Постанова суду № 369/14377/19 від 24.01.2024 про стягнення грошових коштів

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 369/14377/19

провадження № 61-8314св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Євгеном Олександровичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року у складі судді Ковальчук Л. М., постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., та касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Євгеном Олександровичем, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Березовенко Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2016 року нею та ОСОБА_5, від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Федотовою О. В. 17 червня 2013 року за реєстровим № 2533, було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року.

Зазначала, що згідно з пунктом 1.1 попереднього договору відповідач, як продавець, та вона, як покупець, зобов`язалися у майбутньому та на визначених попереднім договором умовах укласти і належним чином оформити в строк (термін) не пізніше 30 червня 2017 року включно у формі, яка встановлена чинним в України законодавством, договір купівлі-продажу квартири.

Предметом Основного договору є продаж продавцем покупцю однокімнатної квартири, що буде мати наступні характеристики: загальна площа - 38,4 кв. м, будівельний номер 4, що буде розташована на другому поверсі, в житловому 9-поверховому багатоквартирному будинку номер АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.2. попереднього договору будинок мав бути введений в експлуатацію не пізніше 30 травня 2017 року.

Позивач стверджувала, що разом з підписанням попереднього договору цією ж датою (08 листопада 2016 року) вона передала відповідачу авансом грошові кошти в розмірі 662 000,00 грн на підтвердження власного наміру щодо укладання Основного договору та з метою забезпечення зобов`язань, передбачених попереднім договором. Про факт передачі коштів відповідачу у зазначеному розмірі свідчить пункт 2.1 попереднього договору.

Проте, в порушення пунктів 3.2.5, 3.2.6, 3.2.7, 3.2.8 попереднього договору, відповідач не уклала із нею Основний договір та не передала їй зазначену квартиру.

Відповідно до пункту 4.3. попереднього договору укладання та нотаріальне посвідчення Основного договору повинно було відбутися у приміщенні офісу нотаріуса, який мав бути обраний на власний розсуд продавця. Відповідач, як продавець, не пізніше 2 робочих днів до призначеного дня укладення Основного договору, мала сповістити її, як Покупця (в т.ч. засобом телефонного зв`язку) про день, час та місце укладення та про перелік документів, необхідних покупцю для нотаріального посвідчення Основного договору. Проте, їй не повідомлено про день, час та місце укладення та про перелік документів, необхідних для нотаріального посвідчення Основного договору.

Вказувала, що 12 вересня 2019 року з метою врегулювання питання за попереднім договором нею було направлено відповідачу претензію, в якій вона просила останню повідомити підстави затримки укладення договору купівлі-продажу квартири загальною площею 38,4 кв. м, будівельний номер 4, що буде розташована на другому поверсі, в житловому 9-поверховому багатоквартирному будинку номер АДРЕСА_1, а також повідомити про день, час та місце укладення Основного договору, а у разі відмови чи ухилення від укладення Основного договору або залишення цієї претензії без будь-якої відповіді - повернути їй кошти у розмірі 662 000 грн, які передані відповідачу за попереднім договором.

Посилалася на те, що відповідач, отримавши зазначену претензію 25 жовтня 2019 року, її не задовольнила, Основний договір з нею не уклала та будь-яких відповідей на претензію не надала.

Пунктом 4.3. Договору визначено, що Основний договір підлягає нотаріальному посвідченню.

На думку позивача, Основний договір купівлі-продажу квартири, як і попередній договір, підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки за умовами Основного договору до Покупця має переходити право власності на квартиру Відповідача.

Позивач вважала, що, оскільки відповідач 08 листопада 2016 року в підтвердження власного наміру щодо укладання Основного договору купівлі-продажу квартири та з метою забезпечення зобов`язань, передбачених попереднім договором, отримала від неї грошові кошти в розмірі 662 000 грн за попереднім договором, який через дефект форми є нікчемним, то згідно з вимогами статей 1212, 1213 ЦК України передані відповідачу кошти у зазначеному розміру підлягають поверненню їй у повному обсязі у зв`язку з набуттям їх відповідачем без достатньої правової підстави.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила судстягнути з ОСОБА_4 на її користь грошові кошти у розмірі 662 000 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 662 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що попередній договір від 08 листопада 2016 року стосувався купівлі-продажу нерухомого майна, він повинен бути посвідчений нотаріально. Оскільки попередній договір від 08 листопада 2016 року, укладений між сторонами, не був нотаріально посвідчений, він є нікчемним.

Районний суд застосував до спірних правовідносин положення статей 216, 1212 ЦК України та зазначив, що відповідач повинна повернути позивачу отримані за вказаним нікчемним правочином кошти у сумі 662 000 грн.

Суд відхилив доводи відповідача про те, що зазначений договір було укладено в неналежній формі з вини її повіреного ОСОБА_6, оскільки ці доводи не спростовують факту, що відповідачем через її представника було отримано за цим правочином у позивача кошти у сумі 662 000 грн. при цьому суд врахував, що зазначена обставина була визнана і не заперечувалася сторонами, а доказів повернення цих коштів надано не було.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року заяву ОСОБА_8 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 86 250 грн.

Додаткове рішення районного суду мотивовано наявністю у матеріалах справи доказів понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Войнаровським О. В., а саме: договір про надання правничої допомоги № 1189 від 10 липня 2019 року, рахунок-акт про надані та заплановані роботи 1189-1 від 03 листопада 2021 року, ордер КВ № 154126 від 20 лютого 2003 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3007 від 27 вересня 2007 року. Суд вважав співмірною заявлену позивачем винагороду за надані юридичні послуги зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року залишено без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року задоволено частково.

Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року змінено, зменшено суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 з 86 250 грн до 43 000 грн.

У решті додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щовисновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову відповідають нормам матеріального права.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_4 про те, що 11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_3, якою уповноважила останню проводити всі процесуальні та юридичні дії щодо попереднього договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року, на підставі якої остання переуступила права ОСОБА_1 за вказаним попереднім договором купівлі-продажу квартири на іншу особу - ОСОБА_9, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.

Довіреність ОСОБА_1 від 11 жовтня 2018 року на ім`я ОСОБА_3 підписана за відсутності волевиявлення ОСОБА_1, отже, подальші дії, які виконувалися на її підставі є незаконними та такими, що порушили права та інтереси позивачки.

Враховуючи установлення факту відсутності волевиявлення особи на переоформлення квартири, яку позивачка мала придбати за попереднім договором, який не посвідчений нотаріально, що вказує на його нікчемність, відсутність доказів передачі коштів позивачці, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що відповідачка зобов`язана повернути ОСОБА_1 у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважав, що заявлені до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу є завищеними та надмірними.

При цьому суд відхилив доводи позивача про відсутність у матеріалах справи заперечень ОСОБА_4 щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та взяв до уваги подане представником ОСОБА_4 - адвокатом Лукашенко Є. О. на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу клопотання про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 з підстав її подання з порушенням положень процесуального права. Також апеляційний суд зазначив, що подане клопотання хоча і не долучено до справи, проте надійшло до районного суду.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, значимості вчинених адвокатом дій, апеляційний суд дійшов висновку про зміну додаткового рішення районного суду шляхом зменшення розміру понесених витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 з 86 250 грн до 43 000 грн.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Тернового Р. Б. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 45 750 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована відсутністю заперечень ОСОБА_4 щодо розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а її посилання на пропуск строку подачі представником позивачки заяви, яка подана у строк, суд апеляційної інстанції відхилив та зазначив про неспростованість неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вважав підтвердженими доводи ОСОБА_1 про понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, вважав їх такими, що відповідають складності справи та виконаним адвокатом роботам; часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціні позову та значення справи для позивача.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року ОСОБА_10, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року ОСОБА_10, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Тернового Р. Б. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2023 року касаційна скарга ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У серпні 2023 року касаційна скарга ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Є. О., на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Є. О., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, зупинено виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року, постанови Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, а саме частини третьої статті 545 ЦК України, якою визначено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Вважає, що судами було неправильно встановлено факт, що спірні правовідносини виникли лише між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, оскільки спір стосується вчинення злочину щодо ОСОБА_1, так як ОСОБА_3 фактично викрала оригінал попереднього договору та в шахрайський спосіб завдала збитків позивачці.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду апеляційної скарги та призначив у справі почеркознавчу експертизу.

Посилається на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, повинна розглядатися у межах кримінальної справи, а відповідач є неналежним.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_10 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), та постановах Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 378/305/18 (провадження № 61-46239св18), від 15 вересня 2021 року у справі № 404/8546/19 (провадження № 61-18619св20), від 19 січня 2022 року у справі № 186/430/16-ц (провадження № 7823св20), від 01 березня 2023 року у справі № 143/1356/21 (провадження № 12433св22) та від 14 березня 2023 року у справі № 921/174/22, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року мотивована тим, що заява представника позивача щодо ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат з додатками була направлена апеляційним судом на електронну пошту представника ОСОБА_4 - адвоката Лукашенка Є. О.; вказана заява була з відміткою канцелярії суду від 16 травня 2023 року та без копії конверту, яким, як стверджує колегія суддів апеляційного суду, заяву було подано 11 травня 2023 року.

При цьому вважає, що апеляційний суд без врахування та належної перевірки обставин понесення позивачем витрат на правничу допомогу поспішно задовольнив визначений представником позивачки розмір витрат на правничу допомогу в сумі 45 750 грн.

Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року ОСОБА_10 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, від 31 травня 2021 року у справі № 911/132/14 та від 01 грудня 2021 року у справі № 910/14598/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Каленіченко С. М. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, у якому зазначив, що касаційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Посилається на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а попередній договір купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року на підставі положень статті 545 ЦК України не можна вважати борговим документом.

Вважає помилковими доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій предметної юрисдикції та необхідність розгляду справи в порядку кримінальної юрисдикції.

При цьому необґрунтованими вважає доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права у зв`язку із призначенням судової почеркознавчої експертизи на стадії апеляційного розгляду справи.

При цьому просить стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу за розгляд справи судом касаційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Каленіченко С. М. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для скасування додаткої постанови апеляційного суду є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Вважає, що оскаржувана додаткова постанова Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судами

08 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Федотовою О. В. 17 червня 2013 року за реєстровим № 2533, було підписано попередній договір купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року (том 1, а. с. 11-17).

Згідно з п. 1.1 попереднього договору ОСОБА_10, як продавець, та ОСОБА_1, як покупець, зобов`язалися у майбутньому та на визначених попереднім договором умовах укласти і належним чином оформити в строк (термін) не пізніше 30 червня 2017 року включно у формі, яка встановлена чинним в України законодавством, договір купівлі-продажу квартири.

Відповідно до пункту 1.2. попереднього договору будинок повинен бути введений в експлуатацію не пізніше 30 травня 2017 року.

З огляду на пункт 2.1 попереднього договору позивач передала відповідачу авансом грошові кошти в розмірі 662 000 грн на підтвердження власного наміру щодо укладання Основного договору та з метою забезпечення зобов`язань, передбачених попереднім договором.

У пункті 4.3. попереднього договору визначено, що укладання та нотаріальне посвідчення Основного договору повинно було відбутися у приміщенні офісу нотаріуса, який мав бути обраний на власний розсуд продавця. Продавець, не пізніше 2 робочих днів до призначеного дня укладення Основного договору, мала сповістити Покупця (в т. ч. засобом телефонного зв`язку) про день, час та місце укладення та про перелік документів, необхідних Покупцю для нотаріального посвідчення Основного договору.

12 вересня 2019 року з метою врегулювання питання за попереднім договором ОСОБА_1 було направлено ОСОБА_11 претензію, в якій вона просила останню повідомити підстави затримки укладення договору купівлі-продажу квартири загальної площі - 38,4 кв. м, будівельний номер 4, що буде розташована на другому поверсі, в житловому 9-поверховому багатоквартирному будинку номер АДРЕСА_1, а також повідомити про день, час та місце укладення Основного договору, а у разі відмови чи ухилення від укладення Основного договору або залишення цієї претензії без будь-якої відповіді - повернути їй кошти у розмірі 662 000 грн, які передані ОСОБА_11 за попереднім договором (том 1, а. с. 18-19).

Під час судового розгляду справи ОСОБА_10 вказувала, що 11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_3, якою уповноважила останню проводити всі процесуальні та юридичні дії щодо попереднього договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року, за адресою: квартира будівельний номер АДРЕСА_2 (том 3, а. с. 38).

Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю. за реєстровим № 114, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 в тому числі й на проведення всіх процесуальних та юридичних дій щодо оспорюваного попереднього договору від 08 листопада 2016 року з правом передоручення, проте без права відчуження майна, вказаного у цій довіреності. У цій довіреності відсутні повноваження ОСОБА_3 на отримання коштів ОСОБА_1, а з витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 11 жовтня 2018 року вбачається, що вона видана для представництва у суді.

З поданої суду копії розписки ОСОБА_3 від 31 жовтня 2018 року вбачається, що вона від власного імені, без вказівки на те, що вона діє від імені ОСОБА_1, просила переоформити попередній договір, без вказівки на його дату та якої квартири він стосується, на ОСОБА_9, при цьому вказала, що претензій до забудовника не має (том 1, а. с. 196 (зворот)).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 вересня 2019 року квартира, загальною площею 44,7 кв. м, житловою площею 15,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3, належить ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06 серпня 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за реєстровим № 4073.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

30 березня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшов висновок експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 2238/2239/23-32 від 28 березня 2023 року, у якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1, що міститься в графі "підпис" ліворуч від рукописного запису " ОСОБА_1" на зворотній стороні аркуша довіреності від 11 жовтня 2018 року (бланк ННК 003483), посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю. та зареєстрованої в реєстрі за № 14, виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами першою, другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають із підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів.

Згідно із частиною першою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Попередній договір щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

................

Перейти до повного тексту