ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 916/3389/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "ВГК" - Мельник М.М., адвокат (ордер від 24.01.2024),
відповідача - 1 - комунального підприємства "Одестранспарксервіс" - Попова І.С., в порядку самопредставництва,
відповідача - 2 - ОСОБА_1 - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу комунального підприємства "Одестранспарксервіс"
на рішення господарського суду Одеської області від 06.04.2023 (суддя Рога Н.В.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 (головуючий суддя: Філінюк І.Г., судді: Аленін О.Ю., Разюк Г.П.)
у справі № 916/3389/22
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВГК" (далі - ТОВ "ВГК")
до комунального підприємства "Одестранспарксервіс" (далі - КП "Одестранспарксервіс") та ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 )
про визнання протиправними дій, визнання недійсною додаткової угоди та визнання діючим договору.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "ВГК" звернулося до суду з позовом до КП "Одестранспарксервіс" та ОСОБА_1 про: визнання протиправними дій ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування, яка укладена КП "Одестранспарксервіс" та ТОВ "ВГК" в особі директора ОСОБА_1, згідно з якою (додатковою угодою від 01.04.2021) було вирішено питання про припинення дії названого договору достроково за взаємною згодою сторін; визнання недійсною додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування; визнання діючим договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 на період дії воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що предмет додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування підпадає під встановлене обов`язкове надання згоди загальними зборами учасників ТОВ "ВГК" директору названого товариства на вчинення, укладання, пролонгацію чи розірвання даного договору, відповідно директор товариства не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні додаткової угоди до договору від імені Товариства. Загальними зборами Товариства у подальшому не приймалося рішення про схвалення додаткової угоди до договору. Водночас позивач зазначає, що на договір від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 поширюється дія Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також положення постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна в період воєнного стану", у зв`язку з чим просив суд визнати договір від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 діючим на період дії воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Одеської області від 06.04.2023 зі справи № 916/3389/22, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2023, позов задоволено частково: визнано недійсною додаткову угоду від 01.04.2021 № 1/21 до договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування; визнано діючим договір від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 на період дії воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування. У решті у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі КП "Одестранспарксервіс", з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи про те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 924/678/18, від 15.01.2020 у справі № 924/491/17 щодо застосування приписів статей 92, 203 Цивільного кодексу України.
З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо неможливості застосування положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у правовідносинах щодо надання права на організацію та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування.
Крім того, за доводами скаржника, протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 КП "Одестранспарксервіс" було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 Одеської міської ради, оскільки, на думку КП "Одестранспарксервіс", рішення суду апеляційної інстанції у цій справі безпосередньо впливає на права та обов`язки Одеської міської ради; судом апеляційної інстанції не прийняті доводи, покладені в обґрунтування поданого клопотання та здійснено формальний розгляд поданої заяви, з однобічним врахуванням виключно позиції позивача у справі.
Доводи інших учасників справи
Від ТОВ "ВГК" 27.12.2023 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просило Суд поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу; судові рішення попередніх інстанцій зі справи залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ухвалою Суду від 09.01.2024 зі справи задоволено клопотання ТОВ "ВГК" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та повернуто без розгляду аналогічне клопотання КП "Одестранспарксервіс" (у зв`язку зі зверненням із вказаним клопотанням у непередбачений процесуальним законодавством спосіб).
Згідно з протокольною ухвалою Суду від 11.01.2024 клопотання КП "Одестранспарксервіс" про відкладення судового засідання залишено без розгляду.
Розгляд касаційної скарги 11.01.2024 та 25.01.2024 відкладався.
Згідно з ухвалою Суду від 26.01.2024 зі справи задоволено клопотання ТОВ "ВГК" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Згідно з протокольною ухвалою від 01.02.2024 відзив ТОВ "ВГК" прийнятий Судом до розгляду, оскільки, з урахуванням дати отримання названим товариством ухвали Суду (12.12.2023 згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення), відзив поданий ТОВ "ВГК" у межах строку, визначеного частиною восьмою статті 165 ГПК України. З огляду на викладене, клопотання названого товариства про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу Суд залишив без розгляду.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 № 1251-УІ "Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі" вирішено затвердити Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі та затверджено Типовий договір балансоутримання місць для паркування.
Відповідно до розділу 2 Положення організація та розміщення майданчиків для платного паркування та спеціально відведених автостоянок здійснюється на підставі Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 08.04.2011 № 520-VI, і схеми розміщення майданчиків для платного паркування транспортних засобів та спеціально відведених автостоянок (далі - Схема), узгодженої та затвердженої в установленому порядку (пункт 2.1). Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, затверджується рішенням Одеської міської ради, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів (пункт 2.2). Зміни та доповнення до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, вносяться на підставі рішення Одеської міської ради (пункт 2.3).
Згідно з пунктом 1.3 Положення оператор (платник збору за місця для паркування транспортних засобів) - юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи-підприємці, які згідно з рішенням Одеської міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках; уповноважений орган - комунальне підприємство, визначене Одеською міською радою для здійснення організації та експлуатації місць для паркування у м. Одесі, яке може залучати інших суб`єктів господарювання (операторів).
Відповідно до пункту 5.5 Положення оператори майданчиків для платного паркування в місті Одесі визначаються на конкурсних засадах, передбачених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 11.11.2005 № 160 "Про затвердження Положення про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об`єктів благоустрою населених пунктів".
Переможці конкурсу укладають договори балансоутримання місць для паркування з уповноваженим органом.
01.03.2017 ТОВ "ВГК" (Оператор) та КП "Одестранспарксервіс" (Уповноважена особа) укладений договір № 43/п-дн-2017/03-01 балансоутримання місць для паркування (далі - Договір), відповідно до умов якого Уповноважена особа надає право Оператору організовувати та провадити діяльність із забезпечення платного паркування транспортних засобів на місцях для паркування згідно з Переліком майданчиків для платного паркування (додаток № 1).
Відповідно до пункту 1.2 Договору Оператор здійснює обслуговування (експлуатацію) місць для паркування з метою надання платних послуг з користування майданчиками для платного паркування та перерахування збору за місця для паркування транспортних засобів у розмірі та порядку, передбаченому розділом 3 цього договору "Розмір і порядок розрахунків".
Згідно з пунктом 6.1.Договору термін його дії визначається з моменту введення в експлуатацію майданчика для паркування, але не пізніше 15.05.2017, строком на 5 років.
01.04.2021 ТОВ "ВГК" (Оператор) в особі директора ОСОБА_1, що діяв на підставі Статуту та КП "Одестранспарксервіс" (Уповноважена особа) уклали додаткову угоду № 1/21 до Договору, згідно з якою вирішили припинити дію Договору за згодою сторін.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 21.12.2020 учасниками ТОВ "ВГК" проведені загальні збори з порядком денним: визнання недійсним Протоколу загальних зборів учасників від 17.12.2020; визначення повноважень директора товариства з урахуванням вимог статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"; визначення механізму виконання вимог статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
На зазначених зборах учасниками прийнято рішення щодо встановлення обов`язкового надання згоди загальними зборами учасників ТОВ "ВГК" директору товариства на вчинення, укладення, пролонгацію чи розірвання всіх правочинів товариства, у тому числі, шляхом підписання додаткових угод, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності.
Також вирішено запровадити наступний механізм виконання вимог статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю": вчинення, укладання, пролонгацію чи розірвання всіх правочинів товариства та додаткових угод до них, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь-які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, здійснення обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, здійснюється лише за наявності згоди загальних зборів учасників товариства директору товариства; пролонгацію чи розірвання вже укладених товариством правочинів та додаткових угод до них, що стосуються основних видів діяльності товариства, укладених правочинів, на підставі яких товариство бере на себе будь які фінансові зобов`язання, в тому числі, але не виключно, на отримання кредитних коштів, оренди, надання послуг, здійснення обслуговування, експлуатації, а також правочинів, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, здійснюється лише за наявності згоди загальних зборів учасників товариства директору товариства.
Згідно із заявами свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (засновники ТОВ "ВГК"), останні не надавали згоду на дострокове припинення дії Договору, у зв`язку з тим, що діяльність ТОВ "ВГК" в межах виконання зазначеного Договору була одним з основних доходів Товариства.
Відповідач-2 - ОСОБА_1, згідно із заявою, що надійшла до суду першої інстанції 28.02.2023, підтвердив те, що укладаючи від імені Товариства додаткову угоду від 01.04.2021 до Договору, діяв поза межами повноважень.
Загальними зборами ТОВ "ВГК" не приймалося рішень щодо схвалення додаткової угоди від 01.04.2021 до Договору щодо дострокового припинення дії цього договору.
З посиланням на те, що директор ТОВ "ВГК" ОСОБА_1. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності при підписанні додаткової угоди до Договору від імені Товариства, позивач звернувся з цим позовом до суду.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Спір у справі виник з приводу наявності/відсутності підстав для визнання протиправними дій ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до Договору; визнання недійсною додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до Договору; визнання діючим договору від 01.03.2017 № 43/п-дн-2017/03-01 на період дії воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування.
Верховний Суд зазначає, що предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції, згідно з яким частково задоволені позовні вимоги та постанова апеляційного господарського суду, згідно з якою це рішення залишено без змін.
Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Однією з вимог касаційної скарги є визнання протиправними дій ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до Договору.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Згідно зі статтею 21 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Водночас судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання про те, чи підлягає спір в частині вимоги про визнання протиправними дій ОСОБА_1 в частині підписання додаткової угоди від 01.04.2021 № 1/21 до Договору розгляду в порядку господарського судочинства.
Крім того, згідно із загальними (універсальними) висновками Верховного Суду, які послідовно викладалися у постановах Верховного Суду, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разів неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Водночас судами попередніх інстанцій у розгляді справи не встановлено, чи передбачений нормами ЦК України та Господарського кодексу України такий спосіб захисту як визнання Договору діючим та чи є такий спосіб захисту ефективним.
Судами залишено поза увагою те, що вказана вимога за своєю правовою природою є вимогою про визнання (встановлення) юридичного факту (тобто факту, який має юридичне значення), у вигляді визнання договору діючим, а підтвердження (визнання) чи, навпаки, непідтвердження факту не є належним способом судового захисту прав та/або законних інтересів і не може здійснюватися як результат розгляду відповідної позовної вимоги. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2021 зі справи № 904/4644/20.
З огляду на викладене, в аспекті заявленої вимоги про визнання Договору діючим передчасним є надання висновку Верховного Суду щодо можливості/неможливості застосування положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у правовідносинах щодо надання права на організацію та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування до вирішення судом питання щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту про визнання Договору діючим.
Скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи про те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 924/678/18, від 15.01.2020 у справі № 924/491/17 щодо застосування приписів статей 92, 203 ЦК України.