ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2024 року
м. Київ
справа № 761/4501/21
провадження № 61-12020св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Друга київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синьовид Ірина Олексіївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року у складі судді Сіромашенко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна.
Позов мотивований тим, що з 2007 року він є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
06 лютого 2018 року під час внесення інформації щодо права власності на вказану частку квартири він дізнався, що право власності на всю спірну квартиру належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі продажу від 07 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О., за реєстровим № 453.
Після звернення до Шевченківського управління поліції Головного управління поліції в м. Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення він дізнався, що 06 липня 2012 року невідомою особою від імені державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Костенка Л. Ю. був посвідчений договір дарування належної йому частки квартири, укладений від його імені з ОСОБА_2 .
07 липня 2017 року ОСОБА_2 відчужив вказану квартиру ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О., за реєстровим № 453, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Після цього, 28 березня 2018 року укладено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О., за реєстровим № 238, а також зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
01 червня 2021 року укладено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О., за реєстровим № 287, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 .
В цей же день - 01 червня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О., зареєстрований за № 290, та внесено запис щодо іпотеки квартири до Державного реєстру іпотек.
Позивач стверджував, що 06 липня 2012 року він не укладав договір дарування належної йому 1/2 частки квартири, не підписував його, нікому не доручав його підписувати від його імені та не мав наміру дарувати. Указаний договір дарування не посвідчувався державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Костенко Л. Ю., не реєструвався в реєстрі. За викладених обставин вважав договір дарування належної йому 1/2 частки квартири неукладеним, а відтак таким, що не створює юридичних наслідків та не припиняє його право власності на належну йому частку квартири.
В свою чергу, договір іпотеки від 01 червня 2021 року є недійсним, оскільки укладений, в тому числі, на належну йому частку в даній квартирі без його на те згоди та без виділення його частки в натурі.
Уточнивши вимоги, просив суд:
витребувати від ОСОБА_3 частку спірної квартири та повернути указане майно у власність ОСОБА_1 ;
визнати недійсним договір іпотеки, укладений 01 червня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О., за реєстровим № 290;
скасувати в Державному реєстрі іпотек запис про іпотеку № 42261774 від 01 червня 2021 року на квартиру АДРЕСА_2, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 58483899 від 01 червня 2021 року;
скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження №42259555 від 01 червня 2021 року на дану квартиру, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 58481138 від 01 червня 2021 року.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано від ОСОБА_3 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та повернуто її у власність ОСОБА_1 .
Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 01 червня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О., зареєстрований в реєстрі за № 290.
Скасовано в Державному реєстрі іпотек запис про іпотеку № 42261774 від 01 червня 2021 року на квартиру АДРЕСА_1, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 58483899 від 01 червня 2021 року, та скасовано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження № 42259555 від 01 червня 2021 року на квартиру АДРЕСА_1, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О. на підставі рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 58481138 від 01 червня 2021 року.
Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 301,00 грн.
Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна частка квартири вибула з володіння поза волею її законного власника - ОСОБА_1, оскільки була відчужена у незаконний спосіб особою, яка не мала права його відчужувати. Витребування у добросовісного набувача ОСОБА_3 1/2 частки вказаної квартири та повернення її у власність ОСОБА_1 відповідає речово-правовому характеру індикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Задовольняючи позов в частині визнання недійсним договору іпотеки, суд виходив з того, що в порушення частини другої статті 6 Закону України "Про іпотеку" квартира була передана в заставу без згоди її законного власника ОСОБА_1 . При зверненні до суду позивачем дотримано позовну давність.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що істотні умови договору дарування від 06 липня 2012 року позивач не погоджував, не підписував, не уповноважував на це інших осіб, що свідчить про відсутність у нього волевиявлення на укладення цього правочину. Отже, відповідає обставинам справи висновок суду про те, що спірна частка квартири вибула з володіння поза волею її законного власника - ОСОБА_1, оскільки була відчужена у незаконний спосіб особою, яка не мала права його відчужувати.
Обґрунтованим є посилання суду на постанову від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), де Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. На підставі наведеного, правильним є висновок суду про те, що договір дарування від 06 липня 2012 року є неукладеним, та таким, що не створює жодних юридичних наслідків і не припиняє право власності позивача на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, тому суд правильно вважав за необхідне витребувати від останнього 1/2 частку зазначеної квартири та повернути її у власність ОСОБА_1, оскільки спірний договір був укладений без нотаріальної згоди усіх співвласників.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у застосуванні позовної давності з огляду на те, що ОСОБА_1 06 лютого 2018 року дізнався від нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Ковтюк А. І. про те, що вказана квартира на праві власності належить ОСОБА_5, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер документа 112982852. У зв`язку з чим, на наступний день звернувся з заявою у порядку статті 214 КПК України до правоохоронних органів. До суду позивач звернувся з позовом 04 лютого 2021 року, тобто в межах позовної давності (три роки).
Помилковими є доводи про те, що вимоги про визнання договору іпотеки недійсними та скасування реєстраційних записів не можуть бути задоволені з огляду на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15, згідно якого судам слід враховувати, що витребування майна від добросовісного набувача не припиняє основного зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки. Вимоги про припинення іпотеки внаслідок витребування майна позивачем не заявлено, натомість позовна вимога про визнання договору недійсним договору іпотеки не суперечить закону та узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, згідно з яким закон не ставить питання оскарження договору іпотеки в залежність від добросовісності сторін договору.
Аргументи учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_3 через систему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що Шевченківський районний суд міста Києва в оскаржуваному рішенні послався на постанову від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). Однак у справі № 674/461/16-ц було призначено судово-почеркознавчу експертизу і на підставі висновку судового експерта № 20 від 20 квітня 2017 року встановлено, що підпис від імені позивача в договорі поруки виконаний не позивачем, а іншою особою. Тобто, суди дійшли висновку про те, що договір не укладався, оскільки не підписувався позивачем. Отже, доказом тієї обставини, що особа не підписувала договір і було відсутнє її волевиявлення на укладення правочину, є висновок почеркознавчої експертизи про те, що підпис виконано іншою особою. Натомість в рамках справи, що переглядається, висновки суду про те, що істотні умови договору дарування 50/100 часток спірної квартири від 06 липня 2012 року позивач не погоджував, не підписував, не уповноважував на це інших осіб, що свідчить про відсутність у нього волевиявлення на укладення даного правочину, ґрунтуються виключно на твердженнях самого позивача про те, що він не підписував договір, і на листі Другої Київської державної нотаріальної контори від 17 березня 2021 року № 129/01-16 та № 5304/01-16 від 30 грудня 2021 року, на якому не проставлена гербова печатка установи. При цьому, указаними листами було повідомлено лише про те, що договір дарування 50/100 часток квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 06 липня 2012 року не посвідчувався Другою київською державною нотаріальною конторою та не реєструвався у реєстрі за № 11-587.
Вказані документи не є належним доказом, оскільки не містять будь-яких відомостей про предмет доказування, а саме про відсутність підпису і, відповідно, волевиявлення позивача на укладення договору.
Договір дарування 50/100 часток квартири викладено на спеціальному бланку нотаріального документу серії ВРР № 318961, містить підписи сторін договору, у тому числі позивача, та посвідчений нотаріусом. Висновок судової почеркознавчої експертизи, яка могла б встановити, що підпис на договорі дарування 50/100 часток спірної квартири від 06 липня 2012 року виконано від імені позивача іншої особою, відсутній, сам позивач не порушував питання про її проведення. Також суд першої інстанції вважав, що позивач не підписував договір дарування 50/100 часток спірної квартири, оскільки ця обставина підтверджується витягом з ЄРДР, згідно якого до реєстру внесено відомості щодо кримінального провадження № 12018100100001458 від 08 лютого 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України. Однак, внесення відомостей до ЄРДР за заявою позивача свідчить лише про початок процедури розслідування повідомлених заявником обставин. Сам лише факт початку розслідування повідомленої позивачем інформації про кримінальне правопорушення не може свідчити про те, що підпис від імені ОСОБА_1 в договорі дарування 50/100 часток квартири виконано іншою особою. Відповідний вирок або ж обвинувальний акт чи повідомлення про підозру в рамках кримінального провадження № 12018100100001458 від 08 лютого 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, відсутні. Підпис позивача у позовній заяві (т. 1, а. с. 7; т. 1, а. с. 46), на копіях доказів, які він засвідчував (т. 1, а. с. 15-26), заяві про долучення доказів (т. 1, а. с. 31) та у розписках - повідомленнях про день, час та місце розгляду справи (т. 1, а. с. 141; т. 1, а. с. 115) - різний, для встановлення цього факту навіть не потрібні спеціальні знання, тому що цей факт очевидний. З цих документів вбачається, що позивач протягом розгляду цієї справи неодноразово змінював свій підпис. Такі дії можуть свідчити про те що, позивач навмисно вводить в оману учасників справи та суд щодо обставин наявності його волевиявлення на укладання договору дарування 50/100 часток квартири від 06 липня 2012 року.
Посилаючись на те, що належна йому раніше 50/100 часток квартири вибули з його власності поза його волею, ОСОБА_1 при розгляді справи не надав до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що договір дарування підписаний не ним особисто, а також не посвідчений нотаріусом.
ОСОБА_1 не заявляв вимоги про визнання недійсним вказаного договору. Разом з цим, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Мотивуючи свої висновки щодо того, що в даному випадку ОСОБА_1 мав право відразу звернутися із вимогами про витребування на його користь 1/2 частини квартири, суди в даній справі послалися на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), де Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, і визнання його недійсним не вимагається. Разом з тим, як вбачається із змісту постанови Великої Палати, предметом оцінки суду у вказаній постанові був договір оренди земельних ділянок, укладений у простій письмовій формі. Натомість, в даному випадку предметом оцінки є договір дарування нерухомого майна, який має нотаріальну форму. Отже, ОСОБА_1 в даному випадку мав заявляти вимоги про визнання недійсним вказаного договору, інакше договір вважається правомірним.
Суди не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1, та не врахували правові висновки Верховного Суду, висловлені в аналогічних справах, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для витребування 1/2 частки вказаної квартири. На момент придбання спірної квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була наявна вся інформація щодо права власності на квартиру, в Реєстрі були відсутні будь-які дані, з яких можна було б зробити висновки щодо наявності прав на квартиру у інших осіб, в тому числі, позивача. Тим більше, що квартира неодноразово відчужувалася до продажу її ОСОБА_3, і ОСОБА_3 обґрунтовано міг розраховувати, що нотаріусами неодноразово перевірялася правомірність угод щодо її відчуження. Відповідно, він був упевнений у правомірності та законності придбання квартири, що вказує на його добросовісність. При цьому, слід звернути увагу і на поведінку попередніх власників, в тому числі і позивача, адже ніхто з них за весь час не заявляв ніяких позовних вимог щодо квартири, судові спори щодо квартири були відсутні.
ОСОБА_3 у заяві від 20 червня 2022 року (т. 1, а. с. 157) заявлено про застосування позовної давності. Клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності від позивача не надходило. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність. У позовній заяві від 04 лютого 2021 року ОСОБА_1 зазначив (т. 1, а. с. 2), що 06 лютого 2018 року під час внесення інформації про своє право власності на 1/2 частки спірної квартири в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно він дізнався, що одноосібне право власності на всю квартиру на той час зареєстровано за третьою особою - ОСОБА_5 . Отже, за твердженням позивача, останній дізнався про порушене право 06 лютого 2018 року з відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Перебіг позовної давності у цій справі почався з моменту укладення першого спірного Договору дарування 50/100 часток квартири від 06 липня 2012 року, а тому звертаючись у лютому 2021 року до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 пропустив трирічний строк звернення до суду.
Укладаючи спірний договір іпотеки від 01 червня 2021 року, і Відповідач 2, і Відповідач 3 діяли відповідно до своєї внутрішньої волі, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що було встановлено нотаріусом при посвідченні договору, поклалися на дані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про те, що ОСОБА_3 був одноособовим власником квартири, відсутні будь-які заборони та арешти на спірне нерухоме майно, та що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб. Таким чином, в момент укладання договору іпотеки від 01 червня 2021 року були відсутні підстави, встановлені статтями 203, 215 ЦК України, для недійсності правочину, тому усі права і обов`язки, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися і є діючими до його повного виконання. За наведених обставин, визнання договору іпотеки від 01 червня 2021 року недійсним не може бути похідною вимогою від основної - витребування майна від добросовісного набувача, так як ці обставини не лежать у прямому причинно-наслідковому зв`язку, на зазначені висновки Верховного Суду суд першої інстанції уваги не звернув та передчасно задовольнив позовну вимогу про визнання оспорюваного договору недійсним.
В оскаржуваних судових рішеннях не надана оцінка доводам відзиву та апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо відсутності висновку почеркознавчої експертизи, вироку суду у кримінальній справі, обвинувального акту, щодо неналежності таких доказів як лист Другої київської державної нотаріальної контори та витяг з ЄРДР від 08 лютого 2018 року, доводам про те, що позивач не міг бути необізнаним протягом шести років про те, що майно перебуває у володінні і користуванні інших осіб. Суди першої та апеляційної інстанції не зазначили мотиви відхилення цих аргументів відповідача ОСОБА_3, які є суттєвими для правильного встановлення обставин справи.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що судами не допущено порушення норм процесуального права і відповідно підстав для скасування рішень немає. Відповідач вказує, що ОСОБА_3 позивач слід було оспорювати недійсність угоди дарування, хоча судами на підставі допустимих та належних доказів було доведено, що угода дарування позивачем не укладалась. Враховуючи незмінність правової позиції Верховного Суду стосовно застосування судами статті 388 ЦК України, позивач обрав єдиний правильний і ефективний спосіб захисту свого порушеного права - віндикаційний позов.
Посилання скаржника на ненадання судами оцінки підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, тягаря, покладеного на цю особу. Але обставини справи, на яка розглядалась Верховним Судом зовсім інші. У цій справі відповідач придбав спірну квартиру за ціною нижче ринкової. Уклав зі своїм знайомим ОСОБА_7 формальний договір іпотеки. Строк іпотеки закінчився 31 грудня 2021 року, але ОСОБА_7 не пред`являв вимоги до ОСОБА_3 . Відповідач в спірній квартирі не проживає і договорів про утримання квартири не укладав. Тому рішення суду не покладає на добросовісного набувач у зв`язку з втратою частки квартири індивідуальний та надмірний тягар. При цьому необхідно враховувати те, що ОСОБА_3 не позбавлений права звертатись з вимогою до продавця спірної квартири про відшкодування вартості частки квартири.
Наголошує, що припинення іпотеки це не теж саме, що визнання іпотеки недійсною. Умисне ігнорування відповідачем того факту, що позивач не ставить в позовних вимогах питання про припинення іпотеки, свідчить про помилковість висновку про те, що визнання договору іпотеки недійсною є похідною вимогою від основної - витребування майна від добросовісного набувача. Окрім того, відповідач ОСОБА_7, який є стороною договору іпотеки, не оскаржує в касаційному порядку рішення судів.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року відмовлено.
В ухвалі Верховного Суду від 21 вересня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права ? пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц; у постановах Верховного Суду: від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20, від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 757/24489/20-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 552/14900/19, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 18 лютого 2020 року у справах № № 908/296-г, 916/1837/18, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17, від 20 травня 2020 року у справі № 686/2073/17, від 23 січня 2018 року у справі
№760/16916/14-ц; у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 775/15538/15; у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178гс15, від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16).
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 07 квітня 2017 року між ОСОБА_8, ОСОБА_2, з однієї сторони, та ОСОБА_5, з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О., зареєстрований в реєстрі за № 453.
Відповідно до п. 1.2. указаного договору відчужувана 1/2 частки квартири належала ОСОБА_8 на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського району 14 вересня 1995 року згідно із розпорядженням (наказом) від 14 вересня 1995 року № 8801, та зареєстрована в Бюро технічної інвентаризації міста Києва на праві приватної спільної часткової власності 05 вересня 1996 року і записана у реєстрову книгу за № 2791/7701. Реєстрація права власності на відчужувану частку квартири проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1219705680391; номер запису про право власності: 19879183.