ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2024 року
м. Київ
справа № 759/10178/20
провадження № 61-10920св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Юлія Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В., про усунення від права на спадкування за законом, визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання квартири спільним сумісним майном подружжя, визнання права власності на 1/2 частину квартири.
Позовна заява мотивована тим, що з 1994 року вона проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вели спільно господарство, мали спільний бюджет і побут, надавали один одному матеріальну й моральну підтримку. Вказувала, що за час їх спільного проживання ОСОБА_6 за їхні спільні кошти 15 січня 1998 року разом з ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу придбали у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 . У подальшому ОСОБА_6 22 січня 2002 року за договором дарування, укладеним з ОСОБА_7, а фактично за договором купівлі-продажу та за їх спільні кошти, набув право власності на іншу 1/2 частину вищевказаної квартири.
10 жовтня 2003 року між нею та ОСОБА_6 був зареєстрований шлюб.
У вересні 2017 року ОСОБА_6 захворів (онкологічне захворювання) переніс хірургічну операцію, пройшов декілька курсів хіміотерапії, потребував значних коштів на лікування і внаслідок хвороби ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Після його смерті відкрилася спадщина та була заведена спадкова справа. 20 червня 2019 року державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В. видала свідоцтво про право на спадщину, в якому зазначено, що спадкоємцями майна ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, є: вона, дружина померлого, на 1/4 частку; мати померлого - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, на 1/4 частку; дочка померлого - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, на 1/4 частку; дочка померлого - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, на 1/4 частку. Спадщина складається з 1/2 частки автомобіля марки "SSANG YONG", 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належав померлому. Свідоцтво про право на спадщину на 1/8 частку вказаного автомобіля видано їй, дружині померлого - ОСОБА_1 . Свідоцтво про право на спадщину на певну частку автомобіля ще не видано. Свідоцтво про право на спадщину на квартиру не видано.
Позивачка вказувала, що мати ОСОБА_6 - ОСОБА_8 померла, правонаступником якої є її донька - ОСОБА_4 .
Зазначала, що між нею та ОСОБА_2, ОСОБА_3 , які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6, виник спір щодо спадкового майна останнього. Вона вважала, що вищевказана квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, її та ОСОБА_6, а його діти від першого шлюбу мають бути усунені від спадкування. Вказувала, що ОСОБА_6 за життя мав проблеми зі здоров`ям, причиною його смерті відповідно до довідки про смерть стала хвороба, пов`язана з онкологічним захворюванням. Протягом останніх місяців життя ОСОБА_6 знаходився у безпорадному стані, що був викликаний хворобою та похилим віком, він потребував постійної сторонньої допомоги. Проте опікувалася та знаходилася поряд з ним лише вона, а відповідачі не надавали допомоги померлому і не доглядали його, хоча мали таку можливість.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що вона проживала однією сім`єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу та вела спільне господарство з ОСОБА_6 з 1994 року по 10 жовтня 2003 року (до реєстрації шлюбу);
- визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ;
- визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
- усунути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_6 . Після нього залишилося спадкове майно, зокрема, квартира АДРЕСА_1, яка була набута батьком за договором купівлі-продажу від 15 січня 1998 року та договором дарування від 22 січня 2002 року. У передбаченому законом порядку протягом шести місяців після відкриття спадщини вони звернулися до державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В. та заявили про свій намір прийняти спадщину після смерті батька. Проте відповідачка, ОСОБА_1, чинить їм перешкоди у процесі прийняття спадщини, оскільки не надає нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, унеможливлюючи таким чином прийняття ними спадщини.
Позивачі вказували, що ОСОБА_1 без жодних правових підстав посилається на те, що має майнові права на спірну квартиру, проте вказана квартира була набута батьком ще до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 . Доводи відповідачки про те, що вона проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу є безпідставними, оскільки до 2004 року в Україні законом не було передбачено правових підстав та наслідків проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, так як такої юридичної категорії у законодавстві на той час не існувало. Такі правовідносини виникли лише після 01 січня 2004 року із набуттям чинності СК України, ЦК України, а на час виникнення спірних правовідносин діяв КпШС України, яким було передбачено спільну власність виключно для подружжя, а не для будь-яких інших осіб. Крім того, посилання відповідачки на те, що вона мешкала разом із батьком з 1994 року не підтверджені належними та допустимими доказами.
Вони завжди допомагали хворому батьку у тому об`ємі, як це було можливо, піклувалися про його стан здоров`я. Намагалися як можна більше допомогти йому у боротьбі з хворобою. Водночас можливості були обмежені лише фінансовим станом та фактичними обставинами, так як батько мешкав в окремій сім`ї з ОСОБА_1, яка регулювала характер його спілкування із іншими людьми, у тому числі із ними. Вказували, що саме на ОСОБА_1, як дружину спадкодавця, законом покладено обов`язок утримання свого чоловіка та забезпечення допомоги і догляду. Жодного разу відповідачка не зверталася до них із питанням того, що батько залишився без догляду у безпорадному стані і не заявляла про те, що йому потрібна додаткова допомога саме від них.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд усунути від права на спадкування за законом ОСОБА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року об`єднано в одне провадження справу № 759/20065/20 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування за законом та цивільну справу № 759/10178/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В., про усунення від права на спадкування за законом, визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання квартири об`єктом спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на 1/4 частину квартири. Присвоєно об`єднаній справі єдиний унікальний номер № 759/10178/20.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту набуття нею і ОСОБА_6 спірної квартири за час їх спільного проживання та за їхні спільні кошти й праці. Тому вказана квартира не є спільним сумісним майном подружжя.
Відмовляючи у задоволені вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки ОСОБА_1 і ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу у період з 1994 року по 10 жовтня 2003 року, суд першої інстанції виходив із того, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Тоді як КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.
Оскільки судом не встановлено, що спірну квартиру було придбано ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_6 у період їх спільного проживання з 1994 року по 10 жовтня 2003 року та за їх спільні кошти, тому у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування слід відмовити.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період до 01 січня 2004 року не підлягає встановленню, так як такої норми не містив діючий на той час закон, зокрема, КпШС України, а тому такий факт не тягнув за собою юридичних наслідків того, що придбане за такий період часу майно є спільною сумісною власністю цього чоловіка та жінки.
Установлено, що 1/2 частину спірної квартири ОСОБА_6 набув за договором купівлі-продажу у 1998 році, а іншу 1/2 частину спірної квартири набув за договором дарування у 2002 році. Позивачкою не надано доказів на підтвердження факту внесення нею та ОСОБА_6 спільних коштів у рахунок придбання спірної квартири або її частини, а також доказів щодо приховування під укладенням договору дарування 1/2 частини квартири фактичного укладення договору купівлі-продажу квартири. Крім того, ОСОБА_1 не довела будь-якими доказами, що вказане спірне нерухоме майно було набуте внаслідок її та ОСОБА_6 спільної праці.
Надані позивачкою докази на підтвердження спільності цього майна свідчать лише про його набуття ОСОБА_6 у певний період часу та підставі договору купівлі-продажу і договору дарування. Проте жодним чином не дають підстав вважати, що вказана квартира була придбана за спільні кошти ОСОБА_6 та ОСОБА_1, а тому таке майно не може бути об`єктом права спільної сумісної власності.
Крім того, заявляючи вимогу про усунення від права спадкування ОСОБА_2 і ОСОБА_3, позивачка не довела належними та допустимими доказами того, що спадкодавець потребував допомоги саме від відповідачів, а останні, у свою чергу, умисно ухилялися від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення їх від права на спадкування. При цьому винної поведінки відповідачів під час розгляду справи не встановлено.
Отже, у справі, яка переглядається, судом не встановлено ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю, його безпорадного стану. Крім того, позивачка не надала переконливих доказів на підтвердження потреби спадкодавця в допомозі саме від відповідачів. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування, оскільки підставою для усунення від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України є сукупність обставин, які позивачкою доведено не було.
Інші учасники справи рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року в апеляційному порядку не оскаржували.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. У решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Отже, судові рішення оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Святошинського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено частину другу статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачеві та визначено склад колегії суддів у цій справі у зв`язку із звільненням у відставку попереднього судді-доповідача Антоненко Н. О.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки належним чином не дослідили усіх обставин справи. Позовні вимоги ОСОБА_1 підтверджуються сукупністю правовстановлюючих документів на спірне майно, матеріалами спадкової справи, показаннями свідків, медичною документацією спадкодавця. Суди не врахували, що вказані докази достовірно встановлюють період набуття права власності на квартиру та джерело коштів на її придбання, а також умисне ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю, який не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування. Крім того, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Вважає, що на правовідносини, які виникли між сторонами щодо набуття у власність спірного майна, поширюється дія положень СК України, оскільки вказані правовідносини продовжили існувати й після 01 січня 2004 року.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом установлено, що 02 серпня 1994 року було розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінградського району м. Києва, актовий запис № 1018.
10 жовтня 2003 року ОСОБА_10 та ОСОБА_6 уклали шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану Святошинського районного управління юстиції у м. Київ, про що зроблено актовий запис № 1528.