ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 638/5446/22
провадження № 51-4092км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2022 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022222060000162, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Курилівка Куп`янського району Харківської області та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати адміністративно-розпорядчі посади на строк 10 років з конфіскацією майна.
Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу; початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він з початку липня 2022 року, перебуваючи на території м. Куп`янська, Харківської області, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій умисел, добровільно надав згоду представникам окупаційної адміністрації РФ на призначення та займав керівну посаду в.о. керівника Комунального підприємства "Благоустрій міста" самопроголошеної "військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області" у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора, що створена представниками держави-агресора РФ на тимчасово окупованій території м. Куп`янська Харківської області, та отримував заробітну плату в російських рублях.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 06 квітня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий судовий розгляд у Червонозаводському районному суді м. Харкова.
Суть його доводів зводиться до тверджень про порушення правил підсудності під час розгляду кримінального провадження щодо нього, отримання документів на підтвердження його винуватості в непроцесуальний спосіб, вручення йому підозри і проведення досудового розслідування щодо нього неуповноваженою особою, а також про суворість призначеного йому судом покарання.
Як зазначає ОСОБА_7, відповідно до ч. 9 ст. 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у редакції Закону № 2462-IX обвинувальний акт за його обвинуваченням мав бути направлений на розгляд суду, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення, тобто до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області. Як убачається з розпорядження Голови Верховного Суду від 18 березня 2022 року № 11/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану", територіальна підсудність справ Куп`янського міськрайонного суду Харківської області змінена Верховним Судом на Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, а тому останній і мав розглядати справу стосовно нього.
На переконання засудженого, досліджені судом документи, які покладені в основу його винуватості, отримано в непроцесуальний спосіб та без попереднього дозволу суду.
Вказує про порушення правил підслідності, передбачених ст. 216 КПК, а саме проведення досудового розслідування кримінального провадження щодо нього слідчими органу поліції, а не слідчими органів безпеки.
За обґрунтуванням засудженого, досудове розслідування кримінального провадження стосовно нього проводилося неуповноваженим органом, а тому суд на підставі ст. 87 КПК мав визнати недопустимими докази, покладені в основу його винуватості.
Стверджує, що він є раніше несудимою особою, страждає на хронічні та невиліковні хвороби, має на утриманні хвору дружину, а також сина, який продовжує навчання в умовах війни, в результаті його дій не спричинено нікому шкоди, а тому вважає, що до нього можливо застосувати звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення й призначити новий судовий розгляд у Червонозаводському районному суді м. Харкова.
Як і засуджений, захисник стверджує, що суди попередніх інстанцій порушили правила підсудності, встановлені з 18 березня 2022 року Верховним Судом та Вищою радою правосуддя. Вказує, що на цей час справи, підсудні Куп`янському міськрайонному суду Харківської області, розглядає Червонозаводський районний суд м. Харкова, до якого і має бути направлена справа стосовно його підзахисного.
Захисник піддає сумніву показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Вважає, що покладені в основу винуватості його підзахисного докази не вказують на "добровільність" дій ОСОБА_7 .
Стверджує про відсутність у діянні засудженого таких обов`язкових ознак складу кримінального правопорушення, як добровільність зайняття посади та посада, пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.
Вказує, що займана ОСОБА_7 посада була номінальною, яку він зайняв під психічним та фізичним тиском окупантів.
На переконання ОСОБА_6, апеляційний суд не провів повного безпосереднього дослідження доказів.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7, навівши відповідні пояснення, підтримали подані ними касаційні скарги в повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_5 висловив заперечення проти задоволення касаційних скарг захисника та засудженого.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновку,що касаційні скарги захисника та засудженого не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За приписами ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
За статтею 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 та правильності кваліфікації інкримінованого йому діяння
Сторона захисту вказує, що докази, покладені в основу винуватості ОСОБА_7, є недопустимими та неналежними, зокрема не вказують на "добровільність" зайняття засудженим посади. Крім того, як зазначає касатор, покладені в основу винуватості ОСОБА_7 письмові докази є недопустимими через те, що отримані в непроцесуальний спосіб. Також захист стверджує, що ОСОБА_7 через психічний примус і погрози фізичною розправою зайняв посадув.о. керівника Комунального підприємства "Благоустрій міста" самопроголошеної "військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області" у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора.
Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційних скарг і з урахуванням особливостей касаційного перегляду, про які зазначено вище, не погоджується із цими твердженнями захисту з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК, ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, постановляючи вирок, місцевий суд урахував показання ОСОБА_7, який не визнав винуватості і вказав, що дійсно працював з липня 2022 року на посаді в.о. керівника Комунального підприємства "Благоустрій міста" самопроголошеної "військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області" у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора, що створена представниками держави-агресора РФ на тимчасово окупованій території м. Куп`янська Харківської області, та отримував заробітну плату в розмірі 40 000 руб. Крім того, зазначив, що брав участь у нарадах, які проходили в "управлінні житлово-комунального господарства військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області".
Крім того, суд зважив на показання свідків: ОСОБА_8, яка вказала, що бачила на огорожі власного домоволодіння підписане повідомлення про необхідність сплати орендної плати до КП "Благоустрій"; ОСОБА_9 (керуючого у справах Куп`янської міської ради), який пояснив, що під час зустрічі ОСОБА_7 повідомив йому про своє призначення на посаду в. о. керівника Комунального підприємства "Благоустрій міста" самопроголошеної "військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області". Також вказав, що бачив повідомлення стосовно сплати комунальних платежів, яке містило прізвище і підпис ОСОБА_7 ; ОСОБА_11 ("заступника" ОСОБА_7 ), котрий пояснив, що відмовився очолювати комунальне підприємство і на вказану посаду було призначено ОСОБА_7 ; ОСОБА_10, який вказав, що йому відомо про призначення ОСОБА_7 на посаду в. о. керівника Комунального підприємства "Благоустрій міста" самопроголошеної "військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області".
Також суд узяв до уваги матеріали справи (як зазначено мовою оригіналу) ""дело" 7022001040 "Коммунальное предприятие "Благоустройство города" временной гражданской администрации Купянского района Харьковской области", які містять письмові докази щодо реєстрації юридичної особи в "податковій службі", зокрема "выписка из реестра юридических лиц, осуществляющих деятельность в Харьковской области 23.08.2022 № № 7000-841, расписка в получении документов, представленных при постановке на учет юридического лица, заявление юридического лица о постановке на учет", яку заповнив і підписав ОСОБА_7 .
З урахуванням вищенаведених доказів суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
У свою чергу сторона захисту заперечувала правильність висновків суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК, вважала, що вирок ґрунтується, зокрема, на недопустимих доказах. При цьому захист обґрунтовував свою позицію доводами, які ними було продубльовано в касаційних скаргах.
Зокрема, захист не погоджувався з вищенаведеними письмовими доказами, покладеними в основу доведеності винуватості ОСОБА_7 .
У судах попередніх інстанцій сторона захисту не оспорювала достовірності зазначених вище письмових доказів.
Заперечення цієї сторони полягали в тому, що ці письмові докази отримано в непроцесуальний спосіб, а саме не шляхом проведення слідчих дій.
Верховний Суд не погоджується з такими твердженнями захисту.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, стороні обвинувачення ці письмові докази добровільно надав свідок ОСОБА_10
Верховний Суд зазначає, що в разі, коли особа добровільно надає стороні обвинувачення письмові докази, що мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, то у такому випадку відсутня необхідність цій стороні вживати заходів забезпечення кримінального провадження, передбачених гл. 15 КПК, за умови, що надання таких документів не порушує прав сторони захисту, гарантії якої закріплені цією главою.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині доведеності винуватості засудженого, а доводи захисту про протилежне вважає безпідставними.
За частиною 5 ст. 111-1 КК, серед іншого, передбачена відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Окупаційна адміністрація Російської Федерації це сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг (п. 6 ст. 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України").
У складі цього правопорушення важливим для кваліфікації є місце його вчинення - тимчасово окупована територія України.
У кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК, однак яких суди у цьому кримінальному провадженні не встановили.
Організаційно-розпорядчі обов`язки - це обов`язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.
Адміністративно-господарські обов`язки - це обов`язки з управління чи розпорядження державним, колективним або приватним майном.
Доводи захисту стосовно того, що ОСОБА_7 зайняв посаду в.о. керівника Комунального підприємства "Благоустрій міста" самопроголошеної "військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області" у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора, що створена представниками держави-агресора РФ на тимчасово окупованій території м. Куп`янська Харківської області, не добровільно, а через фізичний та психічний примус з боку окупаційних військ країни-терориста РФ, колегія суддів уважає необґрунтованими.
Дослідивши наведені вище докази, суди не знайшли підтвердження того, що ОСОБА_7 був вимушений зайняти зазначену вище посаду та діяв під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли іноземну державу - Росію.
Так, показаннями свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_11 підтверджується саме добровільне зайняття ОСОБА_7 зазначеної посади та за відсутності фізичного чи психічного примусу. Зокрема, ОСОБА_11 повідомив суду, що він тиждень обіймав посаду в. о. керівника Комунального підприємства "Благоустрій міста" самопроголошеної "військово-цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області" у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора, після чого відмовився від неї і її зайняв ОСОБА_7, а він був його "заступником". З цих показань вбачається відсутність факту примушування з боку окупантів займати відповідну посаду.
Крім того, сторона захисту в касаційній скарзі вказує про те, що ОСОБА_7 не міг разом із дружиною виїхати з міста через жорстокі перевірки на блокпостах окупантів, тоді як засуджений, даючи показання суду, зазначав, що мав змогу виїхати з м. Куп`янська, однак вимушений був залишитися через рідних.
Захист також стверджує, що окупанти погрожували ОСОБА_7 тим, що будуть катувати всіх його рідних і близьких, розправлятися з ними, а потім зроблять те саме з ним, якщо він номінально не займе місце в. о. керівника КП "Благоустрій міста", втім ці обставини не підтверджені наданими суду доказами. Так, не надано доказів того, що ОСОБА_7 не мав можливості відмовитися від цієї посади, та не встановлено факту психічного примусу, погроз і фізичного примусу щодо засудженого.
Суд вважає, що вказівки в касаційній скарзі сторони захисту про застосування до засудженого психічного та фізичного примусу не є конкретизованими. Зокрема, захист не зазначає, у чому саме полягав фізичний примус, та не називає будь-яких осіб, які здійснювали на засудженого тиск і за яких обставин.