ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 640/6129/22
адміністративне провадження № К/990/6373/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Арбітражного керуючого ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2022 (головуючий суддя - П.В. Вовк)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2023 (головуючий суддя - А.Б. Парінов, судді - О.О. Беспалов, І.О. Грибан)
у справі № 640/6129/22
за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_1
до Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих
про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. Арбітражний керуючий ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, оформленого протоколом засідання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих № 106/08/21 від 18.08.2021, щодо відхилення подання від 23.07.2021 № 1543 про притягнення арбітражного керуючого ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з пропуском строку притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів) складено акт перевірки. На підставі акту перевірки Департаментом з питань банкрутства Міністерства юстиції України складено та направлено до Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих подання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. За результатами розгляду вказаного подання, відповідачем прийнято рішення, яким відхилено подання про притягнення арбітражного керуючого ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з пропуском строку притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності. На переконання позивача, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, з огляду на порушення періодичності проведення перевірок; висновку акту перевірки обґрунтовані матеріалами кримінального провадження, які не були надані позивачу для ознайомлення; невідповідність висновків акту перевірки вимогам законодавства про банкрутство; допущення порушення строку проведення перевірки. Позивач вказує, що хоча оскаржуваним рішенням і відмовлено у притягнення його до дисциплінарної відповідальності за спливом строку притягнення до відповідальності, проте необґрунтовані висновки акту перевірки, які суперечать вимогам законодавства про банкрутство, залишені в силі, що дає привід для незаконного кримінального переслідування позивача та необґрунтованого втручання в його професійну діяльність.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2022, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2023, клопотання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про закриття провадження у справі задоволено. Провадження у справі за позовом арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про визнання протиправним та скасування рішення закрито.
4. Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване позивачем рішення не створює для позивача жодних правових наслідків, не покладає на нього будь-яких обов`язків та не наділяє його додатковими правами, на відміну від рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, яке може бути оскаржено у судовому порядку. Оскільки спір стосовно правомірності або протиправності оскаржуваного рішення відповідача не підпадає під ознаки оскарження акта індивідуальної дії, а також жодного іншого спору, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлену позивачем вимогу не належить розглядати як за правилами адміністративного судочинства, так і у судовому порядку в будь-якому із судів загальної юрисдикції України.
5. Вказані висновки підтримані судом апеляційної інстанції.
Короткий зміст касаційної скарги
6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
7. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушеного права позивача прийняттям оскаржуваного рішення. На думку позивача, матеріалами справи підтверджується факт порушення прав позивача оскаржуваним рішення відповідача.
Позиція інших учасників справи
8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити у повному обсязі, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Рух касаційних скарг
9. Ухвалою Верховного Суду від 02.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого ОСОБА_1
10. Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Оцінка Верховного Суду
11. Частинами першою та другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
12. Відповідно до частини першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
13. На переконання Верховного Суду рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам процесуального закону не відповідають з огляду на таке.
14. Як зазначалося вище, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо відсутності порушеного права позивача та наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
15. Так, частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
16. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
17. Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.