Постанова суду № 291/86/20 від 24.01.2024 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання незаконними та скасування постанови, акта, свідоцтв і...

Постанова

Іменем України

24 січня2024 року

м. Київ

справа № 291/86/20

провадження № 61-10111св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Ружинський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), державний нотаріус Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області Ставничий Олександр Володимирович,

треті особи: Служба у справах дітей Ружинської районної державної адміністрації у Житомирській області, ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року в складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Радченка С. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Ружинського РВ ДВС Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Хмельницький), державного нотаріуса Ружинської нотаріальної контори Ставничого О. В. про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання незаконними та скасування постанови, акта, свідоцтв і рішень, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11 серпня 1990 року до 22 травня 2014 року перебували в зареєстрованому шлюбі, за час якого збудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначала, що, незважаючи на реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2, житловий будинок з господарськими будівлями належав подружжю на праві спільної сумісної власності, а при розлученні сторони домовились, що домоволодіння в подальшому належатиме їхнім дітям.

Вказувала, що 27 березня 2018 року дізналась, що зазначене домоволодіння перебуває у власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 03 березня 2018 року з ОСОБА_3, який, у свою чергу, набув право власності на нього на підставі постанови старшого державного виконавця Ружинського відділу ДВС від 21 грудня 2017 року, акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 21 грудня 2017 року та свідоцтва про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Стверджувала, що їй не відомо, в зв`язку з чим спільне сумісне майно подружжя виставлялося на електронні торги з метою його реалізації, оскільки вона не надавала згоди на відчуження майна та повідомлення про проведення електронних торгів не отримувала. Наголошувала, що в будинку зареєстрована неповнолітня донька сторін - ОСОБА_6, проте орган опіки і піклування Ружинської селищної ради Житомирської області не давав згоди на реалізацію будинку, в якому проживає неповнолітня дитина.

ОСОБА_1 просила:

визнати об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок літ. "А-1" з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня -- літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д- 1, колодязь - № 2) за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683 за цією ж адресою;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини вказаних житлового будинку та земельної ділянки;

визнати незаконними і скасувати постанову та акт Ружинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 21 грудня 2017 року про передачу спірного нерухомого майна у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 ОСОБА_3 ;

визнати незаконними й скасувати свідоцтва НОМЕР_3 та НОМЕР_4 від 24 січня 2018 року про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку;

визнати незаконними та скасувати рішення державного нотаріуса Ружинського державного нотаріального округу Ставничого О. В. від 24 січня 2018 року (індексні номери 39337150 та 39339613) про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок та земельну ділянку;

визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 ;

витребувати у ОСОБА_4 нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: 2/3 земельної ділянки площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683 та 2/3 житлового будинку літ. "А-1" з господарськими будівлями та спорудами.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2023 року в складі судді: Митюк О.В., у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

за період перебування в шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули не лише майно, а й борги, погашення яких відбулося за рахунок спільного майна подружжя;

суд критично оцінив пояснення позивачки про те, що їй не було відомо про виникнення у ОСОБА_2 боргових зобов`язань;

суд установив, що про накладення арешту на спірне нерухоме майно та передання його ОСОБА_3 у рахунок погашення заборгованості позивачка дізналася в грудні 2018 року, проте дії державного виконавця в передбачений статтею 449 ЦПК України строк не оскаржила;

у частині першій статті 388 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав, за яких власник має право на витребування майна від добросовісного набувача. В частині другій статті 388 ЦК України закріплене правило, згідно з яким майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Оскільки ОСОБА_3 набув право власності на майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для його витребування у добросовісного набувача;

ОСОБА_4 та Ружинський РВ ДВС подали до суду заяви про застосування наслідків спливу позовної давності. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України). При вирішенні заяв відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності суд урахував, що після розірвання шлюбу у 2014 році позивачка протягом трьох років не вимагала від ОСОБА_2 поділити спільне нерухоме майно майно. Незважаючи на те, що придбання спірного майна відбулося в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, суд констатував пропуск ОСОБА_1 позовної давності, в зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу представника позивачки задоволено частково.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок літ. "А-1" з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня -- літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д- 1, колодязь - № 2) за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683 за цією ж адресою.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини вказаних житлового будинку та земельної ділянки.

Визнано незаконними і скасовано постанову та акт Ружинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 21 грудня 2017 року про передачу спірного нерухомого майна у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 ОСОБА_3 .

Визнано незаконними й скасовано свідоцтва НОМЕР_3 та НОМЕР_4 від 24 січня 2018 року про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку.

Витребувано у ОСОБА_4 нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: 1/2 земельної ділянки площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683 та 1/2 житлового будинку літ. "А-1" з господарськими будівлями та спорудами.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позову до державного нотаріуса Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області Ставничого О. В. відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4498,20 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує;

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 1990 року до 22 травня 2014 року, в період якого збудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами й отримали земельну ділянку площею 1,1025 га, призначену для обслуговування вказаного житлового будинку. Тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного нерухомого майна об`єктами спільної сумісної власності подружжя;

при поділі майна подружжя апеляційний суд виходив із рівності часток кожного з подружжя, а також урахував, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження існування обставин, які є підставою для збільшення частки її майна у спільній сумісній власності подружжя. Сам по собі факт проживання неповнолітньої дитини сторін з позивачкою та несплата відповідачем аліментів на її утримання за висновком апеляційного суду не є підставою для збільшення частки позивачки в спільному сумісному майні подружжя;

відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Відсутність письмової згоди одного із подружжя на розпорядження цінним майном, тобто укладення договорів щодо цього майна, за висновком апеляційного суду є підставою визнання їх недійсними. Оскільки будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_1 була повідомлена про наявність виконавчих проваджень щодо ОСОБА_2, проведення електронних торгів та про передачу майна стягувачу, матеріали справи не містять, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відчуження належної позивачці частки в праві спільної власності на нерухомоме майно на електронних торгах без її згоди є порушенням прав позивачки як співвласниці такого майна;

державний виконавець при передачі майна на реалізацію з електронних торгів не з`ясував сімейний стан боржника та не встановив, чи спірне нерухоме майно набуте в період шлюбу;

посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 окрім прав на майно у шлюбі набула і борги ОСОБА_2, а погашення їх за рахунок майна подружжя є виправданим, апеляційний суд визнав необґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 у 2008 та 2014 роках зверталася до суду з позовами до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та розірвання шлюбу, в яких указувала, що сторони з 2005 року не проживають однією сім`єю. У той же час, договір позики, на підставі якого у ОСОБА_2 виникли боргові зобов`язання, укладений 29 червня 2010 року, що дає підстави для висновку про те, що отримані ОСОБА_2 у позику від ОСОБА_3 кошти не використовувались ним в інтересах сім`ї;

апеляційний суд зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування постанови й акта Ружинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 21 грудня 2017 року про передачу майна у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_5 ОСОБА_3 . Оскільки позовні вимоги про визнання незаконними та скасування свідоцтв № НОМЕР_1 та НОМЕР_4 від 24 січня 2018 року про право власності ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно є похідними вимоги про визнання незаконними та скасування постанови й акта державного виконавця, то за висновком апеляційного суду також підлягають задоволенню;

позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 не відповідають критерію ефективності обраного позивачем способу захисту, оскільки спірне майно перебуває у власності ОСОБА_4, а не ОСОБА_3 Державний нотаріус Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області є неналежним відповідачем у справі;

власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника;

ОСОБА_4 є добросовісним набувачем житлового будинку загальною площею 199,8 кв. м, житловою площею 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня -літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2) та земельної ділянки площею 0,1025 га, кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683, за адресою: АДРЕСА_1, однак, всупереч дій державного нотаріуса 1/2 частина вказаного вище майна вибула з володіння ОСОБА_1, що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно вибуло з власності позивачки не з її волі, а тому права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом витребування 1/2 частини житлового будинку загальною площею 199,8 кв.м., житловою площею 83,6 кв. м з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня -літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2) та земельної ділянки площею 0,1025 га, кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683, за адресою: АДРЕСА_1 на підставі частини першої статті 388 ЦК України з незаконного володіння останнього власника ОСОБА_4, що призводить до ефективного захисту порушених прав позивача та практичній реалізації судового рішення. При цьому слід ураховувати, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і ОСОБА_4, пред`явивши відповідний позов;

апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про пропуск ОСОБА_1 позовної давності, оскільки про порушення свого права позивачка дізналася лише 27 березня 2018 року.

Аргументи учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, в якій просить:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

рішення суду першої інстанції залишити в силі;

здійснити розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ОСОБА_4 на підставі відплатного правочину став другим власником спірного нерухомого майна після передання цього майна стягувачу в рахунок погашення заборгованості добросовісним набувачем, у зв`язку з чим не знав та не міг знати про те, що частина цього майна вибула з володіння позивачки поза його волею. Вказує, що як добросовісний набувач майна правомірно очікував, що ОСОБА_3 мав право ним розпоряджатися, а він, після отримання цього майна, матиме змогу ним мирно володіти;

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період перебування в зареєстрованому шлюбі набули не тільки майно, а й борги, на погашення яких спірне майно було передано на реалізацію з електронних торгів;

ОСОБА_3 набув право власності на спірне майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, у зв`язку з чим таке майно не може бути витребувано в добросовісного набувача. Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачка не має права на витребування спірного майна від добросовісного набувача ОСОБА_4, оскільки попередній власник будинку ОСОБА_3 набув право власності на нього в порядку, встановленому для виконання судових рішень;

розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар;

позовна давність за вимогами про поділ спільного майна подружжя спливла через три роки після розірвання шлюбу між сторонами, тобто 22 травня 2017 року;

позивачка пропустила встановлений статтею 449 ЦПК України строк на оскарження постанови та акта державного виконавця.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині задоволених позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини житлового будинку літ. "А-1" з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня -- літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д- 1, колодязь - № 2) за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683 за адресою: АДРЕСА_1 ; та витребування у ОСОБА_4 нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: 1/2 земельної ділянки площею 0,1025 га кадастровий номер 1825255100:04:002:0683 та 1/2 житлового будинку літ. "А-1" (житловою площею 83,6 кв. м, загальною площею 199,8 кв. м) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ. Г-1, гараж - літ. Д-1, колодязь - №2). В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

11 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 вересня 2023 року зазначено, що у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, у касаційній скарзі зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11 серпня 1990 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2014 року розірвано.

Рішенням виконкому Ружинської селищної ради народних депутатів від 21 листопада 1990 року ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та господарсько-побутових будівель для ведення особистого підсобного господарства на земельній ділянці площею 0,10 га в АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 жовтня 2006 року ОСОБА_2 був власником житлового будинку (житловою площею 83,6 м?, загальною площею 199,8 м?) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ.Б-1, вбиральня - літ. В, навіс - літ. Г-1, гараж - літ. Д-1, колодязь - №2).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №122454, виданого 09 січня 2007 року Ружинською селищною радою, ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 1,1025 га за адресою: АДРЕСА_1, призначеної для обслуговування житлового будинку, на підставі рішення виконкому Ружинської селищної ради № 224 від 21 грудня 2006 року

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2013 року в справі № 291/1185/13 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 29 червня 2010 року в розмірі 103 909 грн.

31 липня 2014 року Ружинський районний суд Житомирської області видав виконавчий лист № 291/1185(1) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 103 909 грн, в зв`язку з чим було відкрито виконавче провадження №44288801.

Заочним рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 03 липня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 збитки за невиконання договору позики від 29 червня 2010 року в розмірі 248 391 грн, судові витрати в сумі 2483,91 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 12 352 грн, а всього 263 226,91 грн.

23 жовтня 2017 року Ружинський районний суд Житомирської області видав виконавчий лист № 291/417/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 263 226, 91 грн, в зв`язку з чим було відкрито виконавче провадження НОМЕР_6.

19 грудня 2017 року старший державний виконавець Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Житомирської області Гладишко О. М. прийняв постанову про об`єднання вказаних виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до складу якого ввійшло два виконавчих документа на загальну суму 367 135,91 грн.

Відповідно до постанови та акта старшого державного виконавця Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Гладишка О. М. від 21 грудня 2017 року ОСОБА_3 у рахунок погашення заборгованості за виконавчими документами: № 291/1185 від 31 липня 2014 року та № 291/417/17 від 23 жовтня 2017 року, виданих Ружинським районним судом Житомирської області, передано майно: житловий будинок загальною площею 199,8 м? (житлова площа 83,6 м?) з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності за ОСОБА_3 на вказані об`єкти нерухомого майна зареєстровано 24 січня 2018 року.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 03 березня 2018 року, посвідчених державним нотаріусом Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області, ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_4 спірні житловий будинок та земельну ділянку.

Відповідно довідки Ружинської селищної ради № 707 від 28 березня 2018 року ОСОБА_1 разом з дочками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року по справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: "належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі".

Тобто у постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок про допустимість витребування за допомогою віндикаційного позову такого майнового права як право на частку в праві спільної власності.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

................

Перейти до повного тексту