ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 175/1906/22
провадження № 51-3855км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8, на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12022046570000096, за обвинуваченням
ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Красноармійська Донецької області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна.
Вирішено питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; запобіжного заходу; арешту майна; відшкодування процесуальних витрат, а також речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 06 травня 2022 року приблизно о 12:00, керуючись злочинним умислом, спрямованим на незаконне придбання, зберігання та перевезення наркотичних засобів з метою подальшого збуту у великих розмірах, перебуваючи на території Центрального автовокзалу на вул. Дніпровське шосе, 1 у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, у не встановленої особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, незаконно придбав 100 згортків, загальною масою 17,6432 г, всередині яких були сліп пакети з кристалічною речовиною білого кольору, що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - метадон (фенадон), загальною масою 9,3476 г.
Надалі ОСОБА_7, перебуваючи в тому ж місці в той же час, упакувавши вищевказані згортки з наркотичним засобом у прозорий поліетиленовий пакет та зберігаючи їх при собі в рюкзаку, перевозив на маршрутному таксі до м. Дніпра, до його затримання працівниками поліції на блокпосту, розташованому на 958 кілометрі автодороги М-30 Дніпропетровської області. В ході обшуку в ОСОБА_7 виявили та вилучили вищезгадані згортки, всередині яких були сліппакети з кристалічною речовиною білого кольору, що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - метадон (фенадон), загальною масою 9,3476 г.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 23 березня 2023 року вирок районного суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 307 КК), просить скасувати вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Аргументуючи свої вимоги, зазначає про те, що суд першої інстанції в основу обвинувального вироку поклав показання свідків та пояснення ОСОБА_7 (надані під час досудового розслідування), які є недопустимими доказами відповідно до положень КПК. У той же час указує, що належні й допустимі докази умислу в засудженого на збут наркотичних засобів відсутні.
За твердженням захисника ОСОБА_8, Дніпровський апеляційний суд формально здійснив перегляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7, оскільки викладені ним мотиви не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема щодо моменту затримання останнього до приїзду слідчо-оперативної групи, під час якого не було роз`яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України і ст. 18 КПК про відмову давати показання та відповідати на запитання.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 у повному обсязі підтримав касаційну скаргу сторони захисту.
Прокурор ОСОБА_5, надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Разом з тим суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Водночас касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
До того ж за ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 з урахуванням положень ч. 1 ст. 337 КПКу межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, дійшов висновків про доведеність винуватості ОСОБА_7 у незаконному придбанні, зберіганні та перевезенні наркотичних засобів з метою збуту у великих розмірах.
Вирок районного суду є законним, обґрунтованим та узгоджується з положеннями статей 370, 374 КПК.
Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_7 і з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Так, обвинувачений своєї винуватості в інкримінованому йому діянні не визнав та висунув на свій захист версію, яку суд перевірив і спростував у вироку.
Як убачається з вироку, в основу свого рішення районний суд поклав, зокрема, показання свідка ОСОБА_9, інспектора патрульної поліції, який у ході допиту повідомив про обставини, виявлені ним під час виконання службових обов`язків.
Колегія суддів, вирішуючи питання стосовно допустимості показань указаного свідка з огляду на доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 був фактично затриманий о 15:40 06 травня 2022 року і надалі перебував у статусі затриманої особи у значенні ст. 209 КПК, незважаючи на що йому не було роз`яснено передбачені КПК права, зокрема право на відмову від давання показань, вважає за необхідне зазначити таке.
Аналіз приписів ч. 3 ст. 62 Конституції України про те, що "обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом", дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Частиною 1 ст. 87 КПК передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, вирішуючи питання про допустимість показань поліцейського, необхідно оцінювати його дії в аспекті дотримання ним положень Конституції України, КПК та інших законів України, якими регламентована діяльність поліції, міжнародних правових актів, ратифікованих Верховною Радою України, насамперед Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Порівняно з положенням зазначеної вище статті Основного Закону, у ст. 18 КПК законодавець конкретизував зміст та розширив обсяг гарантій свободи від самовикриття, зазначивши, що жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 18 КПК), та кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права (ч. 2 ст. 18 КПК).
За приписами ч. 1 ст. 30 Закону України "Про Національну поліцію" поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та КПК, на підставі та в порядку, визначених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський може опитати особу, якщо існує достатньо підстав вважати, що вона володіє інформацією, необхідною для виконання поліцейських повноважень.
Надання особою інформації є добровільним. Особа може відмовитися від надання інформації (ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону).
Європейський суд з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", вирішуючи питання щодо використання доказів, отриманих з порушенням права на мовчання та права не свідчити проти себе, наголосив, що вони становлять загальновизнані міжнародні стандарти, які лежать в основі поняття справедливого судового розгляду за ст. 6 Конвенції. Встановлення таких стандартів пояснюється inter alia необхідністю захисту особи, яка переслідується за кримінальним законом, від неналежного тиску з боку органів влади, щоб завдяки цьому уникнути помилок правосуддя та сприяти реалізації цілей ст. 6. Право не свідчити проти себе передбачає, зокрема, що сторона обвинувачення в кримінальній справі, намагаючись довести свою версію щодо обвинуваченого, не може використовувати докази, здобуті за допомогою методів примусу чи утиску всупереч волі обвинуваченого (пункт 258, також див. рішення у справі "Саундерс проти Сполученого Королівства" (Saunders v. the United Kingdom), п. 68).
У своїй практиці Суд визначив щонайменше три типи ситуацій, які викликають занепокоєння щодо неналежного примусу всупереч ст. 6. Перший - коли підозрюваний зобов`язаний давати свідчення під загрозою санкцій і/або надає свідчення внаслідок цього ("Сондерс проти Сполученого Королівства" (Saunders v. the United Kingdom), "Бруско проти Франції" (Brusco v. France)) або на нього накладені санкції за відмову надавати свідчення ("Хіні і МакГіннесс проти Ірландії" (Heaney and McGuinness v. Ireland); "Вех проти Австрії" (Weh v. Austria)). Другий тип - коли фізичний або психологічний тиск, часто у формі ставлення, яке порушує ст. 3 Конвенції, застосовується для отримання реальних доказів або заяв ("Ялох проти Німеччини" (Jalloh v. Germany); "Гефген проти Німеччини" (Gafgen v. Germany)). Третій - коли органи влади використовують хитрість для того, щоб отримати інформацію, яку вони не змогли отримати під час допиту ("Аллан проти Сполученого Королівства" (Allan v. the United Kingdom)).