ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 686/13456/16-к
провадження № 51-4899 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
представника цивільного відповідача ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_9 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 листопада 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 22 травня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012240010000003 від 20 листопада 2012 року, за обвинуваченням
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Великі Жеребки Волочиського району Хмельницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 371 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 листопада 2022 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 371КК України та на підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнено його від відбування призначеного основного та додаткового покарання, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених пунктами 2, 4 ч. 1 ст. 49 КК України.
Провадження у справі в частині цивільного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 16 306,78 грн. (12 288,03 грн. втраченого заробітку, 4018,75 грн витрат понесених на лікування) та моральної шкоди закрито.
Решту цивільного позову ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без задоволення.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, ОСОБА_9, перебуваючи на посаді начальника Центрального відділення міліції Хмельницького міського відділу УМВСУ в Хмельницькій області, будучи службовою особою та працівником правоохоронного органу, в ніч з 21 на 22 вересня 2010 року неподалік будинку АДРЕСА_2, перевищив свої службові повноваження, тобто умисно вчинив дії, зумовлені його службовим становищем і пов`язані з його службовими повноваженнями, які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень та які супроводжувались насильством стосовно ОСОБА_7, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, а також здійснив завідомо незаконне затримання останнього.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 22 травня 2023 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишив без задоволення, а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 листопада 2022 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і закрити кримінальне провадження за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що суди:
· при ухваленні оскаржуваних рішень не дотрималися стандартів доведення "поза розумним сумнівом" та презумпції невинуватості;
· не врахували, що він жодних дій, спрямованих на затримання потерпілого у зв`язку з розслідуванням кримінального правопорушення, не вчиняв, проте останнього було поміщено до службового автомобіля у зв`язку через можливість вчинення ним адміністративного правопорушення; вказівку щодо затримання потерпілого виконували інші працівника міліції, які з огляду на керівні посади не могли не усвідомлювати її незаконність;
· не встановили кола його повноважень як керівника підрозділу органів міліції та не вказали, які саме повноваження за займаною посадою він перевищив;
· не конкретизували, які саме його дії підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, що позбавило його можливості реалізувати своє право на захист;
· не звернули уваги на відсутність спричинення потерпілому істотної шкоди, яка є обов`язковим елементом матеріального складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України;
· послалися на суперечливі та непослідовні показання потерпілого і свідків;
· відмовили стороні захисту в допиті експертів та призначенні додаткових експертиз, чим порушили його право на захист і принцип змагальності сторін.
Крім того, у касаційній скарзі засуджений також посилається на те, що:
· органами досудового розслідування порушено процедуру повідомлення його про підозру як адвоката;
· суд апеляційної інстанції, порушив вимоги ст. 404 КПК України, оскільки повторно не дослідив докази за власною ініціативою;
· вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають вимогам статті 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права під час вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанцій.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що суди:
· закриваючи провадження у справі в частині цивільного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_9 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не звернули уваги, що ухвалене Апеляційним судом Хмельницької області рішення від 10 серпня 2011 року стосувалося спору між іншими сторонами та з інших підстав, ніж цивільний позов у цьому кримінальному провадженні;
· не врахували, що ОСОБА_9 заподіяв потерпілому матеріальну та моральну шкоду під час виконання своїх службових повноважень, тому шкоду має відшкодовувати Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України);
· вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають приписам ст. 370 КПК України.
На адресу Верховного Суду від цивільного відповідача МВС України надійшов відзив на касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8, у якому останній просить залишити скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор частково підтримала касаційні скарги, ухвалу апеляційного суду просила скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Представник цивільного відповідача МВС України вважала касаційну скаргу представника потерпілого необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Щодо доводів касаційної скарги про не доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень поза розумним сумнівом та що судами не дотримання принципу презумпції невинуватості
Як убачається з оскаржуваних рішень, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 371 КК України.
При цьому суди обґрунтували свої рішення, зокрема показаннями потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, наказами начальника УМВСУ в Хмельницькій області № 120о/с від 22 квітня 2010 року та № 221о/с від 19 липня 2011 року, протоколами слідчих експериментів від 18 травня 2011 року, 10 липня 2012 року, від 02 листопада 2012 року, 29 квітня 2014 року та 11 травня 2016 року та фото таблиць до них, протоколом пред`явлення осіб для впізнання за фотознімками від 21 жовтня 2011 року, актом про пожежу від 21 вересня 2010 року, протоколом огляду місця події від 18 травня 2012 року, повідомленням начальника Хмельницького МВ УМВСУ в Хмельницькій області ОСОБА_17 від 13 липня 2012 року, висновком за результатами службового розслідування від 11 жовтня 2010 року, відповіддю лікарні від 02 листопада 2010 року №985, висновком судово-медичної експертизи № 244 від 17 лютого 2011 року, висновком додаткової судово-медичної експертизи від 10 червня 2011 року № 889, висновку додаткової судово-медичної експертизи від 05 серпня 2013 року № 939, висновком комісійної судово-медичної експертизи від 27 травня 2016 року № 57, протоколом огляду службового автомобіля від 20 вересня 2013 року.
Водночас доводи касаційної скарги засудженого є фактично аналогічними доводам, які сторона захисту наводила в суді апеляційної інстанції, і були ретельно перевірені цим судом.
Пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Цей конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК України), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди під час оцінки доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").
Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, котра є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).
Цей стандарт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9, на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.
При цьому, всупереч доводам касаційної скарги засудженого, суд першої інстанції дотримався вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України та в мотивувальній частині вироку сформулював обвинувачення, з якого вбачається, які саме дії ОСОБА_9 він кваліфікував за ч. 2 ст. 365, а які - за ч. 1 ст. 371 КК України.
Так, об?єктивну сторону складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, утворюють визначені ч. 1 цієї статті дії, які супроводжуються насильством або погрозою його застосування, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 301/2178/13-к).
Водночас диспозиція ч. 1 ст. 371 КК України передбачає завідомо незаконне затримання або незаконний привід.
Відсутність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для затримання особи є однією з ознак вчинення незаконного затримання.
Як убачається з обвинувального акта і це встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_9 21 вересня 2010 року близько 23:45, перебуваючи неподалік будинку № 19 по вул. Ціолковського в м. Хмельницькому, своєю неетичною поведінкою спровокував суперечку зі ОСОБА_7, у ході якої з метою продемонструвати владу, усвідомлюючи, що в діях останнього відсутні ознаки будь-якого кримінального чи адміністративного правопорушення, а тому відсутні будь-які законні підстави, передбачені статтями 106, 115 КПК України (у редакції 1960 року), статтями 260, 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення, п. 2.13 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МВС України від 22 лютого 2001 року № 185, для його затримання, діючи умисно, всупереч інтересам служби, маючи умисел на перевищення службових повноважень та на незаконне затримання потерпілого, вийшов за межі наданих йому Законом України "Про міліцію" (в редакції від 20 грудня 1990 року) прав і повноважень, в порушення статей 27, 29 Конституції України, якими кожному гарантовано право на повагу його гідності та право на свободу і особисту недоторканість, дав завідомо незаконну вказівку підлеглим працівникам міліції затримати ОСОБА_7 .
Надалі підпорядковані ОСОБА_9 працівники міліції - ОСОБА_12 та ОСОБА_10, виконуючи його вказівку та не усвідомлюючи її незаконність, застосували до потерпілого заходи фізичного впливу, примусово підвели останнього до службового автомобіля. В цей момент ззаду до потерпілого наблизився ОСОБА_9, який, продовжуючи перевищувати свої службові повноваження, умисно завдав гумовим кийком декілька ударів ОСОБА_7 в ділянку правого плеча, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров`я.
Після отримання тілесних ушкоджень потерпілий повідомив обвинуваченого та інших присутніх працівників міліції про те, що йому зламано руку і необхідна медична допомога, однак ОСОБА_9, усвідомлюючи про наслідки своїх протиправних дій та про застосування до ОСОБА_7 фізичного насильства, за відсутністю будь-яких правових підстав умисно надав підлеглим працівникам міліції вказівку про поміщення ОСОБА_7 до службового автомобіля.
Таким чином, внаслідок протиправної вказівки ОСОБА_25 про затримання ОСОБА_7, останній незаконно був затриманий та незаконно, проти його волі, біля 30 хв. утримувався в умовах ізоляції, перебуваючи в спеціальному відсіку службового автомобіля.
При цьому будь-яких протоколів про затримання ОСОБА_7 чи вчинення ним адміністративного правопорушення працівниками міліції складено не було. Жодного рішення про наявність у діях потерпілого ознак правопорушення уповноваженими на те державними органами не прийнято.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання про відповідальність службової особи, яка перевищила владу або службові повноваження на підставі наказу чи розпорядження керівника, і це потягло шкідливі наслідки, вирішується з урахуванням вимог ст. 41 КК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 41 КК України якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати кримінально протиправного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ чи розпорядження.
Так, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що винуватість ОСОБА_9 підтверджується, зокрема:
- показаннями обвинуваченого, який хоча і заперечив свою винуватість, однак підтвердив, що дійсно з квітня 2010 року по липень 2011 року займав посаду начальника Центрального відділення міліції Хмельницького міського відділу УМВСУ в Хмельницькій області (далі - ЦВМ ХМВ УМВСУ в Хмельницькій області), був службовою особою та мав владні повноваження. 21 вересня 2010 року він прибув на місце події разом з підпорядкованими йому працівниками ОСОБА_12 та ОСОБА_10 . Він (обвинувачений_ не побачив зовнішніх слідів його підпалу, тому висловив припущення щодо самозаймання автомобіля, через що виник конфлікт із власником вказаного транспортного засобу. Останній кричав, виражався нецензурною лайкою і навіть намагався вдарити його. Тому він надав вказівку працівникам міліції, які були поряд, привести його до порядку. Хто саме і яким чином заспокоїв ОСОБА_7 він не бачив. Лише наступного дня дізнався, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_7 складено не було, так як останнього, у зв`язку із виявленим у нього переломом руки, було госпіталізовано. У зв`язку з цим, в усіх працівників ЦВМ ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області, які були на місці події, він відібрав рапорти і направив їх начальнику ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області для прийняття рішення.
- показаннями потерпілого ОСОБА_7 про те, що 21 вересня 2010 року ввечері він відпочивав у барі "Пелікан", куди приїхав на власному автомобілі. Через деякий час побачив, що його автомобіль горить. На місце пожежі були викликані працівники міліції, пожежники, які її загасили. Пізніше приїхали працівники міліції в цивільному одязі, серед них був обвинувачений, який висловив думку, що потерпілий, з метою отримання страхового відшкодування, сам підпалив свій автомобіль. Заперечення потерпілого з цього приводу ще більше розлютили обвинуваченого, він обізвав ОСОБА_7 "клоуном", дав вказівку підлеглим працівникам міліції затримати його, висловившись при цьому, що останній п`яний, і помістити в службовий автомобіль. Виконуючи цю вказівку обвинуваченого, декілька працівників міліції, серед яких були ОСОБА_12 і ОСОБА_10, скрутили його, завернувши руки за спину, і зігнувши, повели його до службового автомобіля УАЗ, який стояв неподалік. При цьому він бачив, що позаду за ними йшов ОСОБА_9, який підійшов ззаду і гумовим кийком, наніс йому - потерпілому декілька ударів в область правого плеча. Тут же він повідомив, що у нього поламана рука, і він потребує невідкладної медичної допомоги. Не дивлячись на це, працівники міліції за вказівкою обвинуваченого насильно помістили його у відділення для затриманих службового автомобіля УАЗ, де проти його волі утримували біля 30 хвилин.
- показаннями свідка ОСОБА_24 про те, що 21 вересня 2010 року обвинувачений покликав підпорядкованих працівників міліції, сказав їм: "Покажіть йому, хто я такий" і дав вказівку затримати потерпілого. Працівники міліції затримали ОСОБА_7, скрутили його, заламали йому назад руки і повели до службового автомобіля. Разом з ними пішов і ОСОБА_9 . З того місця, куди повели потерпілого, було чути крики останнього про те, що йому зламали руку і прохання зняти кайданки. Пізніше від ОСОБА_7 він дізнався, що в той вечір руку йому-потерпілому зламав начальник ЦВМ ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області ОСОБА_9
- показаннями свідка ОСОБА_14, який повідомив, що почув як ОСОБА_9 сказав "Кидайте цього клоуна у бобик; він сам спалив свою машину" та бачив змах руки, після чого почув характерний для зламу кості хруст та крик потерпілого, що йому зламали руку. ОСОБА_7 було поміщено у службовий автомобіль міліції, а через деякий час цей службовий автомобіль, у якому перебував потерпілий, з місця події поїхав.
- показаннями свідка ОСОБА_13 про те, що, працюючи старшим інспектором у міському управлінні ГУ МНС України в Хмельницькій області, в силу своєї роботи виїжджав на місце пожежі автомобіля біля бару "Пелікан". Приїхали працівники міліції, серед них був одягнутий у цивільний одяг ОСОБА_9 . Між ним та власником горілого автомобіля виник конфлікт, вони говорили на підвищених тонах. Він бачив як ОСОБА_26 рукою показав правникам міліції, які стояли біля ОСОБА_27, в сторону службового автомобіля. Після цього ці два працівники міліції скрутили ОСОБА_27 руки назад і повели його в сторону службового автомобіля. Свідок чув крики ОСОБА_27, що йому боляче.
- показаннями свідка ОСОБА_21 про те, що працюючи заступником начальника карного розшуку ЦВМ ХМВ УМВСУ в Хмельницькій області, він разом з начальником карного розшуку ОСОБА_12 виїжджав на місце пожежі належного потерпілому автомобіля. На місці події були пожежники та працівники міліції, в тому числі і начальник ЦВМ ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області ОСОБА_9 . Конфлікту потерпілого з працівниками міліції та самого затримання ОСОБА_27 він не бачив, однак коли з місця події від`їжджав службовий автомобіль УАЗ, то з нього доносились крики та стукіт. Пізніше дізнався, що на місці події затримали ОСОБА_27, помістили у службовий автомобіль і повезли на освідування на стан сп`яніння.
- показаннями свідка ОСОБА_10 про те, що він разом із своїм керівником - начальником ЦВМ ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області ОСОБА_9 та іншими працівниками міліції перебували на місці пожежі автомобіля біля бару "Пелікан", де було висловлено припущення, що автомобіль загорівся сам, що обурило його власника ОСОБА_7 . З цього приводу в нього виникла перепалка з ОСОБА_9, яка, як він дізнався пізніше, закінчилась поміщенням потерпілого в службовий міліцейський автомобіль та доставленням його на освідування в наркологічний диспансер;
- показаннями свідка ОСОБА_12 про те, що у вказаний час на місці події біля бару "Пелікан" у його присутності, присутності ОСОБА_26, ОСОБА_28, експерта ОСОБА_29 працівники міліції відвели ОСОБА_7, який виражався нецензурною лайкою та поводився агресивно, до службового автомобіля, а потім згодом цим же автомобілем оперуповноважені ОСОБА_30 та ОСОБА_31, за вказівкою начальника ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області, повезли його на освідування на стан сп`яніння;
- показаннями свідка ОСОБА_17 про те, що перебуваючи на посаді начальника Хмельницького міського відділу УМВС України в Хмельницькій області, виїжджав на місце події біля бару "Пелікан", де сталась пожежа автомобіля, власником якого був ОСОБА_7 . Приїхавши туди, побачив, що пожежа вже локалізована, на місці знаходились працівник прокуратури, працівники міліції, в тому числі і начальник ЦВМ ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області ОСОБА_9 . Йому доповіли, що власник пошкодженого автомобіля скандалив, виражався нецензурною лайкою, тому його затримано та поміщено у спеціальний відсік службового автомобіля УАЗ. Він розпорядився щоб затриманого перевірили на стан сп`яніння та на наявність у нього тілесних ушкоджень;
- показаннями свідка ОСОБА_18 (водія службового автомобіля марки УАЗ 3309, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) про те, що у вказаний день вивозив слідчо-оперативну групу до бару "Пелікан" у м. Хмельницькому. Там у спеціальне відділення його автомобіля (відділення для затриманих) помістили невідомого чоловіка, якого він, за вказівкою керівництва, у супроводі двох працівників міліції доставив до Хмельницького наркологічного диспансеру, що на вул. Ватутіна в м. Хмельницькому. Оскільки вказаний чоловік жалівся на болі, то після цього його цим же автомобілем було доставлено у травмпункт Хмельницької міської лікарні;
- показаннями свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_19, оперуповноважений СКР ЦВМ ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області та оперуповноважений СКР ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області на той час, відповідно до яких саме вони за наказом начальника ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області ОСОБА_17 здійснювали конвоювання ОСОБА_7 до Хмельницького наркологічного диспансеру та травмпункту Хмельницької міської лікарні.
- протоколами слідчих експериментів від 18 травня 2011 року, 10 липня 2012 року та 11 травня 2016 року і фототаблиць до них, з яких убачається, що потерпілий показав механізм спричинення йому тілесних ушкоджень;
- протоколом пред`явлення осіб для впізнання за фотознімками від 21 жовтня 2011 року, згідно з яким ОСОБА_7 упізнав ОСОБА_9 ;
- висновком від 11 жовтня 2010 року за результатами службового розслідування, проведеного відділом ВБ у Хмельницькій області СВБ ГУБОЗ МВС України, з якого вбачається, що на місці події вказівку працівникам міліції затримати потерпілого, помістити його в службовий автомобіль та доставити в Хмельницькій обласний наркологічний диспансер дав саме начальник ЦВМ ХМВ УМВСУ у Хмельницькій області ОСОБА_9
- висновком судово-медичної експертизи від 17 лютого 2011 року № 244 згідно з яким у ОСОБА_7 станом на 22 - 30 вересня 2010 року виявлено тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я;
- висновком додаткової судово-медичної експертизи від 10 червня 2011 року № 889, за яким указані тілесні ушкодження могли утворитися за тих обставин, про які зазначив потерпілий при відтворенні обстановки та обставин події.
- висновком додаткової судово-медичної експертизи від 05 серпня 2013 року № 939 за яким характер та властивості перелому плечової кістки свідчать про те, що він міг утворитися за тих обставин, на які вказав потерпілий під час відтворення обстановки та обставин події 10 липня 2012 року - внаслідок "завернення" рук за спину та викручування рук з нанесенням удару гумовим кийком у ділянку правого плеча потерпілого.