ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 580/4249/20
адміністративне провадження № К/990/16492/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.
розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін як суд касаційної інстанції адміністративну справу №580/4249/20
за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2021, ухвалене у складі: головуючого судді Руденко А.В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2021, ухвалену у складі: судді-доповідача Кузьмишиної О.М., суддів Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державного агентства резерву України (далі -Держрезерв, відповідач) з вимогами: стягнути середній заробіток за час затримки виконання постанови Золотоніського районного суду Черкаської області від 16.06.2006 у справі № 2-а-52/2006 про поновлення на попередній роботі за період з 01.04.2010 по 31.12.2020 у розмірі 1 894 063,54 грн.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що постановою Золотоніського районного суду Черкаської області від 16.06.2006 у справі №2-а-52/2006 його було поновлено на посаді заступника голови Державного комітету України з державного матеріального резерву - директора Департаменту стратегічного планування, фінансування та бухгалтерського обліку, проте станом на день звернення до суду відповідач, який є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву, наказ про поновлення на роботі не прийняв.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Указом Президента України від 10.06.2005 № 931\2005 ОСОБА_1 призначений заступником голови Державного комітету України з державного матеріального резерву - директором Департаменту стратегічного планування, фінансування та бухгалтерського обліку.
4. Наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву від 31.03.2006 № 210-к позивача звільнено з посади заступника голови - директора Департаменту стратегічно планування, фінансування та бухгалтерського обліку у зв`язку із скороченням посади.
5. Постановою Золотоніського міськрайонного суду від 16.06.2006 у справі № 2а-52/200619 визнано нечинним та скасовано наказ Державного комітету України з державного матеріального резерву від 31.03.2006 №210-к про звільнення позивача та поновлено його на попередній роботі.
6. Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області 14.08.2006 видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови Державного комітету України з державного матеріального резерву - директора Департаменту стратегічного планування, фінансування та обліку з 31.03.2006, на виконання якого відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби 04.09.2006 відкрито виконавче провадження № 264/6.
7. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби від 20.08.2014 закрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 14.08.2006 №2а-52 у зв`язку з тим, що рішення суду боржником не виконане і його виконання без участі боржника неможливе; направлено подання до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві для вирішення питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності винних посадових осіб за невиконання рішення суду.
8. Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30.03.2010 у справі № 2а-2/2010 стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період 01.04.2006 до 30.03.2010 у розмірі 68 064,48 грн.
9. Посилаючись на те, що рішення Золотоніського міськрайонного суду від 16.06.2006 у справі № 2а-52/200619 про поновлення на роботі відповідач так і не виконав, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
10. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 позов задоволено частково:
- стягнуто з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі №2-а-52/200619 від 16.06.2006 про поновлення на посаді за період з 01.07.2020 по 09.04.2021 в сумі 13 301,44 грн.
- позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 01.04.2010 по 30.06.2020 у розмірі 1 880 762,10 грн залишено без розгляду.
11. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду про поновлення позивача на роботі на момент звернення позивача до суду залишилося не виконаним, що є підставою для застосування положень статті 236 Кодексу законів про працю України та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
12. Водночас суд першої інстанції уважав, що за юридичною природою середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці".
13. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідні позовні вимоги про стягнення середнього заробітку можуть бути заявлені у строки, встановлені у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України, - протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
14. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за період понад три місяці до дня звернення до суду заявлені за межами строку звернення до суду, у зв`язку з чим підлягають залишенню без розгляду, адже поважних причин пропуску зазначеного строку позивач не повідомив.
15. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2021 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
16. Суд апеляційної інстанції підтримав позицію суду першої інстанції про те, що з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі позивач до суду міг звернутися у тримісячний строк, установлений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.
17. Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 20.08.2014 №11045750 виконавче провадження з виконання виконавчого листа Золотоніського міськрайонного суду від 14.08.2006 року №2а-52 закінчено у зв`язку з неможливістю його виконання, а відповідно до чинного на той час Закону України "Про виконавче провадження" звершене виконавче провадження" не може бути розпочато знову.
18. Посилаючись на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виконання рішення Золотоніського міськрайонного суду щодо поновлення позивача на посаді закінчено, передбачені законом заходи щодо виконання судового рішення вичерпані, а тому правові підстави для порушення позивачем питання стосовно стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі відсутні.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
19. Від позивача 30.06.2022 до Суду надійшла касаційна скарга, у якій позивач просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2021 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
20. Ухвалою Суду від 18.07.2022 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
21. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А.
22. За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суди попередніх інстанцій застосували частину другу статті 233 та статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування висновку щодо застосування указаних норм у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема, від 22 квітня 2021 року в справі № 826/8789/18, від 27 травня 2021 року в справі № 460/52/20, від 30 червня 2021 року в справі № 640/7825/19.
23. Позивач зазначає, у що вказаних судових рішеннях викладеного висновки про те, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника є спором про оплату праці, а тому до таких правовідносин належить застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
24. Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
25. У зв`язку з тривалою непрацездатністю судді Кашпур О.В., розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівник секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31.01.2024 призначений повторний автоматизований розподіл справи №580/4249/20.
26. За наслідками повторного автоматизованого розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
27. Відповідно до частини першої статті 236 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
28. Частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
29. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
VI. Позиція Верховного Суду
30. Спір у цій справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду про поновлення на роботі, а касаційна скарга стосується питання строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку, передбаченого статтею 236 КЗпП України, та можливості застосування вказаної статті у випадку закінчення примусового виконання судового рішення про поновлення на роботі в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
31. Так, відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не є спором про оплату праці, а тому відповідні вимоги мають бути заявлені у строки, встановлені у частині першій статті 233 КЗпП України.
32. Визначаючи природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в аспекті застосування статті 233 КЗпП України, якою визначені різні строки звернення до суду з позовами про стягнення заробітної плати та про захист трудових прав, не пов`язаних із оплатою праці, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 зазначила, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. За цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій, має безумовне право на отримання заробітної плати.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України (до внесення до неї змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.
33. У постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду не надавала безпосередньої оцінки природі середнього заробітку у разі затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі, адже вказана справа стосувалася, передусім, розмежування середнього заробітку, передбаченого статтею 235 КЗпП України (за вимушений прогул), та статтею 117 КЗпП України (за нездійснення розрахунку при звільненні) для цілей застосування статті 233 КЗпП України.
34. Водночас висновки, викладені у вказаній постанові, свідчать про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) та середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України) мають однакову природу, адже обидві статті гарантують працівникові оплату праці за час, протягом якого він з вини роботодавця не працював: у першому випадку - у зв`язку з незаконним звільненням, у другому - із зволіканням виконання рішення суду про поновлення на роботі.