ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 377/745/21
провадження № 61-10180св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 8 "Теремок" - центр Софії Русової Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області,
третя особа - Славутицька міська організація Профспілки працівників освіти і науки України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 11 січня 2022 року у складі судді Бабич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 8 "Теремок" - центру Софії Русової Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (далі - Закладу дошкільної освіти № 8) в особі директора Федорченко Н. М., Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, третя особа - Славутицька міська організація Профспілки працівників освіти і науки України в особі голови Савенка А. В., про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що позивачка працює на посаді помічника вихователя Закладу дошкільної освіти № 8. 04 листопада 2021 року їй вручене повідомлення від 04 листопада 2021 року № 20 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, відповідно до якого запропоновано до 05 листопада 2021 року надати директору закладу документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень про проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 16 вересня 2011 року № 595. Оскільки вона не надала жодного із зазначених документів, то наказом директора закладу від 08 листопада 2021 року № 114-К/тр її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. З наказом її ознайомлено 08 листопада 2021 року.
Позивачка стверджувала, що такий наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами) та наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", на підставі яких відбулося відсторонення її від роботи є протиправними, порушують права працівників закладів освіти та підлягають скасуванню. Запровадження обов`язковості щеплень проти COVID-19 для працівників закладів освіти та відсторонення їх від роботи, у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 суперечить Конституції України, міжнародним правовим актам та спеціальним законам, які регулюють спірні питання.
Також позивачка посилалася на статтю 43 Конституції України та зазначала, що відсторонення невакцинованих проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 працівників освіти від роботи без збереження заробітної плати є порушенням права на працю та оплату праці. Крім того, позивачка зазначала, що Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, затвердженою наказом МОЗ України від 24 грудня 2020 року № 3018, передбачено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID?19 буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Згода пацієнта є необхідною для застосування методів діагностики, профілактики та лікування, що передбачено статтею 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ. Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено виключний перелік обов`язкових щеплень: від туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця та кору, а профілактичне щеплення (вакцинація) проти коронавірусної хвороби COVID-19 цією нормою не передбачено. Водночас позивачка стверджувала, що наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 за змістом не відповідає частині другій статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", яка передбачає можливість запровадження обов`язкових профілактичних щеплень проти інших інфекційних хвороб для працівників інших професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, оскільки встановлює обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної (а не інфекційної) хвороби для працівників закладів (а не професій). Оскаржуваний наказ суперечить положенням статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в частині наданих повноважень МОЗ України здійснювати регулювання правових відносин щодо встановлення обов`язкових профілактичних щеплень саме з урахуванням категорії працівників, які належать до певних професій відповідно до класифікатора.
Також позивачка посилалась на статтю 64 Конституції України та зазначала, що обмеження конституційних прав та свобод людини може встановлюватися виключно Конституцією і законами України, зокрема, в умовах воєнного або надзвичайного стану, який на час її відсторонення в Україні не було запроваджено. Позивачка вказувала на те, що статтею 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не передбачено право роботодавця відсторонити працівника через відмову вакцинуватися від COVID-19.
Також позивачка зазначала про порушення процедури відсторонення від роботи, оскільки її не було повідомлено за два місяці про зміну чинних умов оплати праці в бік погіршення відповідно до статті 103 КЗпП України та не узгоджено такі зміни з первинною профспілковою організацією Закладу дошкільної освіти № 8, членом якої вона є. Крім того, зазначала, що у випадку встановлення судом порушення статті 46 КЗпП України з роботодавця підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу.
З огляду на викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ директора Закладу дошкільної освіти № 8 від 08 листопада 2021 року № 114 К/тр "Про відсторонення від роботи ОСОБА_2"; допустити до роботи ОСОБА_1, помічника вихователя Закладу дошкільної освіти № 8 з 08 листопада 2021 року; стягнути з Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня прийняття судового рішення у цій справі; стягнути з Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 816,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 11 січня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимога щодо обов`язкової вакцинації ОСОБА_1, з наступним її відстороненням від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань для такої вакцинації, тимчасово обмежила право позивачки на працю з огляду на суспільні інтереси. Згідно зі статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, яке включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Отже, позивачка не позбавлена можливості обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 11 січня 2022 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
04 липня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Дубових Н. М., із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Славутицького міського суду Київської області від 11 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи. У частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи - передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. До касаційної скарги заявниця додала клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Як на підставу касаційного оскарження, заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Також заявниця вказує на необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій:
- не врахували, що позивачка працювала помічником вихователя у Закладі дошкільної освіти № 8, а саме контактувала з дітьми, які не підлягали обов`язковій вакцинації;
- не взяли до уваги, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанова Кабінету Міністрів України і наказ МОЗ України;
- не врахували положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які полягають в обов`язку держави утримуватися від втручання з метою поваги до прав людини, у разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві;
- не звернули уваги на те, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями;
- не взяли до уваги, що мало місце втручання держави у права позивачки, оскільки наказом відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено права, які гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод;
На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
Межі касаційного перегляду
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо оскарження рішення Славутицького міського суду Київської області від 11 січня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в частині вимоги про допуск позивачки до роботи, то такі судові рішення у вказаній частині не перевіряються.
Отже, рішення Славутицького міського суду Київської області від 11 січня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року переглядаються Верховним Судом лише в частині розгляду позовних вимогпро визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Славутицького міського суду Київської області від 11 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 із підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Славутицького міського суду Київської області матеріали справи № 377/745/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У травні 2023 року матеріали справи № № 377/745/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 працює в Закладі дошкільної освіти № 8 з 02 грудня 1996 року та відповідно до наказу від 06 жовтня 1999 року № 142л з 01 жовтня 1999 року призначена на посаду помічника вихователя.
Вказані обставини підтверджуються трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та особовою карткою ОСОБА_1
04 листопада 2021 року під особистий підпис ОСОБА_1 отримала від директора Закладу дошкільної освіти № 8 повідомлення № 20 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому зазначено надати до 05 листопада 2021 року документ, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення такого щеплення.
Актом від 08 листопада 2021 року № 02-12/121, складеним директором Закладу дошкільної освіти № 8 та членами комісії у складі трьох працівників закладу, зафіксовано, що станом на 11 год 00 хв 08 листопада 2021 року позивачка не надала документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу вакцинації дводозної вакцини від COVID-19, які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; або міжнародний, внутрішній або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини, чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я за встановленою формою.
У цьому акті також вказано, що до нього додається пояснення ОСОБА_1, проте у матеріалах справи таке пояснення відсутнє.
Наказом директора Закладу дошкільної освіти № 8 № 114 К/тр від 08 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_2" позивачку відсторонено від роботи 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Наказ винесений на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" протоколу від 28 жовтня 2021 року № 17 позачергового засідання Славутицької міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Підставою до спірного наказу вказано повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, від 04 листопада 2021 року № 20.
Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена під особистий підпис 08 листопада 2021 року та зазначила на ньому, що заперечує проти наказу.
Відповідно до довідки від 16 листопада 2021 року № 01-33, ОСОБА_1 є членом Славутицької міської організації Профспілки працівників освіти і науки України та перебуває на обліку у первинній Профспілковій організації закладу дошкільної освіти № 8 "Теремок" м. Славутич.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"
Частиною шостою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.