ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 909/225/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К.О.
та представників
позивача: Вовчук О.М., Корюкін О.В.,
відповідача: Микитишин О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Цитадель"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.09.2023
та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.05.2023
у справі № 909/225/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Цитадель"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"
про продовження дії договору,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "БК Цитадель" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" про визнання договору оренди приміщення №10/19 від 01.10.2019 продовженим до 30.09.2023 на умовах, передбачених таким договором.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів України позивач вважає договір оренди приміщення №10/19 від 01.10.2019 продовженим до 30.09.2023, оскільки поведінка відповідача у спірних правовідносинах свідчить про зловживання ним своїм правом на дострокове розірвання договору.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.05.2023 (суддя Скапровська І.М.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С - головуючий, Матущак О.І., Якімець Г.Г.), в позові відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що між ПрАТ "Страхова компанія "Універсальна" (орендодавець) та ТОВ "БК Цитадель" (орендар) 01.10.2019 укладено договір №10/19 оренди нежилого приміщення, в рамках якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду (найм) нежиле приміщення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Пилипа Орлика, 8 для використання з метою здійснення діяльності, не забороненої законодавством України.
Згідно з п. 2.1 договору об`єктом оренди є нежиле приміщення, загальною площею 201,0 кв.м, згідно з викопіюванням з поверхового плану технічного паспорта на будівлю.
Відповідно до п. 3.1 договору розмір плати за користування Об`єктом оренди орендар сплачує у розмірі 16 000,00 грн.
Відповідно до п. 7.6 договору якщо сторона в термін один місяць до закінчення дії договору не заявить про намір його розірвати, договір автоматично пролонгується, при цьому, він вважається продовжений на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Відповідно до п.8.1 договору цей договір вступає в силу щодо конкретних частин об`єкта оренди з дати підписання сторонами акта приймання-передачі (додаток №2) і діє протягом одного року з дати прийому-передачі.
Згідно з актом приймання-передачі від 01.10.2019 ПрАТ "Страхова компанія "Універсальна" передало, а ТОВ "БК Цитадель" прийняло об`єкт оренди за адресою - м. Івано-Франківськ, вул. Пилипа Орлика, 8.
В подальшому договір №10/19 оренди нежилого приміщення було пролонговано, про що сторони не заперечують, а саме: з 01.10.2020 до 30.09.2021; з 01.10.2021 до 30.09.2022; з 01.10.2022 до 30.09.2023.
Пунктом 8.3 договору передбачено, що кожна зі сторін може достроково розірвати договір, попередивши іншу сторону не пізніше за 2 календарні місяці до планової дати припинення орендних правовідносин.
Листом від 20.12.2022 за вих. № 756/10-019, отриманим головним інженером ТОВ "БК Цитадель", відповідач на підставі п. 8.3 договору повідомив позивача про дострокове припинення цього договору оренди з 28.02.2023.
Також ТОВ "БК Цитадель" згідно з платіжними дорученнями № 2062 від 17.02.2023 на суму 16 000 грн та № 1963 від 24.02.2023 на суму 16 000 грн здійснило оплату оренди приміщень за січень та лютий 2023 року, однак відповідно до виписки по рахунку відповідача кошти в розмірі 32 000 грн були повернуті, з призначенням платежу: "повернення надлишково перерахованих коштів".
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що умовами спірного договору обумовлено право сторін достроково розірвати договір. Відповідно, власник майна, який передав його в оренду, має правомірні очікування на повернення орендованого майна за умови дотримання ним умов договору в частині повернення об`єкта оренди, попередивши іншу сторону не пізніше як за два місяці до планової дати припинення орендних відносин. Вимога позивача про визнання договору оренди приміщення №10/19 від 01.10.2019 продовженим до 30.09.2023 є безпідставною, оскільки відповідач виконав належним чином вказані умови договору про його дострокове розірвання.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що головний інженер Пасічник В.М, не є особою уповноваженою приймати кореспонденцію позивача, а тому, суди дійшли хибного висновку про те, що правовідносини між сторонами у справі припинились в зв`язку з направленням позивачу повідомлення про їх припинення, оскільки він такого повідомлення не отримував. Судами про винесенні оскаржуваних рішень враховано тільки суму, яка була повернута відповідачу, однак не взято до уваги решту суми, яка була сплачена на виконання договору і не повернута.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.01.2020 у справі № 922/1124/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 02.11.2022 у справі № 146/1094/21, від 31.01.2023 у справі № 922/4702/21, від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.01.2024 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 08.01.2024.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.01.2024 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 09.01.2024, тобто поза межами строку, визначеного ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023, а тому він долучається до матеріалів справи, однак не враховується при розгляді касаційної скарги.
У зв`язку з тривалою повітряною тривогою 23.01.2024 розгляд справи не відбувся, а ухвалою від 23.01.2024 призначено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Цитадель" до розгляду на 30.01.2024.
Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.