абзацу 2 частини першої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", підпунктів 2, 3 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, керуючись Статутом АТ "Українська залізниця", Положенням про Філію "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця", у зв`язку з набранням чинності 09 грудня 2021 року наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393, що розширює перелік осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, на підставі складеного акта про невиконання зобов`язання та ухилення від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, з яким працівник був ознайомлений 27 листопада 2021 року.
Відповідно до медичного висновку від 02 грудня 2021 року № Х7СВ?98МВ?8МКВ?НТНМ у період з 02 до 10 грудня 2021 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатна.
У період з грудня 2020 року до листопада 2021 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 290,53 грн.
23 березня 2022 року наказом № 209-ОС Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" допущено касира ОСОБА_1 до роботи з 24 березня 2022 року, позивач продовжує працювати на своїй посаді.
Згідно з посадовою інструкцією ОСОБА_1, затвердженою начальником Виробничого підрозділу "Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті" Філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" 01 червня 2020 року, призначення на посаду касира локації на базі вказаного виробничого підрозділу, переведення та звільнення з посади здійснюється наказом цього виробничого підрозділу з дотриманням вимог КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.