ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 819/1983/17
касаційне провадження № К/9901/50933/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 (головуючий суддя - Мікула О.І., судді - Курилець А.Р., Кушнерик М.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 15.06.2017 №2081-03, №2082-03.
На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що нежитлові будівлі, які є приватною власністю позивача і не використовуються ним з комерційною метою, а саме: ангар та їдальня-гараж, мають господарське призначення та не підпадають під оподаткування, або ж для оподаткування має застосуватись ставка - 0,01% відповідно до рішення Великобережецької сільської ради № 616 від 02.06.2015, як для "господарських (присадибних) будівель". Позивач вважає, що контролюючий орган безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі, які належать позивачу до "інших будівель", внаслідок чого протиправно застосував ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Тернопільській окружний адміністративний суд рішенням від 21.12.2017 позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 15.07.2017 №2081-03, №2082-03.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі до "інших будівель" та протиправно застосував ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, оскільки нежитлові будівлі, а саме: ангар та їдальня-гараж, відносяться до господарських будівель, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Львівській апеляційний адміністративний суд постановою від 18.04.2018 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції висновувався на помилковості висновків суду першої інстанції з підстав того, що з матеріалів справи не вбачається, що нежитлові будівлі платника відносяться до господарських (присадибних) будівель. Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідач правомірно застосував ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 0,2% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, зазначену у рішенні Великобережецької сільської ради №616 від 02.06.2015, як для "інших будівель", а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті правомірно.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на залишення судом апеляційної інстанції поза увагою його доводів про несвоєчасність отримання ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень (а саме 20.07.2017). Скаржник доводить, що нежитлові будівлі, а саме: ангар та їдальня-гараж були придбані ним для ведення особистої господарської діяльності (для зберігання садово-городнього ренаменту, будівельних матеріалів, дров, зберігання транспортних засобів, харчування і ночівлі будівенльників та для власних потреб), проте контролюючий орган безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі, які належать позивачу, до "інших будівель", внаслідок чого протиправно застосував ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.05.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просив залишити його без змін та відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2024 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 31.01.2024, під час якого суд дійшов висновку про необхідність призначення справи до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 01.02.2024.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірив повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач є власником нежитлових будівель, а саме: нежитлової будівлі - ангару загальною площею 1019,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 з, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02.11.2015 індексний номер 46774283; їдальні-гаражу загальною площею 392,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02.11.2015, індексний номер 46777074.
Рішенням Великобережецької сільської ради від 02.06.2015 №616 встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб за 1 кв.м. загальної площі об`єкта: для житлової нерухомості в розмірі 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для нежитлової нерухомості, а саме для господарських (присадибних) будівель в розмірі 0,01 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для будівель торгівельних в розмірі 0,5 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для інших будівель в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.06.2017:
№2081-03, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на суму 1081,73 грн (392,5 кв.м х 2,7 грн) виходячи з розміру 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для "інших будівель".
№2082-03, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на суму 2808,92 грн (1019,2 кв.м. х 2,7 грн), виходячи з розміру 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для "інших будівель".
За наслідками адміністративного оскарження зазначених рішень, ДФС України рішенням від 19.10.2017 №13792/Д/99-99-ІІ-02.01-14 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишила без змін.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.
За правилами підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп.266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Згідно з пунктом 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 (надалі також - ДК 018-2000), будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".