ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 821/918/18
касаційне провадження № К/9901/69332/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 (суддя Гомельчук С.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 (головуючий суддя - Градовський Ю.М., судді -Крусян А.В., Яковлєв О.В.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулась до суду із позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просила визнати дії відповідача, пов`язані з нарахуванням податкового боргу, неправомірними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2018 № Ф-1116-17 на суму 22611,32 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач послалася на неправомірність дій відповідача по нарахуванню податкового боргу та прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки) з підстав того, що вона звільнена від сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), положень Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №508/26953), оскільки є пенсіонером, відтак, нарахування і сплата єдиного внеску можлива нею тільки при укладенні договору про добровільну участь, який вона з відповідачем не укладала. Зазначає, що 08.02.2018 до податкового органу нею був поданий уточнюючий звіт, який свідчить про відсутність зобов`язань зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік. Вважає, що відповідачем при обчисленні боргу не враховано строк давності і порушено триденний строк направлення вимоги про сплату боргу.
Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 17.07.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018, позов задовольнив повністю, визнав дії Управління, пов`язані з нарахуванням податкового боргу зі сплати єдиного внеску позивачу неправомірними та скасував прийняту відповідачем вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2018 №Ф-1116-17 на суму 22611,32 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу, діяв всупереч вимог Закону №2464-VI, оскаржувана вимога контролюючого органу без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, позивач є пенсіонером за віком, зареєстрована, як фізична особа-підприємець, та має право на пільги щодо сплати за себе єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав до суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Зазначає про неврахування судами, що положення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI не можуть бути застосовані до платника, оскільки позивач самостійно подав до контролюючого органу звіт від 11.01.2018 №7609426, в якому самостійно визначив суму, на яку нараховується єдиний соціальний внесок, та задекларував до сплати єдиний внесок в сумі 8448,00 грн, а поданий нею повторний звіт за 2017 рік від 08.02.2018 №3451 має код помилки та відповідно до квитанції №2 вважається неподаним.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваної вимоги.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.01.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2024 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 31.01.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій і підтверджується матеріалами справи, позивач з 08.08.2002 є фізичною особою-підприємцем, здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування відповідно до свідоцтва платника єдиного податку від 28.05.2012 серія НОМЕР_3, з січня 2014 року перебуває на обліку в Генічеському відділі обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за віком (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 серія НОМЕР_2).
Контролюючим органом 07.03.2018 винесено вимогу №Ф-1116-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 22611,32 грн, яка отримана позивачем рекомендованим повідомленням 24.03.2018.
За наслідками адміністративного оскарження зазначеної вимоги, рішенням ДФС України від 26.04.2018 №6124/Т/99-99-11-02-02-25 вказану вимогу залишено без змін, а скаргу платника залишено без задоволення.
Також, судами установлено, що платник у відповідності до пункту 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за №460/26905 (далі - Порядок №435) самостійно подав до контролюючого органу в електронному вигляді звіти з єдиного соціального внеску за 2014-2017 роки, де в таблиці 2 додатку 5 до Порядку №435 визначив суму, на яку нараховується єдиний внесок та зазначив нараховану суму єдиного внеску, а саме: 19.01.2015, всього 14616,00 грн (ЄСВ - 5071,80 грн); 20.01.2016, всього 15256,00 грн (ЄСВ - 5293,88 грн); 11.01.2017, всього 17262,00 грн (ЄСВ - 3797,64 грн); 11.01.2018, всього 38400,00 грн (ЄСВ - 8448,00 грн).
08.02.2018 в межах строку подання звітності, для усунення помилки, позивач у відповідності до пункту 1 розділу V Порядку №435, сформував та подав звіт за 2017 рік, в якому в таблиці 2 додатку 5 в жодному рядку не зазначив суму, на яку нараховується єдиний внесок, що свідчить про те, що позивач зазначив про відсутність нарахувань єдиного внеску в 2017 році.
Контролюючим органом вказаний звіт не прийнято та повернуто позивачу на її електронну адресу з підстав не зазначення в Таблиці 2 сум нарахування єдиного внеску.
Судами з`ясовано, що звіт позивача від 08.02.2018 містить усі данні про страхувальника, відповідає вимогам Порядку №435. В звіті позивачем не зазначено позначкою "призначення пенсії", оскільки пенсія позивачу була призначена ще в 2014 році.
Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).