ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 918/86/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача-1 - не з`явилися,
відповідача-2 - Козака А. Ю. (адвокат),
прокуратури - Савицької О. В. (посвідчення від 01.03.2023 № 076385),
розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2023 (суддя Пашкевич І. О.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2023 (головуючий - Філіпова Т. Л., судді Бучинська Г. Б., Олексюк Г. Є.) у справі
за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації
до: 1) Державного підприємства "Клесівське лісове господарство",
2) Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод"
про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування (сервітут).
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 02.02.2022 заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Рівненська ОДА, Облдержадміністрація, позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Клесівське лісове господарство" (далі - ДП "Клесівське лісове господарство", Підприємство, відповідач-1) і Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" (далі - ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", Товариство, сервітуарій, відповідач-2) про: 1) визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 № 01 (далі - договір сервітуту від 27.04.2021, договір № 01, оспорюваний договір, оспорюваний правочин), укладеного між відповідачами; 2) скасування рішень державного реєстратора від 17.05.2021 № 58149625 і № 58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки, кадастрові номери: 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067, за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139 (далі - рішення від 17.05.2021, оспорювані рішення), з посиланням на положення статей 203, 215, 235, 401, 404 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 57, 791, 92, 96, 98- 100, 122, 124, 134, 149, 186 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 63, 65, 66, 79, 86 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статті 551 Закону України "Про землеустрій", статей 4, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду", статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) оспорюваний договір є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину - договору оренди землі, та суперечить вимогам чинного земельного та цивільного законодавства; 2) сервітуарій в заяві до ДП "Клесівське лісове господарство" не вказував на неможливість задовольнити свої потреби в користуванні своєю власністю чи сусідньою або іншою земельною ділянкою в інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту, та не надав доказів на підтвердження неможливості використання ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" своєї власності без обтяження сервітутом земельної ділянки загальною площею 7,3 га (далі - спірна земельна ділянка), яка належить ДП "Клесівське лісове господарство" як постійному землекористувачу; 3) на земельній ділянці, яка перебуває в користуванні позивача та межує зі спірною земельною ділянкою, на яку встановлено сервітут, наявні проїзди, автодороги, залізничні колії; 4) технічна документація зі встановлення меж спірної земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, не погоджувалася та не затверджувалася в установленому законом порядку; 5) ДП "Клесівське лісове господарство" не мало права на передачу спірної земельної ділянки в користування ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", оскільки є її землекористувачем, а не власником.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
2. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022 (суддя Горплюк А. М.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 (головуючий - Петухов М. Г., судді Коломис В. В., Саврій В. А.), у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що: 1) з урахуванням наявності в набувача сервітуту спеціального дозволу на дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин, для встановлення спірного сервітуту Товариству не було потреби отримувати погодження землевласника, оскільки таке погодження було надане постійним землекористувачем; 2) укладений між відповідачами договір не є удаваним правочином у розумінні статті 235 ЦК України, позаяк відповідачі його виконують з дотриманням вимог чинного законодавства та підстави для визнання його недійсним відсутні; 3) враховуючи неможливість забезпечення своїх потреб в інший спосіб, ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" уклало з ДП "Клесівське лісове господарство" договір сервітуту від 27.04.2021; 4) з огляду на наявність у ДП "Клесівське лісове господарство" права постійного користування на земельні ділянки, частини яких становлять спірну земельну ділянку як предмет сервітуту, та отримання ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" спеціального дозволу на користування надрами, мету встановлення сервітуту - розміщення відвалу (діяльність, пов`язана з видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення), в цьому випадку відповідна технічна документація могла погоджуватися Підприємством і затверджуватися Товариством, тому ДП "Клесівське лісове господарство" погодило, а ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" затвердило відповідну технічну документацію.
3. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2023 (головуючий - Багай Н. О., судді Суховий В. Г., Чумак Ю. Я.) касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 і рішення Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022 у справі № 918/86/22 скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що: 1) оскаржувані судові рішення ухвалені всупереч висновкам щодо застосування норм статей 401, 402, 404 ЦК України та статті 98 ЗК України, викладеним у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 13.07.2021 у справі № 914/427/20, зокрема, суди не з`ясували, чи була передана земельна ділянка, щодо якої встановлювався сервітут, саме для реальних потреб Товариства, зумовлених статтею 404 ЦК України, а також не встановили обставин щодо неможливості ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" задовольнити власні потреби будь-яким іншим способом, а також чи могла спірна земельна ділянка використовуватися ДП "Клесівське лісове господарство" як постійним землекористувачем за своїм цільовим призначенням під час дії оспорюваного договору з огляду на умови його пунктів 1.1, 1.3, 4.2.6; 2) суди під час розгляду цієї справи належним чином не визначили дійсну правову природу укладеного між відповідачами договору сервітуту від 27.04.2021, не здійснили оцінку всіх погоджених сторонами умов оспорюваного правочину, не проаналізували обсяг прав та обов`язків, що виникли в результаті вчинення такого правочину, не врахували дійсний стан правовідносин його учасників; 3) обставини дотримання вимог законодавства при внесенні відомостей до Державного земельного кадастру та державній реєстрації речового права не досліджувалися судами попередніх інстанцій, зокрема, судами не з`ясовано, чи державна реєстрація права земельного сервітуту була здійснена з дотриманням вимог частини 11 статті 791 ЗК України та пункту 814 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127); 4) для правильного вирішення спору судам необхідно встановити юридичну природу укладеного між відповідачами договору, наявність підстав для встановлення земельного сервітуту, а також дослідити та перевірити, чи була проведена державна реєстрація права земельного сервітуту з дотриманням вимог законодавства.
4. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.08.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2023, позов задоволено повністю.
Зазначені рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 791, 98- 100, 124- 126, 134, 186 ЗК України, статей 15, 16, 203, 215, 216, 235, 395, 401, 402, 404 ЦК України, статей 5, 25, 29, 551 Закону України "Про землеустрій", статей 13, 15, 16, 24, 25 Закону України "Про оренду", статей 14, 15, 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр", статей 2, 5, 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 814 Порядку № 1127, статей 11, 13, 74, 76, 77, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:
1) відвал для розкривних порід, що за своєю природою є насипом на земляній поверхні з пустих порід, одержуваних при розробці родовищ корисних копалин, відноситься до процесу здійснення діяльності з видобування корисних копалин загальнодержавного значення, а відтак стосується підприємницької діяльності з видобування гранітів, якою займається ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", натомість оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач-2 не може розміщувати відвал розкривних порід на орендованій ним земельній ділянці, яка є місцем видобутку Товариством корисних копалин, то Товариство мало змогу задовольнити свої потреби в розміщенні відвалу розкривних порід в інший спосіб, аніж через обтяження сервітутом спірної земельної ділянки (державної власності лісогосподарського призначення), а саме: або укласти договір оренди такої земельної ділянки зважаючи на її безпосереднє розташування із земельними ділянками, що використовуються для видобутку корисних копалин, або оформити інше речове право, відмінне від сервітуту в порядку, встановленому законом, або розмістити відвал на земельній ділянці, що перебуває в законному користуванні ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод";
2) реальною потребою ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" є отримання права користування спірною земельною ділянкою, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) і площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), для розміщення відвалу розкривних порід, тобто для проведення підприємницької діяльності, а не для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, що не відповідає правовому змісту земельного сервітуту, передбаченого пунктом "в3" статті 99 ЗК України, та в свою чергу позбавляє власника земельної ділянки (державу в особі Рівненської ОДА) права користування такою земельною ділянкою;
3) добровільна згода ДП "Клесівське лісове господарство" на розміщення на спірній земельній ділянці відвалу розкривних порід не свідчить про те, що стосовно такої земельної ділянки може встановлюватися сервітут, позаяк власник земельної ділянки після розміщення відвалу не зможе використовувати її за цільовим призначенням - для ведення лісового господарства та пов`язаних із цим послуг;
4) земельна ділянка, щодо якої встановлювався сервітут, була передана не для потреб, зумовлених статтею 404 ЦК України, а для підприємницької діяльності ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" з видобування гранітів, яка передбачає необхідність наявності відвалу розкривних порід. Водночас спірна земельна ділянка після укладення договору сервітуту від 27.04.2021 жодним чином не могла використовуватися Підприємством як постійним землекористувачем за своїм цільовим призначенням з огляду на умови пунктів 1.1, 1.3, 4.2.6 оспорюваного договору;
5) ДП "Клесівське лісове господарство" фактично надало спірну земельну ділянку в користування ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" на умовах оренди, при цьому удаваний правочин оренди землі вчинено з порушенням порядку надання права користування земельними ділянками (без проведення земельних торгів), що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору як укладеного з порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача;
6) обґрунтованість позовної вимоги про визнання недійсним договору № 01, на підставі якого державним реєстратором приймалося рішення від 17.05.2021, зумовлює задоволення пов`язаної позовної вимоги про скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) суди не врахували висновку щодо застосування положень статей 401- 404 ЦК України, статей 98, 99 ЗК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 13.07.2021 у справі № 914/427/20, від 07.06.2023 у справі № 922/4877/21, від 02.08.2023 у справі № 926/3103/22;
2) суди не врахували висновку щодо застосування норми статті 235 ЦК України (в контексті визначення удаваності правочину) в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 466/6298/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 607/13289/16-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17;
3) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування в подібних правовідносинах земельного сервітуту спеціальної норми пункту "в3" статті 99 ЗК України (нею встановлено такий вид земельного сервітуту, як для задоволення потреб (розміщення відвалу) з видобування корисних копалин загальнодержавного значення) в контексті її співвідношення із загальною нормою статті 404 ЦК України, якою передбачено загальний (невичерпний) перелік потреб, для яких може встановлюватися сервітут.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
7. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
Рівненська ОДА та ДП "Клесівське лісове господарство" не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2023 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2023 у справі № 918/86/22 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 16.01.2024.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
9. ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" здійснює свою діяльність, пов`язану з видобуванням гранітів родовища "Крута Слобода", відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на площі 77,5 га.
Родовище гранітів "Крута Слобода" експлуатується ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" з 1974 року. Виробнича база Підприємства межує з землями, на яких розташовані лісові насадження Томашгородського та Сихівського лісництва ДП "Клесівське лісове господарство".
10. Згідно з розпорядженням Рівненської ОДА від 24.07.2014 № 318 у постійне користування ДП "Клесівське лісове господарство" було надано земельну ділянку площею 105,3654 га, кадастровий номер 5625055500:04:001:0067, та земельну ділянку площею 2,5426 га, кадастровий номер 5625055500:04:001:0065.
11. ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" неодноразово зверталося до ДП "Клесівське лісове господарство", Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України із запитами про вилучення земельної ділянки, яка необхідна для розташування відвалу розкривних порід (листи від 10.03.2015 № 115, від 30.06.2015 № 368, від 18.05.2017 № 257, від 19.02.2018 № 127, від 30.08.2018 № 512, від 11.12.2020 № 692).
У відповідь на ці листи Державне агентство лісових ресурсів України повідомляло про недоцільність вилучення земельної ділянки в постійне користування та/або оренду ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", що підтверджується листами від 09.09.2015 № 02-19/6479-15 та від 14.12.2018 № 02-33/16975-18, листом Міністерства аграрної політики від 15.01.2018 № 37-13-15/1010 і листами ДП "Клесівське лісове господарство" від 13.09.2018 № 1567, від 31.08.2018 № 1443.
12. У подальшому ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" звернулося до ДП "Клесівське лісове господарство" із заявою від 11.12.2020 № 692 про встановлення сервітуту на земельні ділянки загальною площею 17,3 га, з яких: 10 га під розширення кар`єру, 7,3 га для розміщення відвалу, які розташовані на території кварталу 61 Сехівського лісництва та на території кварталу 4 Томашгородського лісництва.
У зазначеній заяві право на користування чужою земельною ділянкою обґрунтовувалося тим, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" у межах наданого гірничого відводу здійснює видобування корисних копалин, які використовуються в дорожньому будівництві, тому з метою забезпечення реалізації програми "Велике будівництво" просило погодити встановлення земельного сервітуту на вказані земельні ділянки.
13. ДП "Клесівське лісове господарство" листом від 11.03.2021 № 325 погодило:
1) технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні Підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (інший земельний сервітут) на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки 5625055500:04:001:0065), згідно з якою площа частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 2,5426 га (інв. № 36/151-1 від 11.03.2021);
2) технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні Підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" на видобування гранітів (інший земельний сервітут) на строк спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки: 5625055500:04:001:0067), згідно з якою загальна площа земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 12,8418 га, в тому числі частина земельної ділянки площею 6,1908 га та частина земельної ділянки площею 6,6510 га (інв. № 36/152-1 від 11.03.2021).
14. Після погодження Підприємством питання з Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства і Державним лісовим агентством України як органом управління майном, 27.04.2021 між ДП "Клесівське лісове господарство" (надавач сервітутних прав) і ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (набувач сервітутних прав) було укладено договір № 01, за умовами пунктів 1.1, 1.3, 2.1 якого земельний сервітут встановлюється стосовно земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), для розміщення відвалу, що розташована на території Рокитнівської об`єднаної територіальної громади Сарненського району Рівненської області. Укладення договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення відвалу узгоджено з Державним агентством лісових ресурсів України (лист Державного агентства лісових ресурсів України від 26.01.2021 № 02-33/492-21). Набувач сервітутних прав сплачує надавачеві сервітутних прав плату за встановлення сервітуту у розмірі та порядку, визначеному пунктом 5 цього договору, та відшкодовує збитки (включаючи неодержаний дохід), що будуть завдані набувачем сервітутних прав внаслідок тимчасового зайняття земельної ділянки та зміни її стану, зазначених у пункту 11 цього договору, та будуть визначені відповідно до вимог Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993 № 284. Строковий земельний сервітут встановлюється на термін дії Спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 терміном до 27.03.2040.
15. У пунктах 4.2.6, 5.1 договору № 01 його сторони погодили, що набувач сервітутних прав зобов`язаний після закінчення використання частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, провести рекультивацію порушених земель відповідно до чинного законодавства України та робочого проекту землеустрою; привести землю під сервітутом у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, про що письмово поінформувати надавача сервітутних прав після завершення виконання таких робіт, спільно заактувавши їх. Щорічна плата за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою, на яку поширюється право земельного сервітуту, відповідно до цього договору встановлена у розмірі 0,5 % від середньої вартості нормативної грошової оцінки ріллі відповідної територіальної громади.
16. Розташування та межі частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, визначено в додатку № 1 до договору сервітуту від 27.04.2021, який є його невід`ємною частиною.
Договір № 01 підписано уповноваженими представниками відповідачів та скріплено відтисками їх печаток.
17. З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна від 22.11.2021 № 286014808 і № 286015264 вбачається, що 17.05.2021 проведено державну реєстрацію права користування (сервітуту) на спірну земельну ділянку.
Позиція Верховного Суду
18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
19. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що за своєю правовою природою договір сервітуту від 27.04.2021 є удаваним правочином, вчиненим його сторонами з метою приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач-2 не може розміщувати відвал розкривних порід на суміжній (орендованій ним) земельній ділянці, яка є місцем видобутку Товариством корисних копалин, тобто Товариство мало змогу задовольнити свої потреби в розміщенні відвалу розкривних порід в інший спосіб, аніж через обтяження сервітутом спірної земельної ділянки, а розміщення на ній відвалу розкривних порід передбачає позбавлення власника земельної ділянки можливості користуватися нею, що не відповідає імперативним положенням частини 3 статті 98 ЗК України. При цьому факт надання ДП "Клесівське лісове господарство" спірної земельної ділянки в користування ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" на умовах оренди з порушенням порядку надання права користування земельними ділянками (без проведення земельних торгів) є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору як такого, що укладений з порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача як розпорядника земель зазначеної категорії.
20. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про удаваність оспорюваного правочину з огляду на таке.
21. Відповідно до статті 395 ЦК України до речових прав на чуже майно належить, зокрема, право користування (сервітут).
Згідно з частиною 1 статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередач, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (частина 1 статті 404 ЦК України).
22. Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
23. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб (схожі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц).
Отже, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею.
24. Водночас договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").
За змістом положень частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями статті 775 ЦК України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).
25. За змістом наведених правових положень договір оренди землі, на відміну від договору сервітуту, передбачає передачу орендареві повноважень щодо володіння та користування об`єктом оренди, що відповідає змісту статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі".
Отже, основна відмінність між договором про встановлення сервітуту та договором оренди земельної ділянки полягає в тому, що встановлення земельного сервітуту не припиняє прав власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений сервітут, володіти, користуватися (згідно з цільовим призначенням земельної ділянки) та розпоряджатися нею, у той час як договір оренди надає орендареві права володіння та користування орендованою земельною ділянкою та зобов`язує його повернути земельну ділянку після закінчення договору оренди орендодавцеві. Таким чином, в орендних правовідносинах земельна ділянка вибуває з володіння та користування орендодавця, в той час як власник (землекористувач) земельної ділянки, обтяженої сервітутом, продовжує володіти і користуватися нею згідно з її цільовим призначенням.
26. Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
27. Згідно з частиною 1 статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином (схожий за змістом висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 607/13289/16-ц).