ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2024 року
м. Київ
справа № 380/18177/22
адміністративне провадження № К/990/23475/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року (головуючий суддя Желік О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року (головуючий суддя Ніколін В.В., судді: Гінда О.М., Пліш М.А.) у справі № 380/18177/22 за позовом Державної служби геології та надр України до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про анулювання спеціального дозволу на користування надрами,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
16 грудня 2022 року Державна служба геології та надр України (далі також позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (далі також відповідач або Самбірське ВУВКГ), у якому просила припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 3897 від 15 червня 2006 року.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року провадження у справі закрито.
Роз`яснено позивачу, що спір може бути вирішено в порядку господарського судочинства в межах справи № 914/70/22 про банкрутство Самбірського ВУВКГ.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року залишено без змін.
03 липня 2023 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 29 червня 2023 року, у якій скаржник просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
04 серпня 2023 року від відповідача надійшов відзив, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення судів залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства (далі також КАС України).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 14 лютого 2022 року у справі № 914/70/22 було відкрито провадження у справі про банкрутство Самбірського ВУВКГ.
Цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог боржника Самбірського ВУВКГ та призначено розпорядником його майна арбітражного керуючого.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство позивача спірні правовідносини набувають ознак, не притаманних адміністративним, та з урахуванням предмету судового розгляду підлягають вирішенню у господарському суді.
Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції.
Судами попередніх інстанцій враховані висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2021 року в справі № 905/2030/19 (905/1159/20) щодо застосування положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі також КУзПБ).
Судом апеляційної інстанції зауважено, що позиція позивача зводиться до того, що позовна вимога припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами є немайновою вимогою та не пов`язана зі справою про банкрутство відповідача.
Щодо такої позиції позивача, суд апеляційної інстанції зазначив, що в кожному конкретному випадку необхідно аналізувати чи існує кореляція між такою немайновою вимогою до боржника та провадженням у справі про банкрутство.
На думку колегії суддів, хоч і анулювання спеціального дозволу на користування надрами прямо не пов`язане зі справою про банкрутство, однак у разі ліквідації відповідача анулювання його спеціального дозволу на користування надрами є не логічним та не актуальним, відтак саме господарський суд має вирішувати це питання.
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнятті з порушенням норм матеріального та процесуального права; висновки судів не відповідають обставинам справи; судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення у справі.
Наполягає на відсутності правового висновку щодо питання застосування статті 26 Закону України про надра щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами, наданого надрокористувачу, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
Стверджує, що Держгеонадра діє як суб`єкт владних повноважень, який в свою чергу забезпечує реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу покликається на правові висновки, викладені у постанові КГС ВС від 27 квітня 2022 року у справі № 27/104б, у постанові ВП ВС від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).
Стверджує, що з огляду на здійснення щодо відповідача провадження у справі про банкрутство, підвідомчість цього спору слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше та яким розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі № 914/70/22 про банкрутство ВУВКГ.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Проаналізувавши підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає, що основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів у цій справі, є визначення юрисдикції цього спору.
Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - Господарський процесуальний кодекс України (далі також ГПК України), Цивільний процесуальний кодекс України (далі також ЦПК України), КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1- 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зазначену правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 2 Кодексу України про надра його завданням є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
За змістом статті 14 Кодексу України про надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; геологічного вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промисловою розробкою родовищ); задоволення інших потреб.
Статтею 60 Кодексу України про надра передбачено, що державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов`язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України.
Згідно з частиною 1 статті 61 Кодексу України про надра державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.