ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 489/2101/23
провадження № 61-16485 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду
м. Миколаєва від 19 липня 2023 року у складі судді Кокорєва В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Коломієць В. В., Самчишиної Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що з 1993 року вони зареєстровані та постійно проживають у квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідач є їх сином та також зареєстрований за вказаною адресою, де проживав з 1993 року.
Починаючи з 2012 року відповідач у квартирі не проживає, його особистих речей у ній немає, комунальні платежі не сплачує, всі витрати з утримання та ремонту квартири несуть вони.
При цьому, у ОСОБА_3 є ключі від квартири та жодних перешкод у користуванні цією квартирою вони йому не чинили.
Проте відповідач з ними не спілкується, не намагається вселитись у квартиру, тобто є таким, що добровільно не бажає користуватися квартирою.
У зв`язку із тим, що ОСОБА_3 зареєстрований у квартирі, у них виникли труднощі з оформленням субсидії, оскільки відсутні довідки про доходи відповідача, вони позбавлені можливості провести приватизацію вказаної квартири.
З врахуванням викладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2023 рокупозов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою
АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1 073,60 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що показаннями позивачів, як свідків, підтверджено, що відповідач більше трьох років не сплачує комунальні платежі, не несе витрати по утриманню квартири, у ній не проживає. Відповідач вдруге одружився, після чого між сторонами погіршилися стосунки.
ОСОБА_3 забрав речі зі спірної квартири та проживає з другою дружиною в іншому місці.
Колишня дружина відповідача, як свідок, зазначила, що ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі, також він не сплачує аліменти, унаслідок чого у нього утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі більше 150 000 грн.
Додані відповідачем фотокартки, які підтверджують його перебування у спірній квартирі, не свідчать про проживання ОСОБА_3 у ній, а підтверджують лише те, що відповідач має доступ до цієї квартири.
Копії фіскальних чеків про сплату за комунальні послуги від 31 травня 2023 року, які надавалися до квартири
АДРЕСА_1, свідчать, що відповідач сплатив комунальні послуги після звернення позивачів до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2023 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач тривалий час, понад строки, встановлені положеннями статті 71 ЖК України, не проживає у спірній квартирі, що підтверджується актом, складеним та підписаним сусідами позивачів, які у судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_3 не проживає у квартирі з 2012 року.
Апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить доказів на підтвердження поважності причин непроживання останнього у спірній квартирі.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не відмовлявся від проживання у спірній квартирі, має намір там проживати та бути зареєстрованим, є безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ставиться до спірного жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, зокрема після 2012 року, не надано. Також відсутні докази існування об`єктивних перешкод у ОСОБА_3 у користуванні спірним житловим приміщенням.
Додані відповідачем фотокартки, які зроблені 24-25 травня 2023 року, а також квитанції про сплату за комунальні послуги від 31 травня 2023 року, не є тими доказами, що свідчать про ставлення відповідача до спірної квартири, як до свого постійного місця проживання, оскільки були отримані відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 489/2101/23 з Ленінського районного суду м. Миколаєва.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що позивачами належними та допустимими доказами не підтверджено, які саме їх права порушені відповідачем. Позивачі вказували про виникнення заборгованості зі сплати комунальних послуг, що підтверджує факт проживання відповідача у спірній квартирі. ОСОБА_3 сплатив свою частку заборгованості за комунальні послуги.
Спірна двокімнатна квартира отримана сторонами від держави у користування на трьох осіб, тобто ОСОБА_1 . ОСОБА_2 та їх дитину - ОСОБА_4, тобто на нього. Таким чином, у спірній квартирі є частка, яка надана державою саме відповідачу. Іншого житла він немає. Відповідач постійно проживав у спірній квартирі, позбавлення його права користування квартирою призведе до втрати єдиного житла і його права на участь в її приватизації.
Унаслідок складних відносин між ним та першою, другою дружинами, з якими шлюби розірвані, він деякий час проживав у спірній квартирі та у квартирі першої дружини, а потім у квартирі другої дружини. Судами не дотримано балансу інтересів сторін щодо його права на проживання у спірній квартирі. Посилався на рішення Європейського суду з прав людини.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади м. Миколаєва від 09 травня 2023 року копій паспортів позивачів та відповідача, ОСОБА_2,
ОСОБА_1 та їх дитина - ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: квартира АДРЕСА_1
(а.с. 4-6, 7-9, 11-13, 24).
Відповідно до акту про непроживання у квартирі багатоповерхового будинку
від 27 квітня 2023 року, складеного ОСОБА_5, проживаючого у квартирі АДРЕСА_2, та ОСОБА_6, проживаючої у квартирі АДРЕСА_3, вказаними особами підтверджено, що у спірній квартирі ОСОБА_3 не проживає з 2012 року (а.с.16).
Сторони вказували про те, що спірна квартира не приватизована, надавалась для проживання ОСОБА_2 за місцем роботи.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.