ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Ткача І. В., Пількова К. М., Уркевича В. Ю., Банаська О. О. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року, прийнятої за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22)
за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестстандарт" (далі - ТОВ "ФК "Інвестстандарт"), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни (далі - Приватний нотаріус Річка Ю.О.), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Немм Олени Володимирівни (далі - Приватний нотаріус Немм О.ВУ.), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_6 ) про визнання недійсним і скасування договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором, визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за кредитним договором, визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння
Коротка історія справи
27 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ "Райффайзен Банк Аваль" було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредит в сумі 212 736,30 грн із процентною ставкою 13,5% річних строком до 27 вересня 2017 року (далі - кредитний договір). Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7, з одного боку, та АТ "Райффайзен Банк Аваль", з іншого боку, укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (далі - іпотечний договір).
26 лютого 2018 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відчужило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ПАТ "Комерційний Індустріальний Банк", яке того ж дня переуступило ці права ТОВ "ФК "Інвестстандарт". Останнє, в свою чергу, відчужило ці права ОСОБА_4 01 червня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю. О. зареєстрував право власності на предмет іпотеки за ОСОБА_4 .
У жовтні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із цим позовом, посилаючись на те, що укладений між ТОВ "ФК "Інвестстандарт" та ОСОБА_4 оспорюваний договір про відступлення права вимоги, незважаючи на його назву, за своєю юридичною природою є договором факторингу, який не може укладатися із фізичною особою, тому він підлягає визнанню недійсним. Відповідно не було правових підстав для реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_4 . Оскільки у жовтні 2018 року ОСОБА_4 продав квартиру ОСОБА_5, необхідно також визнати недійсним цей договір купівлі-продажу та витребувати у ОСОБА_5 спірну квартиру.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між ТОВ "ФК "Інвестстандарт" та ОСОБА_4 було укладено саме договір відступлення права вимоги (цесія), тобто відповідач ОСОБА_4, як фізична особа, мав право бути стороною такого правочину. Тому підстав для задоволення позову в частині визнання цього договору недійсним немає. Інші позовні вимоги є похідними від наведеної, тому у їх задоволенні суди також відмовили.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки для правильного вирішення цієї справи вважав необхідним відступити (шляхом конкретизації) від висновків Великої Палати Верховного Суду, про те, що "відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор-банк або інша фінансова установа", та що "відступлення права вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації".
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 касаційну скаргу задоволено частково. Судові рішення попередніх інстанцій скасовані в частині відмови у витребуванні квартири з чужого незаконного володіння, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення відповідних позовних вимог. В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року змінені в мотивувальній частині.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке.
Договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги (пункт 6.22).
Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги (пункт 6.24).
Фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа (пункт 6.26).
Сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги (пункт 7.13).
Внаслідок послідовного укладення договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1, це право перейшло від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 . Отже, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, то ТОВ "ФК "Інвестстандарт" не могло відступити права вимоги на користь ОСОБА_4 (пункти 9.3-9.5 постанови).
Ураховуючи те, що відступлення прав за іпотечним договором могло бути вчинене лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), а, як зазначено вище, таке відступлення на користь ОСОБА_4 було неможливим, тому й відступати право за договором іпотеки ТОВ "ФК "Інвестстандарт" не мало права (пункт 9.7).
Ураховуючи те, що у ОСОБА_4 не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), він не мав законних підстав відчужувати цю квартиру ОСОБА_5 . Відтак, позовна вимога щодо витребування цього майна з володіння кінцевого набувача на користь усіх співвласників квартири є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню (пункт 9.20).
Таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власників, враховуючи, зокрема, те, що вимоги закону до відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечним договорами були або мали бути відомими ОСОБА_5 . Ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія - передбачуваною. Судова практика Верховного Суду щодо неможливості відчуження таких прав вимоги на користь фізичних осіб є сталою впродовж тривалого часу та відкритою для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, перед придбанням квартири кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію вибуття квартири з володіння її власників. Отже, проявивши обачність, він мав можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що ОСОБА_4 не міг набути право власності на квартиру, а тому і не мав права її відчужувати (пункт 9.21).
Придбавши квартиру у такої особи, ОСОБА_5 як її покупець теж не набув право власності на неї. Зареєструвавши це право за собою, він став її володільцем, а право володіння разом із правами користування та розпорядження квартирою надалі належать позивачам як її власникам. Йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця. З огляду на вказане за обставин цієї справи витребування з володіння ОСОБА_5 квартири на користь позивачів як співвласників є пропорційним меті захисту права приватної власності останніх. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує відсутність встановлених судами попередніх інстанцій фактів, які би могли впливати на право на повагу до приватного та сімейного життя кінцевого набувача квартири. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку витребування квартири з володіння кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Такий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_4, в якого він придбав квартиру, зокрема, про стягнення сплаченої її вартості (пункти 9.22-9.24).
Суди встановили відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю вимог, у тому числі й зазначених вище. Натомість Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість вимоги щодо витребування майна, вважаючи правильною відмову у задоволенні решти у зв`язку з їх неефективністю для захисту порушеного права позивачів. Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки та визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягають зміні в мотивувальній частині з урахуванням мотивів цієї постанови (пункти 9.31-9.32).
Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
Із наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з таких підстав.
Щодо правомірності укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеного між ТОВ "ФК "Інвестстандарт" та ОСОБА_4 26 лютого 2018 року
За умовами кредитного договору ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 212 736,30 грн зі сплатою 13,5 % річних на строк з 27 вересня 2007 року до 27 вересня 2017 року. З метою забезпечення виконання цього зобов`язання між позивачами та банком було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира, вартість якої визначена сторонами в сумі 298 347,00 грн. В іпотечному договорі зазначено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна.
Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, сформованого ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" станом на 26 лютого 2018 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 2 710 832,90 грн, з яких: 210 169,19 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 276 485,37 грн - прострочена заборгованість за відсотками, 2 221 846,32 грн - розрахована пеня. Останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 здійснено 23 січня 2009 року.
Кредитним договором передбачено, що строк надання кредиту - до 27 вересня 2017 року. Саме до цієї дати ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" нараховував ОСОБА_1 проценти за користування кредитом. Після закінчення строку надання кредиту будь-які фінансові послуги банком боржнику не надавалися. Всі зобов`язання ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" перед ОСОБА_1 за кредитним договором були припинені їх належним виконанням. Залишились лише невиконані зобов`язання ОСОБА_1 перед банком з повернення коштів та сплати відсотків (непогашені борги), які після закінчення строку надання кредиту були продані на підставі договорів відступлення права вимоги, що чітко видно із розрахунків заборгованості, яка придбавалась ПАТ "Комерційний Індустріальний Банк", ТОВ "ФК "Інвестстандарт" та ОСОБА_4 . Загальна сума заборгованості, право вимоги на яку відступається, становить 488 986,58 грн і складається із простроченої заборгованості за кредитом у сумі 210 169,19 грн і заборгованості по відсоткам у сумі 278 817,39 грн.
За вказане право вимоги ПАТ "Комерційний Індустріальний Банк" сплатило ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 170 000,00 грн, ТОВ "ФК "Інвестстандарт" сплатило ПАТ "Комерційний Індустріальний Банк" 174 000,00 грн, ОСОБА_4 сплатив ТОВ "ФК "Інвестстандарт" 176 000,00 грн. Отже, права вимоги виконання боржником спірних зобов`язань неодноразово перепродувались за ціною більшою за ціну покупки цих майнових прав.
Судами встановлено, що виходячи зі змісту договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, зокрема і оскаржуваного договору, укладеного між ТОВ "ФК "Інвестстандарт" та ОСОБА_4, останній не набув прав здійснювати жодні фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги до нього перейшло лише право вимоги виконання божником конкретних зобов`язань з повернення грошей та сплати відсотків у тих розмірах, які вже існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових відсотків, право на нарахування яких мав первісний кредитор (АТ "Райффайзен Банк Аваль"). Визначена в оскаржуваному договорі (розрахунку до нього) грошова сума складається лише із заборгованості за тілом кредиту та відсотками, нарахованими ще первісним кредитором АТ "Райффайзен Банк Аваль", і саме цю суму після укладення договору відступлення права вимоги за кредитним договором ОСОБА_4 вимагав сплатити позивачів, згідно зі змістом письмової вимоги.
Варто відзначити, що положення оскаржуваного договору відступлення права вимоги від 26 лютого 2018 року, укладеного між ТОВ "ФК "Інвестстандарт" та ОСОБА_4, не містили умов щодо фінансування ОСОБА_4 ТОВ "ФК "Інвестстандарт" під відступлення права вимоги, надання ним будь-яких послуг за плату, чи зворотний обов`язок ТОВ "ФК "Інвестстандарт" з оплати ОСОБА_4 відповідної плати за надання грошових коштів взамін відступленої вимоги, що є необхідними ознаками договору факторингу. Навпаки, за спірним договором ОСОБА_4 купив у ТОВ "ФК "Інвестстандарт" спірні права вимоги за ціною більшою, ніж останнє купило їх у ПАТ "Комерційний Індустріальний Банк", що підтверджує відсутність надання ОСОБА_4 будь-яких платних послуг ТОВ "ФК "Інвестстандарт" у вигляді різниці між ціною придбання та ціною продажу спірних прав вимоги.
Наведене засвідчує, що спірний договір, укладений між ТОВ "ФК "Інвестстандарт" та ОСОБА_4, за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги (відступлення права вимоги), а не договором факторингу, відповідно ОСОБА_4 міг бути стороною такого договору.
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок (який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, провадження № 14-16цс20) про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від означеного загального висновку конкретизувавши його так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Таке відступлення було зроблено Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що у спірних відносинах, які розглядались у справі № 906/1174/18, приймав участь банк, який був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, тому Велика Палата Верховного Суду конкретизувала зазначений вище загальний висновок, не виходячи за межи спірних відносин у справі № 906/1174/18.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду наголосила, що, на її думку, є підстава для відступу від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) шляхом його конкретизації та вказати, що:
- в імперативній нормі приватного права відсутня заборона на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, будь-якій особі;
- внаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається будь-якого порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину.
Аналізуючи наведені висновки Касаційного цивільного суду, слід зазначити про наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 2664-III) вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 2664-IIIфінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; фінансові платіжні послуги; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".
З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), і підстав для відступлення від неї немає.
Водночас, як уже зазначено, судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що виходячи зі змісту договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, зокрема і оскаржуваного договору, укладеного між ТОВ "ФК "Інвестстандарт" та ОСОБА_4, до останнього не перейшло ніяких прав на здійснення будь-яких фінансових операцій чи надання фінансових послуг боржнику, оскільки за умовами спірного договору в нього виникло лише право вимагати виконання боржником зобов`язань з повернення коштів та сплати відсотків у розмірах, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів, право на нарахування яких мав первісний кредитор (АТ "Райффайзен Банк Аваль"). Всі кредитні зобов`язання АТ "Райффайзен Банк Аваль" перед ОСОБА_1, які передбачали здійснення фінансових операцій чи надання фінансових послуг за кредитним договором, були припинені шляхом їх належного виконання АТ "Райффайзен Банк Аваль" та за договорами відступлення права вимоги не передавались.