1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 522/5850/19

провадження № 61-11000св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року в складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року в складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сєвєрової Є. С., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року, що набрало законної сили, з ОСОБА_2 на його користь було стягнуто заборгованість за договорами позики від 26 січня 2010 року та 03 липня 2011 року в розмірі 150 000 дол. США та три відсотки річних у розмірі 11 020,48 дол. США, а також 150 000 дол. США та три відсотки річних у розмірі 4 635,52 дол. США відповідно.

На виконання цього судового рішення видано виконавчий лист, що перебуває на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області (виконавче провадження № НОМЕР_2). В межах цього виконавчого провадження у липні 2017 року державний виконавець описав та арештував належне ОСОБА_2 майно - обладнання та механізми, що стосуються виробництва взуття.

Вказану заборгованість ОСОБА_2 не погасив.

19 січня 2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем укладено договір купівлі-продажу рухомого майна, предметом якого є обладнання, машини та механізми. Спірне майно ніколи не переміщалося з території, яка належала родині ОСОБА_2, отже договір реально не виконувався. Крім того, ОСОБА_2 не отримав гроші за відчужене майно, оскільки не звітував у податковій інспекції про отримання доходу від продажу майна, а навпаки заявляв, що майно належить йому, оскаржуючи дії виконавця в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Посилаючись на норми статті 234 ЦК України, позивач просив суд визнати недійсним зазначений правочин внаслідок його фіктивності з огляду на те, що він укладений з метою уникнення від виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу за договором позики.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) від 19 січня 2012 року № 7, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року, шляхом встановлення заборони відчуження рухомого майна.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року, у вигляді накладання арешту на рухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: термопласт автомат ДЕ 3330 Ф1 952001, № 4-07, 1988 року випуску; візок транспортний, жовтого кольору 2 од. б/н; термопласт автомат, Д 3132, сірого кольору, б/у в кількості 3 од.; машина ливарна для виготовлення одноколірних підошв та цільнолитного взуття модель С1/1-4 та прес-форма № 18, 2007 року випуску; машина ливарна для виготовлення одноколірних підошв та щільного взуття модель С1/1-4 та прес-форма № 19, 2008 року випуску; станок інженерно-ливарний CROM-26 № 87013, № 87045, 1985-1986 poку випуску; станок інженерно-ливарний CROM-26 № 84148, № 33600/1, 1985-1986 випуску; прес виробничний УВК 160, № 19, зелено-жовтого кольору; прес виробничний УВК 160, № 16, зелено-жовтого кольору; прес виробничий УВК 160, № 31, зелено-жовтого кольору.

Судові рішення мотивовані тим, що дійсні наміри учасників оскаржуваного правочину не відповідали настанню правових наслідків за цим договором купівлі-продажу, що свідчить про його фіктивність та наявність правових підстав для визнання його недійсним.

Суди встановили, що сторони оскаржуваного правочину не виконали його істотних умов щодо реальності правочину, а покупець не провів оплату відповідно до умов договору, оскільки майновий стан ОСОБА_2 не збільшився, про що свідчать відомості з податкової інспекції.

Суди врахували, що протягом тривалого часу боржник за виконавчим провадженням ОСОБА_2 не заявляв, що спірне майно йому не належить, а навпаки оскаржував дії виконавця щодо опису та оцінки цього майна.

Про відсутність реального виконання оспорюваного договору також свідчить обставина, що спірне майно знаходилось і знаходиться на момент розгляду справи на території, на якій здійснює свою діяльність ОСОБА_2 та члени його родини, та де воно перебувало до укладення спірного договору.

При вирішенні спору суди дійшли висновків, що встановлені судами обставини свідчать про умисел сторін приховати справжні наміри учасників правочину, а саме вивести майно з власності відповідача без отримання плати за це майно з метою уникнення виконання відповідачем судового рішення про стягнення із нього заборгованості на користь позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження є неврахування висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, постановах Верховного Суду: від 10 березня 2021 року в справі № 201/8412/18, від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц, постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року в справі № 197цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також ухвалення оскаржуваних судових рішень на підставі недопустимого доказу (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували оскаржуваний правочин як фіктивний та дійшли безпідставного висновку про те, що фактичної оплати за цим договором не відбулось. Вказані висновки суди базували на неналежному доказі - листі Головного управління ДФС в Одеській області, який містить висновки про сплату податків, та не може бути доказом невиконання сторонами спірного правочину узятих на себе зобовʼязань. Водночас суди необґрунтовано відхилили акт приймання-передачі майна від 29 лютого 2012 року, який на відміну від вказаного листа є належним доказом та відноситься до предмета доказування. Вказаний акт свідчить про те, що продавець передав, а покупець прийняв майно обумовлене оскаржуваним договором і вартість товару сплачено у повному обсязі. ОСОБА_3 не має нести відповідальність та негативні наслідки за зобов`язаннями ОСОБА_2 . Суди також не встановили наявність умислу в діях сторін оскаржуваного правочину, що виключає кваліфікацію зазначеного правочину як фіктивного.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У листопаді 2023 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року, яке набрало законної сили 09 червня 2014 року, в справі № 522/21058/13-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики від 26 січня 2010 року та 03 липня 2011 року.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26 січня 2010 року у розмірі 150 000 дол. США та три відсотки річних за період з 02 березня 2011 року до 12 серпня 2013 року в розмірі 11 020,48 дол. США.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 03 липня 2011 року у розмірі 150 000 дол. США та три відсотки річних за період з 02 серпня 2012 року до 12 серпня 2013 року в розмірі 4 635,52 дол. США.

Виконавче провадження № НОМЕР_2, відкрите 31 липня 2014 року, з примусового виконавчого листа № 522/21058/13-ц від 29 липня 2014 року, перебуває у відділі примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

04 липня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника ВП № НОМЕР_2, якою описано та арештовано майно, що стосується виробництва засобів для догляду за взуттям та виробами із шкіри тощо у кількості 16 найменувань та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказану постанову підписав представник боржника (а. с.193-195, т.1).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва В. О., відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення скарги.

Установлено, що в обґрунтування заяви про забезпечення скарги заявник зазначив про невірне визначення ринкової ціни описаного та арештованого майна, що може призвести до передачі майна на реалізацію та відчуження його на користь третіх осіб за заниженою ціною.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року відкрито провадження в справі № 496/5008/18 за позовом ОСОБА_3 про зняття арешту з майна, накладеного в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2. В межах розгляду цієї справи начальник відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області надав письмові пояснення, згідно із якими на момент опису та арешту майна боржник ОСОБА_2 та його представник стверджували, що спірне рухоме майно належить саме боржнику, що також підтверджувалось довідкою про розмитнення боржником станка. Крім того, державним виконавцем під час проведення виконавчих дій установлено, що ОСОБА_2 фактично працював на одному з станків, керував людьми, які працювали на інших станках (а. с.187-192, т.1).

Заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не погашено, рішення суду від 27 травня 2014 року не виконано.

Згідно із договором купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) № 7 від 19 січня 2012 року (далі - договір), укладеного у простій письмовій формі, ФОП ОСОБА_2 як продавець відчужив ОСОБА_3 як покупцю спірне рухоме майно.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця об`єкти рухомого майна (обладнання, машини, механізми тощо), опис, кількість та характеристики яких наведені у додатку № 1 до цього договору, надалі по тексту іменується - "товар", а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар, у відповідності до умов цього договору, супровідної документації і прийнятих сторонами змін і доповнень до договору, що є невід`ємною його частиною.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.1.1 договору продавець зобов`язується передати у власність покупця товар по акту приймання-передачі у строк, зазначений в пункті 5.1 договору, в робочому стані, повністю укомплектований, разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Датою приймання товару вважається дата підписання акту приймання-передачі уповноваженим представником покупця. Днем здійснення фактичної оплати вартості товару у розмірі 2 122 000 грн вважається дата підписання акту приймання-передачі уповноваженим представником Продавця.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець проводить розрахунок з продавцем в готівковій або безготівковій формі шляхом передачі йому коштів у розмірі 2 122 000 грн. Вказана сума коштів може бути сплачена частинами, протягом 60 діб з моменту укладання цього договору. Строк оплати може бути продовжено за згодою продавця, але не довше ніж на 10 (десять) календарних днів, за умови сплати покупцем не менше як 50 відсотків ціни товару.

Відповідно до листа Державної фіскальної служби України від 23 січня 2019 року, адресованого відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, щодо інформації щодо сплати ФОП ОСОБА_2 податків згідно із договором купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) № 7 від 19 січня 2012 року, станом на 22 січня 2019 року згідно із даними програми ІС "Податковий блок" декларація про майновий стан і доходи, отримані за 2012 рік, не надавались, податки не сплачувались.

Сторони не заперечують, що предметом договору від 19 січня 2012 року, є те саме майно, яке описано та арештовано згідно із постановою державного виконавця від 04 липня 2017 року в межах ВП № НОМЕР_2.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.


................
Перейти до повного тексту