ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 242/5372/20
провадження № 61-9935св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідач -Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Серафимовича Леоніда Вікторовича на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 07 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Черкова В. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої загибеллю цивільної особи внаслідок скоєння терористичного акту.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок терористичного акту, вчиненого невідомими особами, під час артилерійського обстрілу м. Гірник Донецької області вбито її матір - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 16 лютого 2015 року, а також лікарським свідоцтвом про смерть № 35 від 16 лютого 2015 року.
Вказувала на те, що неможливість усунення негативних наслідків, завданих смертю матері, зумовило нервовий стрес та викликало вимушені зміни у звичайному способі життя, що призвело до втрат немайнового характеру.
Посилалася на відповідні норми ЦК України, Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України), Закону України "Про боротьбу з тероризмом" й зазначала, що відсутність відповідного спеціального закону, передбаченого статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", на підставі якого може стягуватися моральна шкода родичам загиблих осіб від терористичних актів, не може бути перешкодою для захисту її прав. Також посилалася на норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила стягнути з Держави Україна на її корись за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичний актом, що призвів до загибелі її матері, та невиконанням державою позитивних зобов`язань, у розмірі 1 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку в Державній казначейській службі України.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач у поданих до суду документах не вказувала і не доводила, що відповідачам було чи мало бути відомо про загрози для життя її матері під час артилерійського обстрілу м. Гірник Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_2, що відповідачі були обізнані про можливість обстрілу м. Гірник ІНФОРМАЦІЯ_2 і могли вжити, але не вжили заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для життя її матері. Також позивач не обґрунтувала порушення Державою Україною її позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя матері. Загибель матері та виконання Державою Україною позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя матері позивачки не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку. Висновок психологічного експертного дослідження складений через шість років після смерті матері і не може бути доказом того, що саме внаслідок протиправних дій Держави Україна чи за наявності вини її посадових осіб позивачці завдано моральних страждань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Серафимович Л. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що матір позивачки загинула на підконтрольній території України, а тому наявні правові підстави для відповідальності Держави України за неналежне виконання позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя.Держава Україна належним чином не виконала свій позитивний процесуальний обов`язок щодо забезпечення об`єктивного та ефективного розслідування факту загибелі матері позивача.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) від 13 лютого 2015 року, (у кримінальному провадженні, яке внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України)ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок здійснення артилерійського обстрілу у м. Гірник Донецької області загинуло п`ять осіб, серед яких ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є матір`ю позивача.
Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1, виданого 16 лютого 2015 року виконкомом Гірницької міської ради м. Селидове Донецької області, а також копією лікарського свідоцтва про смерть № 35 від 16 лютого 2015 року, виданого Селидівським відділенням судово-медичної експертизи, де вказано, що причиною смерті ОСОБА_2 стало осколкові поранення отримані від розриву бойового снаряду.
За даним фактом ІНФОРМАЦІЯ_2 внесено відповідні відомості в ЄРДР за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України (терористичний акт, що призвів до загибелі людини). Позивач була залучена потерпілою у вищезазначеному кримінальному провадженні згідно її заяви від 20 січня 2020 року.
Згідно з висновком експерта № 14-20 за результатами проведення психологічної експертизи, який складений 10 лютого 2021 року експертом Бюро психологічних досліджень Журавльової М. О., досліджувана ситуація у ОСОБА_1 призвела до змін в психоемоційному стані, до індивідуально-психологічних проявів, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок загибелі матері. Визначено попередній орієнтовний (можливий) розмір грошового еквіваленту моральних страждань у розмірі 600 000,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Щодо права ОСОБА_1 на відшкодування державою моральної шкоди, заподіяної загибеллю ОСОБА_2 унаслідок терористичного акта, на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).
Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 1207 цього Кодексу у редакції, чинній до 03 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).
Відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Проаналізувавши положення статті 1177 ЦК України у редакції, чинній до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13, поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, ЄСПЛ зазначив, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування.
ЄСПЛ зазначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави.
З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України" (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08 і від 16 грудня 2014 року у справі "Золотюк проти України" (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
Частина перша статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом").
З огляду на зміст вказаних приписів Закону України "Про боротьбу з тероризмом" реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.
Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
Більше того, у законодавстві України відсутня не лише процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі "Будченко проти України" (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України").
За усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно"
(див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому, як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ
у справі "Копецький проти Словаччини", § 35).
Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заява № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).
Отже, передбачене у статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від Держави України відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачу внаслідок загибелі її матері під час терористичного акта в період проведення антитерористичної операції незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачки щодо права вимоги на підставі Закону України "Про боротьбу з тероризмом" до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із загибеллю матері у період проведення антитерористичної операції.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (провадження № 12-23гс20), від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".
Щодо порушення державою права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції та статтею 27 Конституції України
ОСОБА_1 заявила у позові вимоги про стягнення з Держави України на відшкодування моральної шкоди, завданої їй терористичним актом, що призвів до загибелі її матері, посилаючись на те, що Держава Україна є відповідальною за порушення права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції.
Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).
Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини (частини перша та друга статті 27 Конституції України).
Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя (речення перше та фрагмент речення другого частини першої статті 2 Конвенції).
Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення антитерористичної операції, Операції об`єднаних сил (далі - ООС)), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Тим більше не означає таке автоматичне порушення і загибель людей на території, яку держава у межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції; див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ щодо прийнятності у справі "Україна проти росії (щодо Криму)" (Ukraine v. russia (re Crimea)) від 16 грудня 2020 року, заяви № 20958/14 і 38334/18, § 303-352). Так само не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення у межах кордонів України (зокрема і у періоди проведення антитерористичної операції, ООС) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.